Постанова 4824 № 759/18089/19

Постанова Іменем України 16 березня 2021 року м. Київ провадження №22-ц/824/4407/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року в складі судді Миколаєць І.Ю. у цивільній справі №759/18089/19 Святошинського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, уточненим в подальшому, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань за договором позики, просив стягнути з останнього суму боргу з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені у розмірі 468 391,23 грн. Позовну заяву мотивовано тим, що 05.09.2017 між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 367 780,00 грн, однак у визначений в договорі строк всі кошти не повернув. Зокрема, відповідачем було повернуто частину коштів, а саме: 19.11.2017 перераховано 18 606,50 грн, 29.12.2017 - 28059,00 грн, 25.11.2017 - 18669,18 грн, а відтак несплачена сума за договором позики становить 302 445,32 грн, на яку і нараховано 3% річних, інфляційні втрати та пеню, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач, діючи через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд невірно визначив розмір заборгованості за позикою, виходячи із суми зарахованих коштів на погашення боргу, а не із суми перерахованих відповідачем коштів. Суд не врахував, що в договорі позики сторони погодили штрафні санкції у вигляді пені за ставкою 0,1% в день та виключили з умов договору таку додаткову санкцію як 3% річних, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зазначив, що позовні вимоги про стягнення пені пред'явлено позивачем за період з 25.01.2018 по 25.01.2019, що узгоджується з вимогами чинного законодавства. Однак, при розрахунку штрафних санкцій, які визначені п. 11 Договору позики, судом першої інстанції помилково не було враховано контррозрахунок наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву, згідно якого за весь період прострочення пеня становить 98 902,60 грн, а не 110 392,43 грн, як вказує позивач. Також зазначив, що він надав суду контррозрахунок інфляційних втрат за період з 26.01.2018 по 28.02.2020, який не враховано судом першої інстанції. Згідно цього контррозрахунку, інфляційні втрати становлять 32 576,36 грн, а не 36 565,60 грн, як помилково вказує позивач. Відповідач вважав, що згідно його розрахунку розмір заборгованості становить 302 117,00 грн, а не 302 445,32 грн; розмір пені - 98 902,60 грн, а не 110 392,43 грн; інфляційні втрати в сумі 32 576,36 грн, а не 36 565,60 грн; позовні вимоги про стягнення 3% річних взагалі не підлягають до задоволення. Крім того, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки згідно Договору застави майнових прав від 05.09.2017, укладеного між сторонами, ОСОБА_1 має право вимагати від третьої особи у справі ОСОБА_4 повернення позики. А згідно заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07.08.2020 розмір майнових вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 визначений в сумі 417 403,79 грн. На думку скаржника, за таких обставин, суд повинен був урахувати стягнення коштів за договором застави та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 16 192,17 грн, виходячи з розрахунку 433 595,96 - 417 403,79 = 16 192,17 грн. Також додав, що суд не врахував майновий стан відповідача, а саме те, що останній бажає сплатити борг, але не має коштів. За наведених обставин просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24.11.2020 та ухвалити нове судове рішення про стягнення боргу у розмірі 16 192,17 грн. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідач та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених в ній, та просили задовольнити. Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення коштів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильними, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо позикових відносин. Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для кого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Згідно із ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. За приписами статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першої статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, і зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Судом встановлено, що відповідно до укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Договору позики грошей від 05.09.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шабінською А.В. та зареєстрований в реєстрі за №1288, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 отримав кошти у розмірі 367 780,00 грн (т. 1. а.с. 7). Пунктом 3 Договору позики грошей передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики в повному обсязі до 05.03.2018 включно. В п. 4 Договору позики грошей сторони погодили графік за яким позичальник повинен вчиняти повернення грошей позикодавцю. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. З матеріалів справи вбачається, що згідно квитанції від 25.11.2017 ОСОБА_1 здійснив платіж на виконання договору позики в сумі 18 763,00 грн (т. 1. а.с. 60). Згідно квитанцій від 19.10.2017 та від 29.12.2017 ОСОБА_1 здійснив платіж на виконання договору позики в сумі 18 700,00 грн та 28 200,00 грн, відповідно (т. 1, а.с. 21). Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 сплачено іншу частину отриманої в борг позики. Визначаючи розмір заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що на рахунок ОСОБА_2 було зараховано за вищевказаними квитанціями грошові кошти в сумі 18 606,50 грн, 18 669,18 грн та 28 059,00 грн. А тому заборгованість за тілом позики становить 302 445,32 грн = 367 780,00 - 18 606,50 - 18 669,18 - 28 059,00. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд невірно визначив розмір боргу за позикою, виходячи із суми зарахованих коштів, а не із суми перерахованих коштів відповідачем, оскільки в Договорі позики грошей від 05.09.2017, а саме в пункті 5 сторони погодили, що датою повернення частини позики, яка передбачена у безготівковій формі, є дата зарахування грошових коштів на банківський картковий рахунок позикодавця. Тобто, за умовами договору позики, розмір коштів, які перераховано позичальником на погашення боргу приймається у розмірі зарахованої суми, а не перерахованої, як помилково вважає відповідач. При цьому, слід зазначити, що п. 5 Договору позики грошей є чинним, недійсним у визначеному законом порядку не визнавався. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_2 договору позики, посвідченого нотаріально, та застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, зробив правильний висновок, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу за договором позики у розмірі 302 445,32 грн. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, передбаченої умовами договору позики, з огляду на таке. Так, за приписами частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Крім того, згідно п. 11 Договору позики грошей, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики (та/або її частину) у встановлений строк, або у випадку будь-яких порушень графіку повернення суми позики, зазначено в п. 4 цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити а вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення, а також пеню у розмірі 0,1% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, за кожний день прострочення та за кожне відповідне неналежне виконання умов цього договору. Суд, застосувавши вищевказані норми матеріального права та положення п. 11 Договору позики грошей, погодився з розрахунком заборгованості по інфляційним втратам, 3% річних та пені, наданим позивачем, і дійшов висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню три відсотки річних у сумі 18 987,88 грн, 36 565,60 грн інфляційних втрат та 110 392,43 грн пені. Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач посилався на те, що судом першої інстанції неправильно визначено розмір інфляційних втрат та пені, оскільки не враховано умови договору про повернення боргу черговими платежами. Колегія суддів частково погоджується з такими доводами апеляційної скарги з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, за умовами Договору позики грошей від 05.09.2017 перший платіж необхідно було сплатити 25.10.2017 в розмірі 18 130,00 грн, а сплачено у більшому розмірі, а саме 19.10.2017 - 18 606,50 грн (переплата становить 476,50 грн (18606,50-18130). Другий платіж сплачено вчасно і також у більшому розмірі, а саме на 539,18 грн (18 669,18 - 1810). Станом на 25.12.2017, тобто на дату сплати чергового платежу, у зв'язку з переплатами за двома попередніми платежами переплата становила 1015,68 грн (476,50+539,18). Третій платіж необхідно було сплатити 25.12.2017 в розмірі 18 130, однак було здійснено з пропуском строку, а саме 29.12.2017, тобто з 25.12.2017 по 29.12.2017 розмір заборгованості становив 17 114,32 грн (18130-1015,68). 29 грудня 2017 року на рахунок позивача було зараховано 28 059,00 грн, у зв'язку з чим переплата складала 10 944,68 грн (28059-17114,32). В подальшому відповідач не здійснював погашення заборгованості. Таким чином, зобов'язання за четвертим платежем виконано частково у розмірі 10 944,68 грн. Тобто, заборгованість станом на 25.01.2018 становила 7 185,32 грн (18130-10944,68). Отже, періоди боргу з урахуванням чергових платежів: з 26.12.2017 по 29.12.2017; з 26.01.2018 по 28.02.2020; з 26.02.2018 по 28.02.2020; з 06.03.2018 по 28.02.2020. Відповідно, заборгованість відповідача за договором позики, з урахуванням обов'язку здійснювати чергові платежі становила: з 26.12.2017 до 29.12.2017 - 17 114,32 грн; з 26.01.2018 до 28.02.2020 - 7 185,32 грн; з 26.02.2018 до 28.02.2020 - 18 130,00 грн; з 06.03.2018 до 28.02.2020 - 277 130,00 грн. Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Період 1 IIc = 1.00000000 Інфляційне збільшення: 17 114,32 x 1.00000000 - 17 114,32 = 0,00 грн. Період 2 IIc (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) = 1.12425864 Інфляційне збільшення: 7 185,32 x 1.12425864 - 7 185,32 = 892,84 грн. Період 3 IIc (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) = 1.11423057 Інфляційне збільшення: 18 130,00 x 1.11423057 - 18 130,00 = 2 071,00 грн. Період 4 IIc (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) = 1.11423057 Інфляційне збільшення: 277 130,00 x 1.11423057 - 277 130,00 = 31 656,72 грн. Зважаючи на викладене, загальний розмір інфляційних втрат, виходячи із розміру заборгованості за вищевказані періоди, становить 34 620,56 грн. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. З 26.12.2017 до 29.12.2017 - 4 дня; 17 114,32 x 3 % x 4 : 365 : 100 = 5,63 грн. З 26.01.2018 до 31.12.2019 - 705 днів; 7 185,32 x 3 % x 705 : 365 : 100= 416,35 грн. З 01.01.2020 до 28.02.2020 = 59; 7 185,32 x 3 % x 59 : 366 : 100= 34,75 грн. З 26.02.2018 до 31.12.2019 = 674; 18 130,00 x 3 % x 674 : 365 : 100 = 10 004,35 грн. З 01.01.2020 до 28.02.2020 = 59; 18 130,00 x 3 % x 59 : 366 : 100 = 87,68 грн. З 06.03.2018 до 31.12.2019 = 666; 277 130,00 x 3 % x 666 : 365 : 100= 15170,02 грн. З 01.01.2020 до 28.02.2020 = 59. 