Постанова 4804 № 234/9449/18

Єдиний унікальний номер 234/9449/18 Номер провадження 22-ц/804/377/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Мірути О.А., суддів: Тимченко О.О, Хейло Я.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу № 234/9449/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2020 року (суддя Сухоручко Ю.О.), ухваленого в приміщенні Краматорського міського суду Донецької області, - В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В червні 2018 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалося на те, що 29.10.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 %. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв`язку із зазначеним порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 31.05.2018 року має заборгованість 115132,24 грн., яка складається з наступного: 3923,42 грн. - заборгованість за кредитом; 100673,96 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4576,18 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штраф (фіксована частина) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 5458,68 грн. Просить суд стягнути з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 115132,24 грн., та судові витрати у розмірі 1762,00 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 12 березня 2019 року, винесено заочне рішення по даній справі. Ухвалою Краматорського міського суду від 14 січня 2020 року, заочне рішення скасовано. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково: Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.02.2015 року у розмірі 5738,64 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Приватбанк витрати по оплаті судового збору у розмірі 87, 82 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором № б/н від 29 жовтня 2011 року належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 3923, 42 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1815, 22 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафів та пені суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 на момент укладання договору і в теперішній час, зареєстрована у м. Краматорську Донецької області, а тому на зазначені договірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VІІ від 02.09.2014 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду позивач АТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано до суду копію анкети-заяву, яку відповідач підписав, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що при укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Зазначає, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» в якій сторони обумовили: тип кредитної лінії; пільговий період (55днів); базова відсоткова ставка за користуванням кредитом 2,5% в місяць (30% річних), розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, розмір та строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості; розмір штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов`язанням. Вважають, що підписання відповідачем довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» є належними доказом ознайомлення із умовами кредитування, що підтверджено постановами Верховного суду від 04.12.2019 року по справі № 750/6058/17-ц від 23.12.2019 року, по справі № 572/1169/17 від 12.02.2020 року по справі № 382/327/18-ц від 26.02.2020 року по справі № 355/1091/17. Звертають увагу, що із виписки чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримувала кошти через банкомат, розплачувалась за товар в магазині, а отже й отримала кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення боргу, відповідач фактично погоджувалась з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, які діяли, як на момент укладення договору, а також продовжувала користуватись коштами. Зазначає, що суд відмовляючи в стягненні заборгованості по відсоткам, не врахував, що відповідач зобов`язався регулярно знайомитися зі змінами Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, про що засвідчив власним підписом в заяві, що відповідач у випадку незгоди зобов`язаний звернутися з письмовою заявою до банку про розірвання договору. Проте, відповідач не звертався до Банку за для розірвання договору, а навпаки погодився зі змінами та прийняв їх, адже продовжив користуватися кредитними карками та частково погашав заборгованість. Вважає, що позивачем доведений факт узгодження з позивальником процентної ставки у розмірі 30 % на рік, матеріали справи містять інформацію про строк дії кредитних карт, з розрахунку заборгованості вбачається кількість днів прострочки, за які нарахована заборгованість за процентами, вбачається й сума нарахованої заборгованості у відповідну дату, а тому відмова у задоволенні вимог з стягнення процентів у повному обсязі є порушенням ст. ст. 1048, 1054 ЦК України. Отже, суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення повність або частково. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір б/н від 29.10.2011р. року шляхом підписання анкети-заяви та отримала кредит у вигляді кредитного ліміту на картку в розмірі 4000 грн. Сама анкета - заява не містить розмір первісного кредитного ліміту. Однак відповідач користувався цим кредитом та частково його погашав, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості. Згідно розрахунку за договором б/н від 29.10.2011 р. у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідачка ОСОБА_1 станом на 31.05.2018 року має заборгованість -115132,24 грн., яка складається з наступного: 3923,42 грн. - заборгованість за кредитом; 100673,96 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4576,18 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штраф (фіксована частина) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 5458,68 грн. Судом встановлено, що 29.10.2011р. ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та виявила бажання про оформлення на своє ім`я банківської картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», у якій зазначила свої персональні дані. У заяві погоджено базова процента ставка 2,5 процентів на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 1,0%, а також порядок погашення заборгованості (а.с.8-9). Зазначене свідчить про обізнаність відповідачки з порядком та умовами погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплати нарахованих за період користування кредитом процентів. Згідно із кредитним договором б/н від 29.10.2011р. відповідачка отримала картку № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня 08.2015 року (а.с.112). