Постанова 4803 № 212/10022/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4632/20 Справа № 212/10022/19 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач-Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Родрігес Наталії Аркадіївни, відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2020 року, ухваленого суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 04 лютого 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі по тексту - ПАТ «КЗРК») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві. В обґрунтування позову зазначив, що працював на підприємстві відповідача в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища 10 років 9 місяців, підземним електрогазозварювальником, підземним електрослюсарем шахтомонтажному управлінні Сервісного управління з ремонту та монтажу шахтного обладнання. Висновком ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини було встановленіпрофесійні захворювання: «Радикулопатія С6, С7, С8 і L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами та вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ступеня), деформуючого артрозу, в поєднанні з періоартрозом ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. М54.1. Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії). Легенева недостатність першого ступеня. код J 44» За висновком останнього МСЕК від 28.10.2014 року серії 12 AAA №000757 позивачу безстроково встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 60% (з них 50% - радикулопатія, 10% - ХОЗЛ) та встановлена 3 група інвалідності. ОСОБА_1 в позовній заяві зазначив, що внаслідок отримання професійного захворювання не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Настання негативних змін у його житті, окрім неможливості відновлення його стану здоров`я, який він мав до виникнення професійного захворювання, обумовлене істотним погіршенням психологічного аспекту життя. Через хворобу він не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві, це доводиться робити його дружині, що викликає неприхований осуд з боку оточуючих. З метою уникнення подальшого прогресування хвороби, попередження розвитку більш тяжких захворювань, які дуже часто виникають при загостренні професійних захворювань та для того, щоб покращити свій емоційний стан, йому потрібно активно підтримувати своє здоров`я. Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань, що призводять до значних і постійних моральних страждань та змушують його звернутися до суду з даним позовом. В рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві просив стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на свою користь 180 000,00 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 за спричинену моральну шкоду у зв`язку із ушкодженням здоров`я на виробництві - 126 120 (сто двадцять шість тисяч сто двадцять) гривень, без урахування утримання податку на доходів фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір 1 261,20 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Родрігес Н.А., будучи незгодною із визначеним судом розміром моральної шкоди, подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване судове рішення, збільшивши розмір моральної шкоди стягнутої судом з відповідача на користь позивача до заявлених у позові вимог, оскільки вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди не є таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. В апеляційній скарзі, відповідач ПАТ «КЗРК», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового, яким у повному обсязі відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції під час судового розгляду не визначив конкретні норми матеріального права, які діяли на момент виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди. Вказує, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 05.102010 року коли йому вперше було встановлено наявність двох професійних захворювань, які зумовили втрату професійної працездатності в розмірі 60%. Відповідач зазначає, що у подальшому при повторному медичному огляді 28.10.2014 року відсоток втрати професійної працездатності та підстави виникнення у позивача професійних захворювань не змінилися, у зв`язку із чим, суд першої інстанції повинен був керуватися нормами законодавства, яке діяло у жовтні 2010 року. Зазначає, що на той час право встановлювати факт спричинення моральної шкоди було покладено імперативними нормами виключно на МСЕК, а надані позивачем довідки МСЕК, взагалі не містять відомостей стосовно перенесення позивачем моральн7их страждань та не підтверджують факту спричинення позивачу моральної шкоди. Наголошує на тому, що в акті розслідування хронічного професійного захворювання не встановлено конкретних посадових осіб, в тому числі і підприємства відповідача в порушенні норм та правил з охорони праці, тому вважає, що ПАТ «КЗРК» не повинно нести відповідальності за настання професійних захворювань позивача. Окрім того, скаржник вказує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на доводах сторони позивача, при цьому, належне обґрунтування відхилення доводів та доказів відповідача у рішенні суду першої інстанції не наведено, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення. Відповідач вважає, що наданими позивачем доказами не доведено факт спричинення останньому моральної шкоди. На думку скаржника, визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також сталої судової практики, яка склалася по аналогічним справам та вважає його надто завищеним. Відзиви на апеляційні скарги сторін не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що відповідно до наданої до матеріалів справи трудової книжки ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача 12 років 8 місяців: з 08.12.1999 року по 31.08.2000 року підземним електрогазозварювальником (Гірний цех ШБУ ДП «Криворізький державний залізорудний комбінат); з 01.09.2000 року по 26.10.2005 року підземним електрогазозварювальником ШМУ ДП «Криворізький державний залізорудний комбінат»; з 27.10.2005 по 31.08.2010 підземним електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування ШМУ ВАТ «Кривбасзалізрудком»; з 01.09.2010 по 14.08.2012 електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування Сервісного управління з ремонту та монтажу шахтного обладнання ВАТ «Кривбасзалізрудком». Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії державної установи «Український науково-дослідний інститут промислової медицини від 05.08.2010 ОСОБА_1 встановлені професійні захворювання: «Радикулопатія С6, С7, С8 і L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами та вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ступеня), деформуючого артрозу, в поєднанні з періоартрозом ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. М54.1. Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії). Легенева недостатність першого ступеня. код J 44» По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02.09.2010 року де вказано, що працюючи з 08.12.1999 року по день складання акту підземним електрогазозварювальником і підземним електрослюсарем (слусарем) черговим і по ремонту обладнання в гірничому цеху ШБУ, ШМУ ДП «Криворізький залізорудний комбінат», ШМУ ВАТ «Кривбассзалізрудком» та ШМУ Сервісного управління з ремонту та монтажу шахтного обладнання ВАТ акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» шахти «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком», ОСОБА_1 виконував роботи в підземних умовах шахт, які з причин обмеженості робочого простору, не дозволяючого постійного застосування засобів малої механізації, характеризувалися важкою фізичною працею, а також внаслідок мавших місце випадків порушень нормативів провітрювання гірничих виробок і не застосування засобів знепилення на робочих місцях запиленості повітря робочої зони, що перевищували ГДК (п.16 Акту). Причиною професійних захворювань стала робота в умовах фізичного перевантаження та запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК. Рівень фізичного навантаження: маса вантажу, що підіймається та переміщується вручну 48-50 кг при допустимій до 30кг; робоча поза з нахилом тулуба до 300 / більше 30 0, 58,9/6,8% тривалоті допустимій 25%/-; нахили тулуба 144-176 раз за зміну при допустимих

100. Важкість праці відноситься до 3 класі 3 ступеня шкідливості. Запиленість повітря робочої зони: пил з вмістом SiO2 від 10 до 70% в концентраціях 4,2-5,6 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3 ; пил зварювальної аерозолі в концентрації 4,2 мг/м3 при ГДК 1,0 мг/м3 ( п.17 Акту). За висновками МСЕК від 05.10.2010 року серія 10ААА №008848 первинно ОСОБА_1 була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 60% (з них 45% - радикулопатія та 15% - ХОЗЛ) з переоглядом 01.10.2011 року. За висновком МСЕК від 28.10.2014 року серії 12 AAA №000757 ОСОБА_1 була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 60% (з них 50% -радикулопатія, 10% - ХОЗЛ) та встановлена 3 група інвалідності з 01 листопада 2014 року - безстроково. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , керувався нормами статей 23, 1167, ЦК України, ст.ст.153, 173, 237-1 КЗпП, й виходив з того, що професійні захворювання позивачем отримані, зокрема і під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, у зв`язку із чим поклав обов`язок відшкодувати позивачу шкоду, завдану ушкодженням здоров`я на ПАТ «КЗРК». Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як і погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, і не погоджується з доводами апеляційних скарг представника позивача ОСОБА_2 щодо заниженого судом розміру моральної шкоди та відповідача про відсутність підстав для задоволення позову та завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Стаття 153 КЗпП України встановлює, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 р. встановлено, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом. У відповідності до ст.4 ЗУ «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року №20 рп-08 по справі № 1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.1167 ЦКУ та ст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Отже, колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача про недоведеність позивачем моральних страждань є необґрунтованими, оскільки, як правильно зазначив суд, внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводить до порушення його звичайного способу життя та вимагають від нього додаткових зусиль для його організації , тому доводи відповідача і у цій частині, колегія суддів відхиляє. Надання підприємствами засобів захисту від шкідливих чинників, які не усунули вплив негативних факторів, інформованості позивача при прийомі на роботу про умови праці не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови підтвердження завдання такої шкоди. Доводи відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача були предметом розгляду судом першої інстанції і суд не взяв їх до уваги, оскільки у судовому засіданні були встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. Також, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з втратою працездатності, колегія суддів відхиляє, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача ОСОБА_3 , незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності - 65% та встановлення третьої групи інвалідності, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, знаходженні на його утриманні неповнолітньої дитини, потребу в проходженні курсів лікування у медичних закладах, а також період праці на підприємстві відповідача на протязі 22 років 11 місяців визначив позивачу компенсацію в розмірі 89 999 гривень 00 копійок без утримання податку з доходу фізичних осіб. Колегія суддів повністю погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, і в цій частині відхиляє доводи скаржників щодо невідповідності визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди засадам розумності, виваженості та справедливості, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Суд першої інстанції з урахування конкретних обставин справи, часу роботи позивача на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці, ступеню втрати професійної працездатності в розмірі 60% та встановлення третьої групи інвалідності з жовтня 2014 року безстроково та з урахуванням того, що з моменту встановлення у позивача професійних захворювань у жовтні 2010 року по жовтень 2014 року, ступень втрати професійної працездатності 60% та третя група інвалідності не змінювалися, що свідчить про неможливість відновлення втраченого позивачем здоров`я, визначений судом у шістдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 126 120 гривень, розмір моральної шкоди, на думку колегії суддів є виваженою матеріальною компенсацією тим стражданням і переживанням, які зазнає позивач внаслідок отриманих професійних захворювань. Отже, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Родрігес Наталії Аркадіївни, відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 16 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: