Постанова Одеський апеляційний суд № 523/11040/19

Номер провадження: 22-ц/813/2672/22 Справа № 523/11040/19 Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.11.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Князюка О.В., Заїкіна А.П., за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Попової Олени Анатоліївни на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 20 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0077/74/68456, відповідно до якого позичальник отримала кредит в розмірі 55 000 доларів США на строк до 20.12.2023 року, з наданням графіку погашення боргу по кредиту та сплати відсотків в розмірі 14,0 % на рік за користування ним. Також, з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , було укладено Додаткові угоди № 014/0077/74/68456/1 від 31.03.2009 року та № 014/0077/74/68456/2 від 08.04.2010 року. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання, в наслідок чого, станом на 06.03.2019 року виникла заборгованість в сумі 300 321 доларів США 31 цент, в тому числі: заборгованість за кредитом 51 020,39 доларів США; заборгованість за відсотками 34 360,96 доларів США; заборгованість по пені у розмірі 214 939,96 доларів США. За таких обставин Банк звернувся до суду з цим позовом, в якому просив суд стягнути з відповідачки пеню 19 000 доларів США та сплачений судовий збір. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу за кредитним договором №014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року в розмірі 19 000 доларів США, в тому числі заборгованість по пені у розмірі 19 000 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» сплачений судовий збір в розмірі 7 627,28 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Попова Олена Анатоліївна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони в судове засідання, призначене на 15.11.2022 року на 14.30 годину не з`явилися. Від представника АТ «Райффайзен Банк Аваль» надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відео-конференції, яке ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.11.2022 року залишено без задоволення, у зв`язку з не наданням представником доказів про направлення копії заяви про призначення відео-конференції іншим учасникам справи. Ухвала Одеського апеляційного суду від 14.11.2022 року того ж дня доставлена на електронну скриньку представника позивача адвоката Собчука О.В., реквізити якої він зазначив у клопотанні про призначення відео-конференції в якості засобу комунікації. Клопотання про відкладення розгляду справи від представника АТ «Райффайзен Банк Аваль» до суду апеляційної інстанції не надходило. Представником відповідача ОСОБА_1 надано клопотання про повторне відкладення судового засідання, яке призначена на 15.11.2022 року (вперше таке клопотання стосувалося відкладення судового засідання, призначеного на 15.03.2022 року на 14-00 год.) з посиланням на військовий стан і бажанням взяти особисту участь у розгляді справи. Також у клопотанні зазначено про те, що відповідач та її представник мають намір заявити про проведення наступного судового засідання в режимі відео-конференції та про зайнятість представника 15.11.2022 року у розгляді інших справ в районних судах міста Одеси. Також у заяві зазначено, що розгляд справи у режимі відео-конференції в Одеському апеляційному суді обмежений до 15-00 год. на підставі розпорядження голови Одеського апеляційного суду за № 1 від 02.03.2022 року. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Справа розглядається в судах з липня 2019 року, а в апеляційному суді з квітня 2021 року. Судове засідання, яке призначено на 14-00 год. 15.03.2022 року, відкладено за клопотанням обох сторін до 14-30 год. 15.11.2022 року. Представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснюється адвокатом Поповою О.А., яка в апеляційній скарзі, поданої в інтересах ОСОБА_1 , та в інших заявах до суду апеляційної інстанції зазначала адресу комунікації: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 76, оф.

26. Направлені на адресу сторін та їхніх представників судові повістки повернулися до суду з наступними повідомленнями: АТ «Райффайзен Банк «Аваль» - вручено 25.10.2022 року; представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Повова О.А. адресат відсутній за вказаною адресою ( АДРЕСА_1 ). Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. При таких обставинах немає підстав вважати, що апелянт не був повідомлений про розгляд справи в особі свого представника. Крім того, будучи ініціатором подання апеляційної скарги і відкладення розгляду справи з 15.03.2022 року на 14-30 год. 15.11.2022 року, апелянт та/або її представник мали проявляти розумну заінтересованість та зацікавленість щодо руху справи. У поданій заяві представник відповідача зазначає, що їй стало відомо про розгляд справи на 14-30 год. 15.11.2022 року через веб-сайт Одеського апеляційного суду, не зазначаючи при цьому конкретної дати, коли вона дізналась про судове засідання. З урахуванням відмітки «28.10.2022» на поштовому повідомленні про повернення до апеляційного суду судової повістки, яка була направлена на адресу, зазначеною адвокатом Поповою О.А. про призначене судове засідання на 15.11.2022 року на 14-30 год., днем вручення судової повістки представнику відповідача ОСОБА_1 адвокату Поповій О.А. в розумінні ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається 28.10.2022 року (а. с. 243-244 т. 1). Колегія суддів враховує, що адвокат Попова О.А. не додала до поданої заяви докази про участь в судових засіданнях 15.11.2022 року з зазначенням найменування суду (судів), номеру справи, назвою сторін та учасників справи, доказі про здійснення представництва та про судове засідання саме на дану дату і документ, коли саме судом (судами) вирішено питання про призначення справи (справ) на 15.11.2022 року, і докази про повідомлення суду (судів) адвокатом Поповою О.А. про її зайнятість у справі в апеляційному суді на 14-30 год. 15.11.2022 року. Оскільки поважність причин неявки судом апеляційної інстанції не встановлена, приймаючи до уваги, що апелянт реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а також, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, колегія суддів вважає, що спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наведених в цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Рішення суду першої інстанції відповідає всім зазначеним вимогам закону. Задовольняючи позов частково, стягуючи з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу за кредитним договором №014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року в розмірі 19 000 доларів США, в тому числі заборгованість по пені у розмірі 19 000 доларів США, суд виходив з обґрунтованості заявленої вимоги у зазначеному розмірі. При цьому, відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд врахував, що при укладенні додаткової угоди № 014/0077/74/68456/2 від 08.04.2010 року (а.с. 21 т.1) до кредитного договору № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , як сторони кредитного договору, досягли згоди про збільшення позовної давності до 70 років за всіма вимогами, що виникають з кредитного договору, оскільки така домовленість була укладена в письмовому вигляді у тексті додаткової угоди, яка була особисто підписана відповідачкою. Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - 20 грудня 2006 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0077/74/68456, відповідно до якого, вона отримала кредит в розмірі 55 000 доларів США. Строк дії договору встановлено до 20.12.2023 року, з наданням графіку погашення боргу по кредиту та сплати відсотків в розмірі 14,0 % на рік за користування ним (а.с.9-14 т.1). - також, з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника, між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , було укладено Додаткову угоду № 014/0077/74/68456/1 від 31.03.2009 року та № 014/0077/74/68456/2 від 08.04.2010 року (а.с. 15-18, а.с.19-25 т.1); - 16.02.2015 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» направив ОСОБА_1 повідомлення про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року (а.с.63 т.1); - 11.03.2019 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» направив ОСОБА_1 повідомлення про виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року (а.с. 26-27 т.1); - з часу отримання кредиту відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року, в наслідок чого, станом на 06.03.2019 року виникла заборгованість в розмірі 300 321 доларів США 31 цент, в тому числі: заборгованість за кредитом 51 020,39 доларів США; заборгованість за відсотками 34 360,96 доларів США; заборгованість по пені у розмірі 214 939,96 доларів США (а.с. 6-7 т.1); Колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). 10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Як вбачається зі змісту кредитного договору № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року, кредит, виданий Банком на придбання ОСОБА_1 квартири на вторинному ринку житла, в розумінні, як самого кредитного договору, так і Закону України «Про захист прав споживачів» і редакції, діючий на час укладення кредитного договору та видачі кредиту, є споживчим. В матеріалах справи міститься вимога, датована 16.02.2015 року, адресована позичальнику про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року, що повинно бути проведено протягом 60 календарних днів з дати цієї вимоги. Такі вимоги позивач обґрунтував, посилаючись на кредитний договір № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року, умовами якого передбачено право кредитора на дострокове стягнення є заборгованості за кредитом за умови попереднього повідомлення позичальника рекомендованим листом. Частина 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час складення досудової вимоги 16.02.2015 року, передбачала, що якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла протягом 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Аналогічні положення містить і стаття 16 Закону України «Про споживче кредитування», який набув чинності з 10.06.2017 року. У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України під час апеляційного перегляду справи підлягає застосуванню релевантна практика Великої Палати Верховного Суду, яка не була застосована судом першої інстанції на час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати належна реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», і сама позичальник підтверджує отримання нею вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором, то строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року є таким, що настав зі спливом 60 календарних днів, тобто з 17.04.2015 року. На підтвердження даних обставин, відповідачем надано копію вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором вих. № 114-0-0-00/15-19189 від 16.02.2015 року. При таких обставинах, строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року є таким, що настав 17.04.2015 року. Відповідно до поданого розрахунку тіло кредиту, яке підлягало поверненню достроково, становило - 51 020,39 доларів США, проценти станом на 17.04.2015 року 6 572,36 доларів США, пеня 8 439,44 доларів США. Позовні вимоги Банком заявлені лише в частині стягнення пені у розмірі 19 000 доларів США, виходячи з її розрахунку станом на 06.03.2019 року у розмірі 214 939,96 доларів США. Тобто позивач заявив вимоги про стягнення пені у меншому розмірі, ніж пеня становила на дату виконання розрахунку, розпорядившись таким чином своїми правами на власний розсуд. Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Згідно ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями чинного законодавства та уклали договір позики, в якому передбачили умови відповідальності позичальника за порушення строку (терміну) повернення позики, то ці умови слід виконувати. Відповідно до п. 10.1. кредитного договору № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року за порушення строків повернення кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених положеннями цього Договору, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язань, зазначеного в цьому договорі. Тобто договором врегульовано обов`язок позичальника сплачувати пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожний день прострочення починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язань, зазначеного в цьому договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання. Такий правовий висновок викладено у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18). Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Встановивши, що сторони уклали додаткову угоду від 08.04.2010 року, якою збільшили строк позовної давності до всіх зобов`язань за кредитним договором № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року до 70 років, що зафіксовано зокрема і особистим підписом ОСОБА_1 , суд першої інстанції з урахуванням змісту умов кредитного договору щодо підстав нарахування пені і наявності непогашеної кредитної заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитом дійшов вірного висновку про наявність у Банку підстав для нарахування пені в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язань, зазначеного в цьому договорі в межах збільшеної позовної давності, строк якої погоджений сторонами до всіх правовідносин за кредитним договором у 70 років. Перевіряючи обґрунтованість нарахування пені і відповідності його розміру пені, заявленого Банком до стягнення, колегія суддів виходить з такого. На час реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення і спливу строку, який зазначений у вимозі про дострокове стягнення, адресованої позичальнику 60 календарних днів, тобто з 17.04.2015 року, що позичальником не заперечується, Банк у відповідності до умов кредитного договору та з урахуванням правової позиції Великої палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 року, втратив право на нарахування процентів за договірною ставкою, яка є актуальною лише в межах строку кредитування. Тому заборгованість за процентами, які розраховуються за ставкою, передбаченою кредитним договором, станом на 17.04.2015 року складає 6 572,36 доларів США, а заборгованість за тілом кредиту на цю дату - 51 020,39 доларів США. Розмір даної заборгованості відповідачем не спростований ані поданням належних доказів про її оплату (часткову оплату, не враховану позивачем при складенні розрахунку), ані обґрунтованим розрахунком чи висновком експертизи про її неспроможність. Прострочення виконання зобов`язання станом на дату виконання позивачем розрахунку пені складає 1 420 днів (з 17.04.2015 року до 06.03.2019 року). Зі змісту розрахунку заборгованості, виконаного позивачем, вбачається, що Банк здійснює нарахування процентів за користування кредитом за процентною ставкою, передбаченою кредитним договором з наростаючим підсумком, і виходячи з цього, а також із залишку непогашеного кредиту, який залишається незмінним з 17.04.2015 року 51 020,39 доларів США, нараховує сумарну пеню, яка на 06.03.2019 року становить за розрахунками Банку 214 939,96 доларів США. Заявлена вимога Банком про стягнення пені у розмірі 19 000 доларів США є реалізацією Банком свого права, виходячи з принципу диспозитивності, і не перевищує суму, яка розрахована Банком. Колегія судів погоджується з наявністю у кредитора права на стягнення пені через непогашену заборгованість за тілом кредиту 51 020,39 доларів США та процентами, розрахованими за договірною ставкою станом на 17.04.2015 року, 6 572,36 доларів США. Прострочення за процентами, навіть виходячи із заборгованості 6 572,36 доларів США та враховуючи ставку за пенею 0,5 % від суми прострочення за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язань і до дати виконання розрахунку 06.03.2019 року 1420 днів, становить: 6 572,36*0,5% = 32,86 доларів США* 1420 днів прострочення = 46 661,20 доларів США. При таких обставинах, заявлена Банком до стягнення пеня 19 000 доларів США не перевищує дійсного розміру пені, виходячи із заборгованості за процентами за користування кредитом на 17.04.2015 року у розмірі 6 572,36 доларів США, оскільки з урахуванням прострочення пені за процентами на 06.03.2019 року становить 46 661,20 доларів США. Крім того, виходячи зі вимог ст. 551 ч.3 ЦК України, заявлена до стягнення неустойка (пеня) 19 000 доларів США не перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту 51 020,39 доларів США та процентами за користування кредитом за договірною ставкою 6 572,36 доларів США. При цьому колегія суддів зауважує, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні, як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Якщо умовами кредитного договору передбачена пеня в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті. Умовами кредитного договору № 014/0077/74/68456 від 20.12.2006 року передбачено стягнення пені 0,5% від прострочення зобов`язань за кредитним договором. Дані зобов`язання тіло кредиту та проценти за користування кредитом виражені в іноземній валюті доларах США, внаслідок чого кредитор має право на стягнення пені в іноземній валюті (доларах США). Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті відповідно до заявлених вимоги, враховуючи принцип диспозитивності. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про наявність підстав для задоволення заявлених вимог про стягнення пені 19 000 доларів США. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц. Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Попової Олени Анатоліївни - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 20.12.2022 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: О.В. Князюк А.П. Заїкін