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду в частині відмовлених позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 115132, 24 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії укладеного між сторонами договору закінчився 31.08.2015 року. Згідно із розрахунком заборгованості, осатаній платіж, який було здійснено відповідачкою, датовано -02.10.2015 року (а.с.6 на звороті). Позивач із вимогами про стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, звернувся до суду у червні 2018 року, тобто в межах строку позовної давності. Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами за період з 01.09.2015р. по 31.05.2018р., суд першої інстанції прийшов до таких висновків. Згідно із умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, кредит надавався відповідачці з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до довідки, наданої позивачем, відповідачка ОСОБА_1 отримала картку № НОМЕР_1 , дата відкриття - 29.10.2011р.зі строком дії до останнього дня 08.2015 року (а.с. 112). В анкеті-заяві позичальника від 29.10.2011 року встановлена базова процентна ставка 2,5 % на місяць , що загалом на рік становить 30 %. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № б/н від 29.10.2011 року проценти за користування грошовими коштами банк нараховував за процентною ставкою в розмірі 30% за період з 29.10.2011 по 31.08.2014 року, а в період з 01.09.2014 року по 31.03.2015 рік. за процентною ставкою в розмірі 34,8%, в період з 01.04.2015 року по 31.08.2015 рік за процентною ставкою в розмірі 43,2% . При цьому заборгованість за процентами за період з 29 жовтня 2011 року до 31 серпня 2014 року (до підвищення банком процентної ставки до 34,8 % річних) становила 675,62 грн. Судом першої інстанції правильно зроблено висновок про неправомірність дій позивача щодо підвищення з 01 вересня 2014 року процентної ставки до 34,8%, а потім до 43,20% річних, оскільки це виходить за межі узгодженого сторонами договору розміру процентів за користування грошовими коштами. Судом встановлено, що заборгованість за тілом кредиту станом на 01.09.2014року (день підвищення відсоткової ставки ) складала 3746,63 грн., кількість днів прострочення сплати заборгованості за кредитним договором за період з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року, дорівнює 365 дня, тому заборгованість за відсотками за цей період складає 1139,60 грн. (3746,63 грн. х 30 %:360 днів х 365 днів). Оскільки відповідач несвоєчасно виконував зобов`язання за кредитним договором суд приходить до переконання про необхідність стягнення заборгованості процентів за користування кредитом, яка відповідно до розрахунку, станом на 31.08.2014 року, накопичувальним підсумком складає 675,62 грн., яка розрахована виходячи із суми заборгованості за кредитом за відсотковими ставками 30% що відповідає умовам, передбачених кредитним договором та є такими, що не порушують права відповідача, як споживача кредитних послуг. Отже, відповідач, в межах заявлених позовних вимог, повинен сплатити банку заборгованість по процентам за користування кредитом, яка за період з 29.10.2011 року по 31.08.2015 року складає 1815,22 грн. (675,62 грн. + 1139,60 грн.). Апеляційний суд погоджується із рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення вимог про стягнення процентів. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Що ж стосується нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, то Велика Палата ВС роз`яснила, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, про часткове задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, а саме за період з 29.10. 2011 року по 31 травня 2015 та правомірно стягнув заборгованість по процентам за користуванням кредиту у сумі 1 815, 22 грн. Стосовно права банку на зміну процентної ставки, апеляційний суд зазначає наступне. Судом правильно встановлено, що 01.09.2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» підвищило процентну ставку за користування кредитом по кредитній карті «Універсальна» до 34,8 %, а з 01.04.2015 року до 43, 2 % щомісячно. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Заяву позичальника, Витяг з «Тарифів Банку», Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та правил надання банківських послуг», як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, як правильно вказав суд першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач був повідомлений про зміну процентної стави за кредитним договором від 29.11.2011 року. Матеріали справи не містять відомостей, що банк відправив на адресу боржника листа про зміну умов кредитного договору (підвищення процентної ставки). Отже, ПриватБанк не довів факт вручення повідомлення про зміну умов кредитного договору адресатові під розписку. Після зміни процентної ставки ОСОБА_1 дій, які б свідчили про прийняття пропозиції кредитора, не вчиняв. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, у тому числі наданим позивачем розрахунком заборгованості. Отже, при розрахунку заборгованості за кредитним договором слід використовувати первинно встановлену в договорі процентну ставку 30,00% річних. Стосовно відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» стягнення штрафу та пені, апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року № 47-411/58939 та 5.11.2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 року щодо не нарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції. Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи. Згідно матеріалів справи, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р місто Краматорськ відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція. Отже, враховуючи те, що відповідач є громадянином України, яка зареєстрована та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», вона має бути звільнена від сплати штрафних санкцій. Тому Банк безпідставно нарахував і вимагає сплати з ОСОБА_1 штрафів та пені за кредитним договором. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності. Тобто, нарахування відповідачу ОСОБА_1 , яка є громадянкою України та з 13.12.2008 року має зареєстроване місце проживання у місті Краматорськ Донецької області штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та пені на час проведення антитерористичної операції, починаючи з 14 квітня 2014 року, забороняється. Зазначений висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка була викладена Верховним Судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі за № 6-2879цс16. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст.7, 19, 367, 369, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: