Постанова 4812 № 489/244/20

15.03.21 22-ц/812/460/21 Єдиний унікальний номер судової справи 489/244/20 Номер провадження 22-ц/812/460/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 15 березня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за участі: позивача ОСОБА_1 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Ленінським районним судом міста Миколаєва 08 грудня 2020 року, під головуванням судді Кокорєва В.В. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, УСТАНОВИЛА: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12 січня 2012 року рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Від шлюбу сторони мають дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає разом із матір`ю та знаходиться на її утриманні. Згідно з заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. Відповідач з часу окремого проживання і дотепер не бере ніякої участі в утриманні своєї неповнолітньої дитини, не надає ніяких грошових коштів та не надає іншої матеріальної допомоги. Дитина ОСОБА_3 страждає на ряд хронічних захворювань та потребує додаткових витрат на лікування. Так, за період з 2016-2019 роки позивачем на лікування сина витрачено коштів в загальному розмірі 25 423 грн. 17 коп. Крім того, позивач понесла додаткові витрати пов`язані з розвитком здібностей дитини в загальному розмірі 6 367 грн. 54 коп., з яких: 3 900 грн. оплата курсів англійської мови, 400 грн. оплата за відвідування басейну, 2 067 грн. 54 коп. оплата за відвідування секції кікбоксінгу та придбання спортивного інвентарю для занять у цій секції. Також, з метою безпеки дитини та постійного зв`язку з ним позивачем придбано дитині смартфон та цифровий годинник на загальну суму 8 038 грн. 10 коп. Загалом додаткові витрати на дитину становлять 39 828 грн. 81 коп., які, як на думку позивача, батьки повинні понести в рівних частинах. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 додаткові витрати на дитину, що викликані особливими обставинами у сумі 19 510 грн. 50 коп. та витрати на правничу правову допомогу в сумі 2 000 грн. Відповідач ОСОБА_2 надав до суду заяву, в якій просив відмовити у задоволені позову. Зазначав, що з вересня 2016 року він припинив спілкування із сином з ініціативи позивача, яка перешкоджає у спілкуванні з дитиною. Вказував на те, що додані до позовної заяви копія виписного епікризу, список ліків та витяги з мережі Інтернет щодо вартості ліків не підтверджують фактичне придбання цих ліків для дитини. З червня 2017 року по вересень 2019 року відповідач тяжко хворів та не мав змоги сплачувати аліменти на дитину оскільки тимчасово не працював. Втім, з жовтня 2019 року стягнення аліментів поновлено з урахуванням боргу. Також вважав, що доказів того, що смартфон та годинник придбані саме для дитини позивачем не надано. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину, що викликані лікуванням у сумі 6 407 грн. 96 коп. В задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Згідно із положеннями ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Статтею 150 СК України визначені наступні обов`язки батьків: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з частинами 2,8,9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно із ч.1 ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Сімейний Кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається вказаною статтею. Так, до особливих обставин, які викликають необхідність додаткових витрат на дитину закон відносить, насамперед, випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Наявність таких додаткових витрат з урахуванням положень ст.81 ЦПК України має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично понесені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. За ч.2 ст.185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.182 СК України, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.182 СК України). З урахуванням таких положень закону, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суд повинен встановити, чи доведені ці витрати, їх обсяг та враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 січня 2021 року (том 1 а.с.5). Згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.8). Відповідно до заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 вересня 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно (том 1 а.с.6-7). Звертаючись до суду, позивач зазначала, що починаючи з 2016 року вона самостійно несла всі витрати на лікування дитини, які полягали в придбанні ліків, в оплаті медичних обстежень, в проведенні операції. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення додаткових витрат на лікування дитини, районний прийшов до висновку що з відповідача підлягає стягненню у загальному розмірі 6 407 грн. 96 коп., що становить 1/2 частину понесених позивачем та підтверджених відповідними квитанціями витрат на придбання ліків, консультації лікарів та проведення лабораторних аналізів. Рішення в цій частині сторонами не оскаржується, тому не є предметом апеляційного розгляду. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що інші витрати на лікування дитини не підтверджені належним чином, оскільки надані позивачем витяги інтернет сторінок, щодо вартості лікувальних препаратів не є підтвердженням фактичного придбання позивачем цих товарів для лікування дитини. Також, позивачем на підтвердження своїх вимог до суду надано наступні документи: копія рахунку-фактури №СФ-0000066 від 19 листопада 2019 року та копія фіскального чеку на суму 3 900 грн. в рахунок оплати курсів з англійської мови (том 1 а.с.42,43); копія квитанції від 09 листопада 2019 року на суму 400 грн. в рахунок сплати членських внесків за басейн (том 1 а.с.44); копія товарного чеку від 12 листопада 2019 року на суму 600 грн. в рахунок оплати секції з кікбоксингу (том 1 а.с.45); копії фіскальних чеків від 10 листопада 2019 року на загальну суму 1 467 грн. 54 коп. (304 грн. 50 коп. + 69 грн. + 1 094 грн. 04 коп.) в рахунок оплати спортивних товарів (том 1 а.с.46); копія фіскального чеку від 22 вересня 2019 року на суму 7 139 грн. 10 коп. в рахунок оплати придбання смартфону (том 1 а.с.47); копія фіскального чеку від 09 листопада 2019 року на суму 899 грн. (том 1 а.с.48). Між тим, як правильно встановлено районним судом, витрати пов`язані з придбанням смартфону, цифрового годинника, оплатою курсів англійської мови, сплатою членських внесків за басейн, оплата секції кікбоксингу, придбання спортивного інвентарю, не є додатковими витратами в розумінні ст.185 СК України, а входять до складу аліментних платежів, які відповідач повинен сплачувати щомісячно. Отже, на думку колегії суддів, районний суд належним чином оцінив надані сторонами докази на підтвердження існування обставин, які враховуються при визначенні розміру додаткових витрат на дитину, правильно прийняв до уваги приписи СК України стосовно того, що обов`язок по утриманню дитини покладено рівною мірою на батьків та відповідно правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, правильно вирішив спір по суті. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Рішення суду в оскаржуваній частині відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Разом з тим, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції не вирішив питання про розподіл судових витрат в частині понесених особою, яка подала апеляційну скаргу, витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу. Розподіл судових витрат між сторонами визначений нормами ст.141 ЦПК України, які передбачають, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу складається з гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до п.48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року №10 підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у ЦПК України. Витрати на правничу допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У відповідності до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно із ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Відповідно до ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Згідно із ст.632 цього Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як вбачається матеріалів справи, 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом Уманським С.О., який на підставі відповідного ордеру надавав правничу допомогу позивачу. Витрати ОСОБА_1 пов`язані з оплатою правничої допомоги адвоката Уманського С.О. у суді першої інстанції складають 2 000 грн. На підтвердження зазначених судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, додано також акт надання правничих послуг від 03 грудня 2019 року, детальний опис робіт, виконаних адвокатом, складений 03 грудня 2019 року, копію платіжного доручення про сплату 900 грн. та копію квитанції про сплату 1 100 грн. відповідно до договору б/н від 22 листопада 2019 року (том 1 а.с.55,56, том 2 а.с.19,20). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridisv.Greece) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirliv.Turkey) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат. При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Отже, враховуючи характер виконаних адвокатом обсяг робіт (юридична консультація, підготовка, складання та подача позовної заяви, збір доказів, участь у судових засіданнях), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування з відповідача вказаних витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог (33%) на суму 660 грн. (2 000 грн. х 33%). За такого, рішення суду слід змінити у відповідності до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України та доповнити його резолютивну частину про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 660 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2020 року змінити, доповнити його резолютивну частину абзацом наступного змісту. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 660 (шістсот шістдесят) грн. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 17 березня 2021 року