Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/3683/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3683/20 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 17 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №365 від 05 травня 2020 року про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити позивачу пенсію по втраті годувальника починаючи із 05 травня 2020 року. Крім того, просила встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, а саме зобов`язати відповідача у двотижневий термін з дня набрання законної сили рішенням суду подати звіт про виконання судового рішення за правилами ст. 382 КАС України. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.08.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що для припинення виплати пенсії на підставі п.1 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійний орган повинен на підставі належних, достовірних доказів встановити факт подання заявником (пенсіонером) документів, що містять недостовірні відомості. Всупереч цьому, відповідач не володіє відомостями про те, які саме документи, які містяться у пенсійній справі, начебто містять недоствірні відомості, як і не володіє достатніми і допустимими доказами підробки документів як такої. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції, у період з 14 вересня 2005 року по 05 квітня 2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. ОСОБА_2 отримував пенсію по інвалідності, яка була призначена йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла пенсійного віку (58 років) ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією її паспорта та звернулась до Хмельницького об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника, що підтверджується копією заяви, яка міститься в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 . З 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 призначена пенсія по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копіями пенсійного посвідчення та повідомлення про призначення пенсії, яка міститься в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 . Виплата пенсії по втраті годувальника припинена на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №365 від 05 травня 2020 року. Підставою для припинення виплати слугував лист Волочиського ВП ГУНП в Хмельницькій області від 23.04.2020 №2617/102-20, у якому зазначено про те, що ОСОБА_1 , незаконно заволоділа державними коштами шляхом внесення до заяви про призначення пенсії неправдивих відомостей, внаслідок чого, останній незаконно призначена пенсія по втраті годувальника. Позивач вважаючи, що зазначене рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась з даним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 3 статті 49 Закону № 1058-IV, у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього закону без урахування таких даних. Згідно листа Волочиського відділення поліції Городоцького відділу поліції головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 23.04.2020 №2617/102-20 проводиться розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР №420202411200000011 від 23.03.2020 за ознаками ч.1 ст. 190 КК України, про те, що ОСОБА_1 з метою заволодіння бюджетними коштами внесла неправдиві відомості до заяви від 07.09.2017 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в разі втрати годувальника щодо перебування на утриманні ОСОБА_2 , на підставі якої 15.09.2017 ОСОБА_1 незаконно призначено пенсію. З урахуванням вищевикладеного, головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 05.05.2020 №365 про призупинення перерахування позивачці пенсії на поточний рахунок, відкритий в AT «Державний ощадний банк України» з 01.05.2020 до з`ясування обставин, про що позивача повідомлено листом головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 2200-0407-8/22428 від 01.06.2020. Отже, на думку суду першої інстанції, підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №365 від 05 травня 2020 року про припинення виплати ОСОБА_3 пенсії по втраті годувальника та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника починаючи із 05 травня 2020 року немає. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина перша статті 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною першою статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно -правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно частини третьої статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого, види пенсійного забезпечення. В силу частини першої статті 9 Закону № 1058 призначаються такі пенсійні виплати: 1)пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Частиною першою статті 10 Закону № 1058 передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Відповідно до ч. 1 статті 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) в редакції, чинній станом на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії, пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті. Частинами першою, другою статті 30 Закону № 2262 передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (ст. 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю (частина четверта статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»). Згідно зі ст. 31 Закону № 2262, члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів для існування. Згідно частини першої статті 36 Закону № 2262 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який би був необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера - незалежно від тривалості страхового стажу. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною 2 статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону - довічно. Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядку № 22-1) до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 розділу II Порядку (свідоцтво про смерть, документи про стаж та заробітну плату померлого годувальника), а також довідка про склад сім`ї померлого годувальника, копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником та документи, підтверджуючі перебування члена сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника. Згідно пункту 2.11 Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються довідки житлово-експлуатаційних або інших організацій з місця проживання (реєстрації), або довідки органів місцевого самоврядування, або довідки про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), видані згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Як слідує з матеріалів справи, з 15.09.2017 позивачу призначено пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону №2262-XII, на підставі наданих документів, а саме: - паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Волочиським РВ УМВС України в Хмельницькій області; - трудової книжки ОСОБА_1 від 01.08.1976 року; - довідки, виданої виконавчим комітетом Наркевицької селищної ради Волочиського району Хмельницької області № 1318 від 04.09.2017 року (щодо перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 ). Однак, виплата позивачу пенсії по втраті годувальника припинена на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №365 від 05 травня 2020 року. Підставою для припинення виплати слугував лист Волочиського ВП ГУНП в Хмельницькій області від 23.04.2020 №2617/102-20. Слід наголосити, що частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV передбачено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Наведений перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. У вказаному вище листі Волочиського ВП ГУНП в Хмельницькій області від 23.04.2020 №2617/102-20 зазначено про те, що ОСОБА_1 , незаконно заволоділа державними коштами шляхом внесення до заяви про призначення пенсії неправдивих відомостей, внаслідок чого, останній незаконно призначена пенсія по втраті годувальника. Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, які саме документи подані позивачем містять недостовірну інформацію. Слід зазначити, що на момент припинення виплати пенсії, так і на момент розгляду справи, відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вказаному кримінальному провадженні та не надано відповідного вироку суду. Суд першої інстанції виходив з того, що головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 05.05.2020 №365 про призупинення перерахування позивачці пенсії на поточний рахунок, відкритий в AT «Державний ощадний банк України» з 01.05.2020 до з`ясування обставин. Проте колегія суддів вважає такі висновки суду помилковими, оскільки згідно ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі. У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54). Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Додатково суд зважає також і на приписи ст.27 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, де указано, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а)якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б)якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г)внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д)в інших випадках, передбачених законами. Існування у справі цих обставин судом не виявлено. Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, з наведених мотивів суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на своєчасне отримання належної їй пенсії. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач припиняючи виплату пенсії позивачу, не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність власних дій, які полягають у припиненні виплати пенсії по втраті годувальника позивачу з 05.05.2020, колегія суддів дійшла висновку про протиправність та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №365 від 05 травня 2020 року про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. При цьому, ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття. Таким чином, з огляду на висновки суду за результатом розгляду даної справи суд вважає, що обраний позивачем зобов`язальний спосіб захисту є достатнім та повною мірою сприятиме ефективному відновленню порушеного права, а відтак позов в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію по втраті годувальника починаючи із 05 травня 2020 року, слід задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника починаючи із 05 травня 2020 року. Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. З аналізу викладених норм слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком. З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції повність або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду за те, що вимоги позивача фактично задоволені, його витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 840,80 грн. (а.с.1) та за подачу апеляційної скарги в сумі 1261,20 грн. (а.с.103) підлягають стягненню в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в загальному розмірі 2102,00 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №365 від 05 травня 2020 року про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити ОСОБА_1 з 05 травня 2020 року виплату пенсії по втраті годувальника. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.