Постанова 4803 № 212/9302/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4062/21 Справа № 212/9302/20 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2021 року, ухваленого суддею Чорним І.Я. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 10 лютого 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позову зазначив, що він, працюючи протягом 23 років 6 місяців, з 25.02.1981р. по 02.09.1982р., з 05.08.1987р. по 31.12.1987р., з 01.01.1988р. по 01.07.2009р. на посаді підземного кріпильника в ш.Гвардійська ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», згідно з посадовими обов`язками, виконував роботи у підземних умовах шахти, які з причини обмеженості робочого простору та неможливості застосування засобів малої механізації характеризувались важкою фізичною працею. При цьому, посилюючим шкідливим фактором являлись несприятливий мікроклімат, неефективність провітрювання робочих місць, незастосування засобів знепилення, внаслідок чого умови праці характеризувались запиленістю повітря робочої зони, параметри якої перевищували гранично-допустиму концентрацію. У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, 31 березня 2009 року Українським науково-дослідним інститутом позивачу встановлено професійні захворювання радикулопатія попереково-крижова та шийна зі стійким больовим синдромом, статико-динамічними розладами, вираженого ст., на шийному і поперековому рівнях, безперервно рецидивуючий перебіг, з нейродистрофічними проявами у вигляді дв. Плечолопаткового періартрозу, ПФС першого ст., деформаючого артрозу ліктьових суглобів, ПФС першого ст. та колінних суглобів, ПФС першого ст. та хронічний пиловий бронхіт, ЛН першого ст.. По факту професійних захворювань було проведене розслідування, про що був складений акт розслідування професійного захворювання №32 від 29 квітня 2009 року. 10 червня 2009 року при огляді МСЕК, йому первинно було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 30% по професійному захворюванню радикулопатія та 10% по хронічному бронхіту, та третя група інвалідності. При подальших переоглядах 08.06.2010 року, 18.06.2012 року, 16.09.2014 року, 08.06.2016 року процент втрати професійного захворювання залишався без змін. 14.06.2018 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 40%, з яких 30% по професійному захворюванню радикулопатія та 10% по хронічному бронхіту, та третя група інвалідності безстроково. Причиною професійного захворювання був тривалий стаж роботи в умовах важкої фізичної праці, яка перевищувала гранічно-допустимий рівень, несприятливий мікроклімат, важка фізична праця, запиленість повітря. У зв`язку із ушкодженням здоров`я через професійні захворювання ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болі та стражданнях яких він зазнав та продовжує зазнавати, в зв`язку з професійним захворюванням змінилися його спосіб та якість життя, розмір моральної шкоди він оцінює в розмірі 188 920 гривень 00 копійок, яку він просив стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат». Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду, в зв`язку з ушкодженням здоров`я, в розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходів з фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави - судовий збір в розмірі 1300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. Представник позивача, адвокат Меланчук І.В., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 в розмірі 188 920 грн. Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які останній відчуває через отримані професійні захворювання, наслідком яких стала стійка втрата професійної працездатності в ступені 40% та встановлення третьої групи інвалідності, безстроково. Представник позивача вважає, що суд першої інстанції при визначені розміру відшкодування моральної шкоди не в повній мірі врахував, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу спричинено ушкодження здоров`я, яке призвело до необхідності тривалого медичного лікування, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, істотної зміни звичайного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності. Крім того через отримані професійні захворювання позивач постійно відчуває біль та обмеження рухів у шийному та поперековому відділах хребта, біль та важкість у грудній клітці, задишку при незначному навантажені, напади задухи, його турбує сухий кашель. Зазначені обставини переконливо доводять, що з 49 річного віку життя позивача переповнене біллю та страждань, він потребує систематичного лікування, постійно відчуває наслідки професійних захворювань, які призвели до суттєвого обмеження організму, порушення його функцій, що як наслідок призвело до втрати позивачем охоронюваного блага - здоров`я, істотно знизило якість його життя, призвело до втрати блага повноцінно працювати, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, забезпечувати сім`ю, радіти життю, а також істотно знизило активність життя останнього. Скаржник вказує, що, оцінюючи у сукупності зазначені обставини, визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди є належним чином обґрунтованим, справедливим та розумним, визначений з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати та ступеня втрати професійної працездатності, що свідчить про її домірність завданій моральній шкоді. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч. 1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 пропрацював з 25.02.1981р. по 02.09.1982р., з 05.08.1987р. по 31.12.1987р., з 01.01.1988р. по 01.07.2009р. на посаді підземного кріпильника в ш.Гвардійська ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», що підтверджується копією трудової книжки позивача. Рішенням Науково-дослідного інституту промислової медицини від 31.03.2009 року ОСОБА_1 було встановлено професійні захворювання за діагнозом - радикулопатія попереково-крижова та шийна зі стійким больовим синдромом, статико-динамічними розладами, вираженого ст., на шийному і поперековому рівнях, безперервно рецидивуючий перебіг, з нейродистрофічними проявами у вигляді дв. Плечолопаткового періартрозу, ПФС першого ст., деформаючого артрозу ліктьових суглобів, ПФС першого ст. та колінних суглобів, ПФС першого ст. та хронічний пиловий бронхіт, ЛН першого ст.. На підприємстві було проведено розслідування з приводу отримання хронічного професійного захворювання, що підтверджено Актом розслідування хронічного професійного захворювання №32 складеним 29 квітня 2009 року. Причиною професійного захворювання є робота продовж 23 років 3 місяців в умовах важкої фізичної праці та запиленості повітря робочої зони, несприятливого мікроклімату.. Висновком МСЕК серії ДНА-02 № 032352 від 10.06.2009 року ОСОБА_1 було первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 30% по професійному захворюванню радикулопатія та 10% по хронічному бронхіту, та третя група інвалідності. При подальших переоглядах 08.06.2010 року, 18.06.2012 року, 16.09.2014 року, 08.06.2016 року процент втрати професійного захворювання залишався без змін. 14.06.2018 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 40%, з яких 30% по професійному захворюванню радикулопатія та 10% по хронічному бронхіту, та третя група інвалідності безстроково. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідачаі наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст.153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає доводи сторін щодо заниженого та відповідно завищеного розміру моральної шкоди необґрунтованими, виходячи з огляду на таке. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин , виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (не майнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності. Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійних захворювань, спричинених негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи представника позивача ОСОБА_2 щодо заниженого розміру моральної шкоди стягнутої судом з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 . Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, настання негативних змін у його житті, неможливість відновлення стану, який мав потерпілий до професійного захворювання, з урахуванням ступеню вини відповідача, час роботи на підприємстві відповідача в умовах шкідливих факторів, постійний характер страждань позивача, який переносить постійну задишку, обмежений в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім`єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках та, виходячи із засад розумності і справедливості, визначив до стягнення компенсацію моральної шкоди з відповідача на користь позивача в розмірі 130 000 гривень 00 копійок без утримання податку з доходу фізичних осіб, з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга сторони позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 16 березня 2021 року. Головуючий: Судді: