Постанова 4857 № 140/7771/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 140/7771/20 пров. № А/857/62/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. з участю секретаря судового засідання Пильо І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року (суддя першої інстанції Плахтій Н.Б., м. Луцьк), В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі ГУ НП у Волинській області) про визнання протиправною відмови у внесенні змін до наказу про звільнення від 28.03.2016 №63 в частині формулювання підстави звільнення зі служби в поліції за пунктом сьомим частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) на пункт другий частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) та зобов`язання внести зміни до наказу від 28.03.2016 №63 про звільнення зі служби в поліції, вказавши замість пункту сьомого частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) належну причину звільнення за пунктом другим частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено. Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове про задоволення позову. Обгрунтовуючи незгоду вказав, що в період з 21.04.2004 по 22.07.2010 він проходив службу в органах внутрішніх справ України та з 24.06.2014 по 29.03.2016 в РПСПОП Світязь ГУ НП у Волинській області. У період з 12.09.2015 по 10.10.2015 брав участь в антитерористичній операції та у зв`язку з отриманими пораненнями в зоні проведення АТО відповідно до свідоцтва про хворобу №257 від 14.07.2015 отримав висновок обмежено придатний до військової служби . Через неможливість виконання обов`язків військової служби 28.03.2016 подав рапорт на звільнення за станом здоров`я. Однак, так як Законом України «Про Національну поліцію» не передбачено звільнення через хворобу у випадку обмеженої придатності до військової служби, йому було запропоновано звільнитися за власним бажанням. І з огляду на обставини він погодився. Наказом т.в.о. начальника ГУ НП у Волинській області «По особовому складу» №63о/с від 28.03.2016 його було звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 29.03.2016. Однак апелянт зауважив, що причиною його звільнення слугувало значне ускладнення здоров`я та неможливістю виконання посадових обов`язків, що підтверджено свідоцтвом про хворобу та випискою з акта огляду МСЕК про встановлення ІІІ групи інвалідності, причиною якої є травма, так пов`язана з безпосередньою участю в АТО при виконанні службових обов`язків. Згідно постанови ДС ТМО МВС №2 від 31.03.2020 (на момент звільнення з поліції 29.03.2016 року) старший інспектор взводу №2 РПСПОП Світязь ГУ НП у Волинській області капітан поліції ОСОБА_1 був обмежено придатний до військової служби. Отже, суд безпідставно не взяв до уваги беззаперечні докази неможливості виконання обов`язків поліцейського за станом здоров`я, що і стало причиною звільнення. Тому є правові підстави для зміни формулювання звільнення. У судове засідання позивач не з`явився, хоча був повідомлений про час та місце судового розгляду справи телефонорамою завчасно - 11 лютого 2021 року (о 14 годині 20 хвилин). Про причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення слухання не подав. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Про час та місце судового розгляду був повідомлений електронною судовою повісткою. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ в період з 21.01.2004 по 22.04.2010 та в подальшому в органах внутрішніх справ і поліції з 24.06.2014 по 29.03.2016, що підтверджується довідкою ГУ НП у Волинській області від 23.06.2017 №1893 (а.с.4). Згідно довідки ГУ МВС України у Луганській області від 06.10.2015 №ВДЗ/10870/А капітан міліції ОСОБА_1 , старший інспектор взводу №2 роти патрульної служби міліції особливого призначення Світязь УМВС України у Волинській області, в період з 12.09.2015 по 10.10.2015 брав безпосередню участь в антитерористичній операції (а.с.5). У січні 2015 позивач, перебуваючи в зоні АТО, отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, що підтверджено висновком службового розслідування по факту отримання тілесних ушкоджень працівниками РПСМОП Світязь УМВС України у Волинській області від 10.04.2015, відповідно до якого встановлено, що нещасний випадок із позивачем стався в зоні проведення АТО в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю по охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю (а.с.6-11). Відповідно до Свідоцтва про хворобу №257 від 14.07.2015 військово-лікарська комісія УМВС України у Волинській області постановила, що отримана позивачем травма пов`язана з виконанням службових обов`язків, позивач обмежено придатний до військової служби, йому протипоказана робота зі значними психічними навантаженнями (а.с.12). 28.03.2016 відповідач виніс наказ №63о/с, відповідно до якого капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора роти патрульної служби особливого призначення Світязь ГУ НП у Волинській області, з 29.03.2016 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням) згідно з поданим рапортом від 28.03.2016 (а.с.17). У подальшому МСЕК 08.04.2016 встановила позивачу ІІІ групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків, та визначила його ступінь втрати працездатності - 30% (а.с.14-15). Постановою №2 від 27.06.2017 військово-лікарська комісія Державної установи Територіальне медичне об`єднання МВС по Волинській області відмінила постанову про причинний зв`язок захворювання позивача, зазначеного в розділі 12 Свідоцтва про хворобу від 14.07.2015 №257, та постановила, що отримана позивачем травма пов`язана з безпосередньою участю в антитерористичній операції при виконанні службових обов`язків (а.с.18). Відповідно до листа ГУ НП у Волинській області від 26.10.2018 №946/01/29-2018 (а.с.19) позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням зі служби в поліції за власним бажанням, а не за хворобою . Згідно з постановою №2 від 31.03.2020 військово-лікарська комісія Державної установи Територіальне медичне об`єднання МВС по Волинській області відмінила постанову №2 від 27.06.2017 та постановила, що на момент звільнення з поліції 29.03.2016 ОСОБА_1 обмежено придатний до військової служби, протипоказана робота зі значними психічними навантаженнями (а.с.21). Враховуючи зазначений висновок військово-лікарської комісії, позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу №63о/с від 28.03.2019 в частині зміни підстав звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 - на пункт другий частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України Про Національну поліцію . Відповідач листом від 30.04.2020 №42-К/01/12/7-2020 відмовив у внесенні змін до наказу про звільнення від 28.03.2016 №63о/с з тих підстав, що позивач звільнений зі служби на підставі власноручно написаного рапорту про звільнення за власним бажанням , а постанова Державної установи Територіальне медичне об`єднання МВС по Волинській області №2 від 31.03.2020 містить рішення обмежено придатний до військової служби (а.с.22-23). Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інтснації про відсутність підстав для задоволення позову з таких мотивів. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі Закон №580-VIII, в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції). Відповідно до статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Отже, статтею 77 Закону №580-VIII встановлено окремі підстави звільнення поліцейського - власне бажання особи і хвороба особи, яка підтверджується висновком медичної комісії про її непридатність до служби в поліції. Водночас, у такому випадку поліцейський самостійно обирає підставу звільнення, подаючи відповідний рапорт чи за власним бажанням, чи через хворобу, яка підтверджена відповідним висновком. Матеріалами справи підтверджено, що позивач власноруч 28.03.2016 подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 29.03.2016, у якому зазначив, що від проходження військово-лікарської комісії відмовляється, оскільки вважає себе здоровим (а.с.45). Отже, ОСОБА_1 виявив бажання звільнитись зі служби в поліції саме за власним бажанням. Доказів про застосування щодо позивача заходів примусу не надано. Згідно з Порядком проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 06.02.2001 №85, який був чинним на час звільнення позивача зі служби в поліції, перед звільненням зі служби поліцейському повинно бути надане скерування для проведення медичного огляду. Відповідно до поданого рапорту від 28.03.2016 позивач відмовився від проходження ВЛК на предмет визначення ступеня придатності до військової служби, що свідчить про небажання звільнятись за станом здоров`я. Водночас пунктом 13 розділу VI Положення про діяльність медичної (військово - лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом МВС від 03.04.2017 №285, колишні поліцейські або колишні особи рядового й начальницького складу можуть ініціювати питання щодо визначення придатності до служби за станом здоров`я на час звільнення зі служби та причинного зв`язку їх захворювань, травм (поранень), що в свою чергу надає їм право на перегляд підстав свого звільнення. Тобто, зазначена норма вказує на те, що колишній працівник поліції має право на перегляд підстав свого звільнення у зв`язку із встановленням обставин щодо визначення придатності до служби за станом здоров`я на час звільнення зі служби та причинного зв`язку захворювань, які на момент звільнення зі служби йому не були встановлені. Позивач реалізував своє право на визначення придатності до служби за станом здоров`я на час звільнення зі служби та відповідно до постанови ВЛК №2 від 31.03.2020 на момент звільнення з поліції 29.03.2016 був визнаний обмежено придатним до військової служби, що в свою чергу не є підставою для звільнення зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, оскільки через хворобу звільнення поліцейського відбувається за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції. При цьому позивач внаслідок ушкодження здоров`я був визнаний обмежено придатним, а тому на нього не поширюється дія пункту 2 частини 1 статті 77 Закону. За приписами частини 3 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Таким чином, підставою для прийняття рішення про зміну формулювання причин звільнення є встановлені обставини неправильного формулювання причин звільнення при прийнятті відповідного рішення або невідповідність формулювання причини звільнення вимогам чинного законодавства. Разом з тим, у межах даного спору встановлено, що відповідачем було вірно вказано причину звільнення позивача зі служби, отже підстав для зміни формулювання причини немає. При цьому суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача, що його було звільнено без дотримання двотижневого строку з дня написання рапорту, оскільки у самому рапорті позивач просив звільнити його саме з 29.03.2016, і дана обставина не може бути підставою для зміни формулювання причин звільнення. З огляду на викладене, суд першої інстанції вжив заходів до всебічного і повного дослідження обставин справи і прийняв законне і обґрунтоване рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 18.03.2021 у зв`язку з тимчасовою відсутністю судді Затолочного В.С.