Постанова 4824 № 359/5614/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 359/5614/16-ц номер провадження: 22-ц/824/457/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2016 року у складі судді Муранової-Лесів І.В., у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У липні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»(далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Заява мотивована тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1506 про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») заборгованості за кредитним договором № 013/93-12/59 від 15 квітня 2008 року в сумі 38 316 грн 12 коп., судових витрат у розмірі 413 грн 16 коп., а всього - 38 729 грн 28 коп. Заявник зазначав, що 19 листопада 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк») був укладений договір відступлення права вимоги № 114/13 від 19 листопада 2015 року, відповідно до умов якого ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 013/93-12/59 від 15 квітня 2008 року, який був укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Також 19 листопада 2015 року між ПАТ «Комерційним Індустріальним Банком» і товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «ФК «Позика») був укладений договір відступлення права вимоги №19 К-П, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 013/93-12/59 від 15 квітня 2008 року, який був укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Крім того, 19 листопада 2015 року між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», був укладений договір відступлення права вимоги № 222/ФК-15, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло права кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором № 013/93-12/59 від 15 квітня 2008 року. З урахуванням наведеного, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» просило замінити стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступника - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у справі № 2-1506/09. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2016 року заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задоволено. Замінено сторону у виконавчому провадженні, яке відкрито відносно виконання виконавчого листа №2-1506/2009, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області про стягнення на користь кредитора з ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором №013/93-12/59, а саме, на - стягувача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про заміну сторони у виконавчому провадженні, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи та не врахував усталену практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення заяви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Вказує, що згідно з пунктом 2.2 договору відступлення права вимоги, відступлення новому кредитору зазначених у попередньому реєстрі боржників (додаток №1 до договору) прав вимоги відбувається за умови виконання новим кредитором пункту 3.2 цього договору та з моменту підписання сторонами реєстру боржників, складених за формою, наведеною в додатку №2 до договору. Сторони погодили, що реєстр боржників підписується сторонами не пізніше 15 робочих днів з дати підписання договору та попереднього реєстру боржників. Зазначає, що суд не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договорами відступлення права вимоги на час або після їх підписання, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником та іншими сторонами своїх зобов`язань за цими договорами. Також суд не звернув увагу на відсутність у справі реєстру боржників, складених за формою, наведеною в додатках №2 до договорів відступлення права вимоги. Наголошує, що наданий заявником витяг з додатку №2 (а.с.13) до договору відступлення права вимоги №222 ФК від 19 листопада 2015 року є неналежним і недопустимим доказом, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо укладення такого правочину. У матеріалах справи міститься лише копія договору відступлення права вимоги №222/ФК-15 від 19 листопада 2015 року, однак додаток №2 за цим договором чи витяг з нього, заявник не надав до суду. Тому вважає, що витяг з додатку №2 до договору відступлення права вимоги №222 ФК від 19 листопада 2015 року не можна вважати підтвердженням обставин, на які посилався заявник, а саме, щодо переходу до заявника права вимоги до боржника за кредитним договором №013/93-12/59 від 15 квітня 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Вказує, що витяги з реєстру боржників за іншими правочинами взагалі не містять зазначення щодо номеру додатку до договору, а тому їх також не можна вважати належними та допустимими доказами у справі. Крім того зазначає, що наявні в матеріалах справи копії договорів відступлення права вимоги, копії витягів з них та інші копії документів не засвідчені належним чином. Аналогічні правові висновки щодо правил засвідчення копій документів містяться в постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі №160/7887/18. Звертає увагу, що заявник просив замінити стягувача у справі, що чинним ЦПК України не передбачено, однак суд цього не врахував, внаслідок чого, замінивши стягувача у виконавчому провадженні вийшов за межі вимог заяви. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся апеляційним судом за вказаною ним адресою для листування: АДРЕСА_1 , однак судова повістка повернулась на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.160-161). Також представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 повідомлявся апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки 19 лютого 2021 року на його офіційну електронну адресу, яка міститься в матеріалах справи (а.с.156-157). Представник ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» в судове засідання не з`явися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення судової повістки (а.с.159). Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та представник ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки 19 лютого 2021 року на їх офіційні електронні адреси, які містяться в матеріалах справи (а.с.156-157). Представник ТОВ «ФК «Позика» в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений апеляційним судом шляхом розміщення 19 лютого 2021 року оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України(а.с.171-172). Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно з положеннями пунктів 2, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи. 10 березня 2021 року на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду надійшло скріплене електронним підписом клопотання від представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» Кравченка А.В. про проведення судового засідання без участі представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а.с.173-178). Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи клопотання представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» Кравченка А.В. про проведення судового засідання без участі представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»,колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу згідно договору кредиту № 013/93-12/59 та договору поруки № 013/93-1/59/1 в розмірі 38 216 грн 12 коп. та судові витрати в сумі 413 грн 16 коп., а всього на загальну суму 38 729 грн 28 коп. На виконання вказаного рішення Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист №2-1506 від 13 квітня 2009 року (а.с.14). Постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції від 26 травня 2009 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа № 2-1506 від 13 квітня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу у розмірі 38 729 грн 28 коп. (а.с.15). 19 листопада 2015 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» було укладено договір відступлення права вимоги № 114/13, в тому числі за кредитним договором № 013/93-12/59 (а.с.3-6). Того ж дня, тобто, 19 листопада 2015 року між ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Позика» було укладено договір відступлення права вимоги № 19 К-П, в тому числі за кредитним договором № 013/93-12/59 (а.с. 7-10). Крім того, 19 листопада 2015 року між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір відступлення вимоги №222/ФК-15, в тому числі за кредитним договором № 013/93-12/59 (а.с.11-13). Задовольняючи заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що «ФК «Довіра та Гарантія» відповідно до вимог ст.512 ЦК України та ч.1 ст.37 ЦПК України є правонаступником позивача - стягувача ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», до якого перешло права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. У ст.442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Згідно ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої сторони. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 листопада 2013 року № 6-122цс13. Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина тертя статті 656 ЦК України; (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України; (в) факторингу (глава 73 ЦК України). Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1 укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1 договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов`язань, передбачених пунктом 3.1.1 договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1 договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 ЦПК України та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом». У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 вказано, що «вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у цій справі. Судами не встановлено, що договір відступлення оспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним і на відповідні обставини не посилаються учасники справи та заявник, у зв`язку з чим відмова судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні заяви про заміну сторони (кредитора) правонаступником з підстав того, що фізична особа не може бути належним правонаступником кредитодавця у спірних правовідносинах і укладений договір не може змінити імперативні приписи законодавства, суд вважає помилковими. З огляду на наведене суд вважає слушним посилання скаржника (пункт 6.1) на відсутність в матеріалах справи документів, які б свідчили про визнання договору відступлення недійсним, заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього договору. Як встановлено судами, пунктом 2.2 договору відступлення передбачено, що новий кредитор набуває права кредитора з моменту здійснення розрахунків за даним договором відповідно до розділу 4 цього договору, пунктом 4.1.1 якого визначено, що ціна договору в повному обсязі сплачена на момент укладення договору. В той же час, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором. Наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14. З огляду на викладене, за відсутності відповідних доказів здійснення оплати за відступлене право вимоги, посилання скаржника (підпункт 6.2) на те, що ціна договору відступлення оплачена до моменту укладення цього договору і цей пункт має обов`язкову силу для учасників відповідних цивільних правовідносин, суд вважає необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції критично оцінив пункт 4.1.1 договору відступлення, згідно з яким ціна договору в повному обсязі сплачена новим кредитором на час укладення договору відступлення, тобто не визнав це положення достатнім доказом на підтвердження зазначеної обставини. Верховний Суд, розглядаючи справу в межах, визначених статтею 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи викладене, суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про заміну сторони її правонаступником». Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 19 листопада 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним договором від 15 квітня 2008 року № 013/93-12/59, укладеного з ОСОБА_1 , ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та цього ж дня ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» відступило право вимоги за цим кредитним договором ТОВ «ФК «Позика», яке того ж дня відступило право вимоги за цим договором на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а.с.3-13). У пунктах 2.1, 2.2 зазначених договорів відступлення права вимоги передбачено, що на умовах, встановлених цим договором та відповідно до ст.ст. 512-519 ЦК України, первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржники (портфель заборгованості). Перелік кредитних договорів, боржників, розрахунок сум заборгованості боржника на дату підписання договору зазначені в додатку 1 до договору (попередній реєстр боржників), що є його невід`ємною частиною. Відступлення новому кредитору зазначених в попередньому реєстрі боржників (додаток № 1 до договору) прав вимоги відбувається за умови виконання новим кредитором пункту 3.2 договору, та з моменту підписання сторонами реєстру(ів) боржників, складених за формою, наведеною в додатку № 2 до договору. Сторони погодили, що реєстри боржників підписується(ються) сторонами не пізніше 10 робочих днів з дати підписання договору та попереднього реєстру боржників. Відповідно до пункту 3.1 договору про відступлення прав вимоги від 19 листопада 2015 року № 114/13, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», загальна вартість прав вимоги за договором (ціна договору) становила 111 009 грн 00 коп. Згідно з пунктом 3.1 договору про відступлення прав вимоги від 19 листопада 2015 року № 19 К-П, укладеного між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Позика» загальна вартість прав вимоги за договором (ціна договору) становила 120 000 грн 00 коп. Відповідно до пункту 3.1 договору про відступлення прав вимоги від 19 листопада 2015 року № 222/ФК-15, укладеного між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» загальна вартість прав вимоги за договором (ціна договору) становила 122 000 грн 00 коп. Згідно з пунктом 3.2 зазначених договорів договорів відступлення права вимоги, новий кредитор здійснює оплату загальної вартості (ціни договору) шляхом безготівково переказу, на рахунок первісного кредитора протягом п`яти робочих днів з моменту укладення цього договору. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що заявник не надав, а суд першої інстанції не перевірив та не витребував достатні і належні докази на підтвердження факту передання кредитних зобов`язань від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №2-2960/2010 (провадження №61-155св20) суд касаційної інстанції вказав про необхідність перевірки достатніх і належних доказів на підтвердження факту передання кредитних зобов`язань від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) . При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Апеляційний суд при розгляді вказаної справи здійснив вичерпні заходи щодо повідомлення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до вимог ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Таким чином, діючи на власний розсуд, заявник не виявив належного зацікавлення у розгляді апеляційної скарги, не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження факту передання кредитних зобов`язань від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», що в свою чергу позбавило можливості перевірити, чи сплачувалася ціна відступлення за договорами про відступлення права вимоги від 19 листопада 2015 року № 114/13, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», від 19 листопада 2015 року № 19/К-П, укладеного між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Позика», а також від 19 листопада 2015 року № 222/ФК-15, укладеного між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». У зв`язку з наведеним доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню. Однак, суд першої інстанції на наведені вище обставини належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення заяви, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження з наведених вище підстав. Колегія суддів вважає, що клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування у Бориспільського міськрайонного суду Київської області належним чином завіреної копії заочного рішення цього ж суду від 13 квітня 2009 року у справі №2-1506/2009, належним чином завіреної копії ухвали цього ж суду від 13 жовтня 2020 року у справі №359/7376/20 та належним чином завіреної копії ухвали цього ж суду від 10 лютого 2021 року у справі №359/7376/20, не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до положень ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником справи № 2-14506/2009 та учасником справи №359/7376/20, а тому вона має право особисто або через свого представника отримати запитувані судові рішенні у цих справах відповідно до п.1 ч.1 ст.43 ЦПК України, яким передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не надав доказів того, що ОСОБА_1 особисто або через свого представника не має можливості самостійно одержати у суді першої інстанції вказані вище судові рішення та надати їх апеляційному суду. Таких доказів матеріали справи також не містять. Також не підлягає до задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у новій редакції про зупинення провадження у справі від 09 березня 2021 року, в якому він просить на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України зупинити провадження у даній справі №2-14506/2009 до набрання законної сили судовим рішенням по суті цієї справи №2-14506/2009 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.206-207), виходячи з такого. Відповідно до п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Таким чином вказаною нормою закону не передбачено обов`язку суду зупинити провадження у справі за заявою про заміну сторони виконавчого провадження до набрання законної сили рішенням суду у цій же справі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження -відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: