Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/7497/23

Справа № 346/7497/23 Провадження № 22-ц/4808/369/25 Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Максюти І.О., Мальцевої Є.Є., за участю секретаря Гудяк Х.М. учасники справи позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвестохіллс Веста» відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Калинюк О.П., за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних збитків, в с т а н о в и в: У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвестохіллс Веста» (далі -ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних збитків. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31.07.2007 року між ОСОБА_1 , як позичальником, та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір № 204/ФКВ-07 за умовами якого банк надав вказаному позичальнику кредит у розмірі 52 696 доларів США зі сплатою 12% річних. Виконання позичальником зобов`язань за даним кредитним договором забезпечено порукою відповідно до укладеного договору поруки №204/П-07 від 21.07.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та відповідачем ОСОБА_2 , згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №204/ФКВ-07 від 21.07.2007 року. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.09.2014 року стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 628 606, 14 грн та судовий збір в розмірі 3 654, 00 грн. 31.08.2020 року між приватним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги за кредитними договорами до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитним договором від 31.07.2007 року № 204/ФКВ-07. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.11.2020 року замінено стягувача у вказаній справі на ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста». Позивач зазначив, що відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав не припиняє відносин цього договору, та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України. Позивач просив суд стягнути з відповідачів 3% річних у розмірі 24076, 47 грн та інфляційні втрати у розмірі 98898, 22 грн, витрати по сплаті судового збору, та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» 3% річних та інфляційні витрати за кредитним договором № 204/ФКВ-07 від 31.07.2007 року у загальному розмірі 122 974, 69 грн, визначені станом на 15.11.2023 року. Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 342 грн, які складаються з витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста». Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 5 342 грн, які складаються з витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу на користь ТОВ «ФК «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста». Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позов подано передчасно, в час коли ухвала Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2022 року у справі №461/3230/22 була чинною. Суд не з`ясував чи передано реально право вимоги в Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА), а, отже, і належність права позивача на звернення до суду, оскільки ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 18.10.2022 року у справі №461/3230/22 зобов`язано передати права вимоги за кредитним договором №204/ФКВ-07 від 31.07.2007 року до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами. Судом не враховано, ухвалою Господарського суду м.Києва відкрито провадження в справі №910/3027/24 про банкрутство позивача, а жодних повноважень ліквідатора суд не з`ясував. Скаржник не погоджується з розміром заявлених витрат на правову допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК Інвестохіллс Веста» зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно змісту резолютивної частини ухвали Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2022 року по справі 461/3230/22 зазначено, що накладено арешт на майно, відповідно заборонено відчужувати його, а також передати арештоване майно в управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА). Однак, право вимоги у товариства не вилучалось, арешт майна є тимчасове позбавлення за рішенням слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном. Позивач не був позбавлений права вимоги. Твердження апелянта, що позивач не є суб`єктом звернення до суду з цим позовом є безпідставним. Щодо повноважень арбітражного керуючого, позивач зазначив, що скаржник в суді першої інстанції не просив встановлювати питання повноважень арбітражного керуючого, позовну заяву підписано уповноваженою особою. У судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися в установленому законом порядку. Апеляційним судом за місцем реєстрації відповідачів неодноразово надсилалися судові повістки. На адресу відповідачів було направлено судову повістку-повідомлення про розгляд справи, який було призначено на 29 квітня 2025 року. Проте повістка повернулась до суду з відміткою про відсутність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за вказаною адресою. Відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. З огляду на те що кореспонденція, яка була адресована відповідачам, повернута до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України вони є такими, що її отримали. Подібні правові висновки закріплені в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2025 року у справі № 457/913/21 (провадження № 61-5121св24) та від 29 січня 2025 року у справі № 752/5046/22 (провадження № 61-3762св23). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без відповідачів по справі, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи. У судовому засіданні представник ТОВ «ФК Інвестохіллс Веста» проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Апеляційну скаргу подано відповідачкою ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржує, тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК Україниперевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині задоволених вимог до ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК Інвестохіллс Веста», суд виходив з того, рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.09.2014 року стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 31.07.2007 року № 204/ФКВ-07 в сумі 628 606, 14 грн. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.11.2020 року замінено стягувача у вказаній справі на ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста». Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням с удового рішення у загальному розмірі 122974, 69 грн є обґрунтованими. Переглядаючи справу, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що 31.07.2007мроку між ОСОБА_1 як позичальником та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір № 204/ФКВ-07, за умовами якого банк надав вказаному позичальнику кредит у розмірі 52 696 доларів США зі сплатою 12% річних. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до укладеного договору поруки № 204/П-07 від 21.07.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та відповідачем ОСОБА_2 , згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №204/ФКВ-07 від 21.07.2007 року. 30.06.2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь ПАТ «Дельта Банку» відповідно до п.4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ Укрпромбанк передає ПАТ «Дельта Банку» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ТОВ Укрпромбанк як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а згідно з п.4.2 внаслідок передачі ТОВ Укрпромбанком ПАТ «Дельта Банку» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банку» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.09.2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №204/ФКВ-07 від 31.07.2007 року в сумі 628 606 , 14 грн. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.11.2020 року у справі замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» щодо рішення у справі №346/581/14-ц. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості від 15.11.2023 року загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних витрат та 3% річних за рішенням суду, становить 122974, 69 грн, з яких: 24076,47 грн нараховані 3% річних; 98898, 22 грн втрати від інфляції. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.08.2024 року у справі № 761/28627/24 скасовано арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова, скасовано застосовану згідно з ухвалами Галицького районного суд м. Львова від 18 жовтня 2022 у справі № 461/3230/22 провадження №1-кс/461/4657/22 та від 22 грудня 2022 у справі № 461/3230/22 провадження №1-кс/461/5725/22 заборону будь-яким державним реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов`язані із проведенням будь-яких дій щодо прав вимог за вищезазначеними кредитними договорами, окрім як за заявами правоохоронних органів, Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а також на виконання договорів управління укладеними з Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Частиною першою статті 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частини першою статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною другою статті 509 ЦК Українивизначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Відповідно до статті 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 598 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з вимогами статті 599 ЦК Українизобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК Українив разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241 цс 19 та № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591 цс

18. Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Судом встановлено, що рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.09.2014 року у справі №346/581/14-ц стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ « Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 204/ФКВ-07 від 31 липня 2007 року в сумі 628 606, 14 грн. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.11.2014 року у справі замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» по виконанню рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.09.2014 року. Тобто, на підставі рішення суду у ОСОБА_1 виникло грошове зобов`язання перед ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», яке є правонаступником ПАТ «Дельта Банк». Даних про добровільне або примусове виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.11.2014 року матеріали справи не містять. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.11.2014 року у справі №346/581/14-ц. Згідно розрахунку, який надано позивачем заборгованість інфляційних витрат та 3% річних за рішенням суду, що підлягає стягненню станом на 15.11.2023 року (за період 15 листопада 2020 року по 23.02.2022 року становить 122 974,69 грн, з яких 24076,47 грн нараховані 3% річних, 98 898,22 грн втрати від інфляції . Вказаний розрахунок заборгованості ОСОБА_3 не спростовано. Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення помилково зазначив про заборгованість у розмірі 76073, 59 грн, однак ця обставина не впливає на висновок суду про стягнення заборгованості 3% річних у розмірі 24076, 47 грн та інфляційних втрат у розмірі 98898, 22 грн. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 18 жовтня 2022 року в рамках кримінального провадження № 22021000000000363 від 22.10.2021 було передано право вимоги за вказаним кредитним договором АРМА, виходячи з наступного. Управління активом за Законом про АРМА, яким визначені правові та організаційні засади функціонування Агентства, - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими. Статтею 19 цього Законупередбачено, що Агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.08.2024 року у справі № 761/28627/24 скасовано застосовані ухвалами Галицького районного суд м. Львова від 18 жовтня 2022 у справі № 461/3230/22 провадження №1-кс/461/4657/22 зобов`язання арештоване майно передати Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ним в порядку та на умовах визначених ст.ст.19, 21, 21-1 Закону України «Про Національне агенство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та скасовано заборони. Тобто, на час ухвалення рішення судом першої інстанції були скасовані заборони щодо кредитного договору № 204/фкв-07 від 31.07.2007 року. Доводи скаржника про те, що ухвалою Господарського суду м. Києва відкрито провадження в справі №910/3027/24 про банкрутство позивача і суд не з`ясував повноважень ліквідатора, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позовна заява у даній справі підписана керівником Дяченком Є.М., надійшла до суду 19 грудня 2023 року, тобто до моменту порушення справи про банкрутство та призначення розпорядника майна Лозовського В.М. 15 квітня 2025 року. Що стосується доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованості витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20. Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Звертаючись до суду представник позивача ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» - Дяченко Є.Г. просив суд стягнути із відповідачів на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» витрати на професійну допомогу у розмірі 20 000 грн. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги № 02-01/2023 від 03 січня 2023 року, що підписано сторонами АО «ЛІГАЛ АСІССТАНС» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста». Відповідно до п.4.1 вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги,які є невід`ємними додатками до договору. Згідно до п.4.5 сума, визначена актом про надання юридичної допомоги цього договору є гонораром адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає. Також, позивачем надано акт приймання-передачі наданих послуг №53 від 21.11.2023 року та заявку про надання юридичної допомоги №1 від 07.11.23 року. Відповідно до акта № 53 приймання-передачі надання послуг від 21.11.2023 року, адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» надало позивачу юридичну послуги відповідно до договору про надання юридичних послуг № 02-01/2023 від 03 січня 2023 року, а останній прийняв надані послуги, а саме: - консультація усна (з вивченням документів) по кредитній справі № 05/07/14-05с 3 000 грн.; - консультація письмова по судовому рішенню по справі № 2-1033 3 000 грн.; - підготовка (складення) позовної заяви про стягнення 3%, інфляційних збитків у відповідності до ст. 625 ЦК України з клопотанням 9 000 грн.; - формування додатків до позовної заяви, зібрання та передача справи замовнику 5 000 грн. Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000 грн. Суд першої інстанції надав належну оцінку наданих доказів та дійшов вірного висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрати, понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання тексту постанови. Повний текст постанови складено 30 квітня 2025 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: І.О. Максюта Є.Є. Мальцева