Ухвала КЦС ВС № 405/8772/18

Ухвала 02 червня 2021 року м. Київ справа № 405/8772/18 провадження № 61-6852ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України) на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, ВСТАНОВИВ: 23 квітня 2021 року (згідно штемпеля на поштовому конверті) ОСОБА_1 з пропуском строку на касаційне оскарження подав до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення, яка за своїм змістом не відповідала вимогам статей 389, 392 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків (десять днів з моменту отримання ухвали). Запропоновано особі, яка подала касаційну скаргу подати уточнену касаційну скаргу із зазначенням обов`язкових підстав касаційного оскарження. У травні 2021 року ОСОБА_1 подав уточнену касаційну скаргу разом з доданими до неї документами згідно кількості учасників справи, у якій серед іншого, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказує підставою касаційного оскарження пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України обґрунтовує необхідність відступлення від висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц та застосованого судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. ОСОБА_1 зазначає, що необхідність відступлення від висновку Верховного Суду полягає в тому, що фактичні обставини цієї справи відмінні від справи № 357/17852/15-ц, оскільки місце проживання дитини зареєстровано за місцем реєстрації обох батьків на підставі закону. Враховуючи те, що стаття 162 Сімейного Кодексу України не містить виключного посилання на встановлення місця проживання дитини в судовому порядку для відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, норма цієї статті містить посилання на проживання дитини одним із батьків на підставі закону. Мати дитини переважно перебуває за кордоном на роботі, дитина проживає у третьої особи, тому батько має переважно право на відібрання дитини у третьої особи. Касаційна скарга (в частині підстави касаційного оскарження пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України) підлягає поверненню з таких мотивів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Касаційна скарга, яка подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, повинна містити: 1) посилання на конкретну норму права, яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; 2) посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цієї ж норми права; 3) конкретизацію змісту правовідносин, щодо яких цей висновок відсутній; 4) обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах і відповідно сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, яка її подала, якщо не усунуті її недоліки у встановлений судом строк відповідно до вказівок в ухвалі суду про залишення скарги без руху. Зазначений недолік (відсутність обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження), який був підставою для залишення касаційної скарги без руху не усунуто у наданий для цього строк, що відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України є підставою для повернення касаційної скарги. Керуючись статтями 185, 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 (в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України) на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання визнати неподаною та повернути скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя М. М. Русинчук