277 130,00 x 3 % x 59 : 366 : 100= 1340,22 грн. Всього 3% річних становить 18 059,00 грн. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення 3% річних, з огляду на погодження між сторонами умови про сплату пені у розмірі 0,1% в день, у разі не виконання чи неналежного виконання позичальником умов договору. Так, як вже зазначалось вище п. 11 Договору позики грошей передбачено сплату ОСОБА_1 пені у розмірі 0,1% в день, у разі не виконання чи неналежного виконання ним умов договору позики. Водночас, право позивача на пред'явлення вимог про стягнення 3% річних у разі прострочення виконання зобов'язання позичальником визначено законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України), а право пред'явлення вимог про стягнення пені (0,1%) передбачено умовами договору, що не суперечить одне одному. Тобто, позикодавець, у разі неналежного виконання позичальником договірних зобов'язань, має право на отримання штрафних санкцій як за умовами договору, так і за законом. При цьому, умови щодо стягнення штрафних санкцій за договором сторони погодили в Договорі позики, а саме в п. 10, згідно якого у разі, коли позичальник не поверне позикодавцю позику (або її частину) у встановлений строк (або достроково у випадках, передбачених цим Договором), позикодавець вправі стягнути заборгованість за позикою та штрафні санкції, відповідно до діючого законодавства. Тому посилання в апеляційній скарзі про виключення з умов договору застосування такої санкції як 3% річних є необґрунтованими та не позбавляють права позикодавця на стягнення 3% річних, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що розрахунок пені здійснено без урахування умов договору щодо чергових платежів. За таких обставин, розрахунок пені необхідно здійснювати за формулою: Пеня = [Сума заборгованості за період] х [ставка пені (%)] /100%/ 365 днів х [Кількість днів прострочення]. Вказаний відсоток 36.5% на рік. З огляду на межі пред`явлених вимог та з урахуванням обов`язку позичальника здійснювати чергові платежі розмір пені необхідно здійснювати за наступні періоди. Період

1. З 26.01.2018 до 28.02.2020 (365 днів) 7 185,32х36,5%/100%/365x365 = 2 622,64 грн. Період

2. З 26.02.2018 до 25.01.2019 (334 дні) 18 130,00х36,5%/100%/365x334 = 6 055,42 грн. Період

3. З 06.03.2018 до 25.01.2019 (326 днів) 277 130,00х36,5%/100%/365x326 = 90 344,38 грн. Отже, загальний розмір пені становить 99 022,44 грн. З огляду на викладене, розмір пені з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені становить 454 147,32 грн = 302 445,32 (сума боргу) + 34 620,56 (інфляційне збільшення) + 99 022,44 (пеня ) + 18 059,00 (3% річних). Доводи апеляційної скарги, що згідно розрахунку відповідача розмір інфляційних втрат та пені становить 98 902,60 грн та 110 392,43 грн, відповідно, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки здійснюючи розрахунок заборгованості в цій частині, відповідач виходив із сум, які ним перераховано на рахунок позивача, а не із сум, які зараховано, як то передбачено п. 5 Договору позики грошей. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував майновий стан відповідача, оскільки останній має бажання сплатити борг, але не має фінансової можливості не є підставою для скасування рішення суду, а лише вказують на факт визнання відповідачем боргу. Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги, що позивач обрав невірний спосіб захисту, звернувшись з позовом до ОСОБА_1 , тоді як повинен звернутися з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави, оскільки звернення стягнення на предмет застави шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права або в інший спосіб, не заборонений законом, у тому числі шляхом продажу права вимоги третій особі, є правом ОСОБА_2 , а не обов'язком. У даній справі ОСОБА_2 пред'явив вимоги за договором позики саме до позичальника ОСОБА_1 . Оскільки позивач не заявляв вимог до ОСОБА_4 , останній є лише третьою особою без самостійних вимог у даній справі, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги, що суд повинен був здійснити зарахування вимог кредитора ОСОБА_4 . Враховуючи те, що суд, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував умов договору щодо чергових платежів на погашення боргу, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про визначення сум в цій частині, які підлягають стягненню, тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені, у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає зміні. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Беручи до уваги, що колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду в частині, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості становить 454 147,32 грн, то згідно положень Закону України "Про судовий збір" сума судового збору, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 становить 4 541,47 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені та в частині стягнення судового збору - змінити, зменшивши розмір трьох відсотків річних з 18 987 грн 88 коп. до 18 059 грн 00 коп., розмір інфляційних втрат з 36 565 грн 60 коп. до 34 620 грн 56 коп., розмір пені з 110 392 грн 43 коп. до 99 022 грн 44 коп. та суму судового збору з 4 683 грн 91 коп. до 4 541 грн 47 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 17 березня 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай