Постанова 4824 № 405/8772/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 405/8772/18 Головуючий у 1-й інст. - Пінкевич Н.С. Апеляційне провадження 22-ц/824/3056/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Кулікова С.В., Мараєва Н.Є. при секретарі Діденко А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницького, про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницького, про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання. Посилається на те, що ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та мають спільного сина ОСОБА_4 , 2016 року народження. Вони постійно проживали та були зареєстровані в АДРЕСА_1 . За усною домовленістю дружина забрала сина та поїхала до своєї мами - ОСОБА_3 в м.Кропивницьке, що пов`язане з бажанням відповідачки виїхати на заробітки до Угорщини, а там є місце в дитячому садочку. Він надав згоду лише до того часу, поки з`явиться місце в дитячому садочку в с. Святопетрівське. Весь час він приїздив до дитини, надавав кошти на її утримання. Згодом у листопаді 2018 року він дізнався, що є місце в дитячому садочку, про що він повідомив і ОСОБА_2 . Але не зміг забрати дитину, оскільки відповідачі відмовились повертати дитину, незважаючи на їхнідомовленості. У добровільному порядку відповідачі відмовляютьсяповертати дитину до її попереднього зареєстрованого місця проживання в с. Святопетрівське. Просив суд постановити рішення про негайне відібрання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_3 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 та повернути його за попереднім місцем проживання в АДРЕСА_1 , шляхом передачі дитини ОСОБА_1 . Рішенням Києво - Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницького про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Києво - Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи , які мають суттєве значення для правильного вирішення справи , порушено норми матеріального та морального права. Суд першої інстанції при розгляді справи не прийняв до уваги та не надав належну оцінку факту перебування ОСОБА_2 , матері дитини за кордоном. Що підтверджувалось листом Державної прикордонної служби України від 27 лютого 2019 року № 0.184-7848/0/15-19р. Лист містив інформацію виїзду ОСОБА_2 за кордон до Угорщини в жовтні - грудні 2018 року. Крім того, не було задоволено клопотання ОСОБА_1 щодо витребування додаткових доказів у Державної прикордонної служби країни відносно виїзду за кордон до Угорщини з 25.01.2020 року ОСОБА_2 . Відповідно до ст. 162 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Також ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції мав негайно розглянути позов з огляду на те, що мати дитини ОСОБА_2 знаходилась за кордоном і дитина на час подання позову втратила сімейні зв'язки з обома батьками та невідомо де і з ким знаходилась. Якби суд першої інстанції розглядав справу станом на грудень 2018 року - січень 2019 року , то було б встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Адреса місця проживання та реєстрації ОСОБА_4 станом на дату подання позову підтверджується довідкою № 02-16/311 від 06.12.2016 року. ОСОБА_2 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якій заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що 06 вересня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. За час що минув від подачі позову, грудень 2018 року - жовтень 2020року, сам ОСОБА_1 уже не проживає в с. Св'ятопетрівське Києво - Святошинського району, куди хоче повернути сина. Вони з позивачем та сином були зареєстровані за адресою : АДРЕСА_1 , в квартирі, що належить братові скаржника ОСОБА_7 . Впродовж всього часу проживання у згаданій квартирі , її приводили в належний для проживання стан, ( доказ - копія довідки виконавчого комітету Святопетрівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.11.2016 року.) Свого окремого житла, що належить на праві приватної власності позивач не має, а лише частку квартири , що знаходиться в м. Чернігові ( доказ- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.10.2017року). Щодо відібрання дитини та повернення її в попереднє місце проживання ОСОБА_1 до органів опіки та піклування, зокрема до Управління в справах захисту прав дітей міської ради м. Кропивницького, де тимчасово перебував малолітній ОСОБА_4 зі своєю матір`ю ОСОБА_2 не звертався. Натомість, ОСОБА_1 звертався з питань визначення порядку участі у вихованні і спілкуванні його з сином та визначення місця проживання дитини. З висновками комісії з питань захисту прав дитини від 07.08.2019 року та 14.11.2019 року ОСОБА_1 погодився та не оскаржував, але згодом подав до Києво - Святошинського районного суду Київської області , де слухалась справа про визначення місця проживання дитини, заяву про залишення його позовної заяви без розгляду, тому позивач прийняв до виконання та погодився, що син буде проживати з матір'ю, а батькові визначені певні час та умови спілкування з сином. В даний час батько дитини проживає і працює в м. Чернігові помічником адвоката ОСОБА_8 , своєї матері, за адресою реєстрації свого місця проживання. (а.с. 198). На даний час відповідачка разом з сином проживає в АДРЕСА_4 , де вони зареєстровані. Відповідач ОСОБА_3 надала до суду заяву в якій проти апеляційної скарги заперечила. Повідомляє , що її дочка - відповідачка ОСОБА_2 та онук проживають окремо від неї в іншому місці, тому вимоги позивача до неї безпідставні. В судове засідання позивач подав заяву, щодо розгляду апеляційної скарги без його участі та підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі. Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що місце проживання ОСОБА_4 , 2016 року народження, станом на момент подання позову було визначено судом (органом опіки та піклування) по рішенню, яке набрало законної сили, або законом саме з ним після припинення шлюбних відносин між батьками, а відповідач протиправно змінила місце проживання дитини. Враховуючи, що відсутнє будь-яке рішення, договір між батьками щодо визначення місця проживання дитини, тобто спір про визначення місця проживання дітей не був вирішений ані органами опіки і піклування, ані у судовому порядку, тому позовні вимоги про відібрання дитини є передчасними та задоволенню не підлягають. Суд також врахував, що між сторонами фактично виник спір щодо визначення місця проживання дитини, який може бути вирішений або через органи опіки та піклування або в судовому порядку. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та апеляційним судом перевірено , що 14 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказав, що після припинення сімейних відносин дитина переїхала проживати разом з відповідачкою до її бабусі в м. Кропивницький, але після наявності місця в дитячому садочку дитина мала повернутись за місцем свого зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки дошкільного навчального закладу (ясла-садочок) «Золотий колосок» №107 від 23 листопада 2018 року ОСОБА_4 , 2016 року народження, зарахований до закладу в групу «Пізнайки». Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України). Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та перераховує, що може бути способами захисту цивільних прав та інтересів. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 Сімейного кодексу України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Частиною першою статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України). У відповідності до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до правовідносин, коли місце проживання малолітньої дитини не було визначено судом саме з позивачем. Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи , які мають суттєве значення для правильного вирішення спору про відібрання ОСОБА_4 та повернення його за попереднім місцем проживання, апеляційний суд не приймає до уваги , оскільки скаржником не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що місце проживання ОСОБА_4 , 2016 року народження, станом на момент подання позову було визначено судом (органом опіки та піклування) по рішенню, яке набрало законної сили, або законом саме з ним після припинення шлюбних відносин між батьками, а відповідач протиправно змінила місце проживання дитини. Враховуючи, що відсутні будь-яке рішення, договір між батьками щодо визначення місця проживання дитини, тобто спір про визначення місця проживання дітей не був вирішений ані органами опіки і піклування, ані у судовому порядку, суд дійшов правильного висновку, що заявлені позовні вимоги є передчасними. Тобто, як вбачається з доказів наявних в матеріалах справи, підстав для застосування положень статті 162 Сімейного кодексу України, на яку посилається позивач, у суду не має. Таким чином, як вбачається з позовних вимог та тексту рішення, суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням всіх доказів наданих сторонами у справі. Інших доводів у чому полягає незаконність ухваленого судового рішення апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав позивача. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Києво - Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 березня 2021 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Кулікова С.В. Мараєва Н.Є.