Постанова 4855 № 640/31273/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/31273/20 Суддя першої інстанції: Огурцов О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач, ДСА України), в якому просила: - визнати протиправним стягнення судового збору з ОСОБА_1 понад 5% від доходу за 2019 рік, що складаються з всіх завищених сум стягнутих надмірно в 2020 році понад 926 грн. 54 коп.; - визнати протиправними вимоги ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30.11.2020 року сплатити ОСОБА_1 судовий збір за подання заяви за нововиявленими обставинами по справі № 528/200/19 від 21.05.2019 року 1152,60 грн. в дохід держави; - визнати протизаконними вимоги ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 30.11.2020 року сплатити ОСОБА_1 судовий збір за подання заява за нововиявленими обставинами по справі № 528/1285/17 від 03.09.2018 року 960,00 грн. в дохід держави; - зобов`язати Державу Україна в особі Судової влади України утриматися від стягнення з ОСОБА_1 судового збору понад 5% від доходу за попередній 2019 рік, в поточному 2020 році, які складають завищення понад 926 грн 54 коп на 1409 грн 24 коп, від суми 2335 грн 78 коп (957,69 + 420,40 + 957,69); - повернути з державного бюджету України ОСОБА_1 всі надмірно стягнуті суми, які складатимуть суму на день прийняття Окружним адміністративним судом м. Києва рішення, суми судового збору стягнуті в 2020 році понад 926 грн. 54 коп., з урахуванням понесених судових витрат, 3% річних та інфляційних втрат; - на час розгляду справи, до прийняття рішення по суті, зупинити дію рішень в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ухвалених судами України по справах: 1) рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 21.07.2020 року № 528/999/19 2) ухвали Полтавського апеляційного суду від 09.10.2020 року по справі № 431/3092/20 3) постанови Полтавського апеляційного суду від 04.11.2020 року по справі № 528/999/19 4) ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 16.11.2020 року по справі №528/596/20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.12.2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав неналежності розгляду даної справи у порядку адміністративного та будь-якого іншого судочинства, оскільки оскарження процесуальних дій та рішень суду або судді не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду або судді. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва як суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було вірно визначено предмет спору, позаяк ОСОБА_1 оскаржує не дії чи рішення суду (судді), а протиправне стягнення з неї судового збору у розмірі, що перевищує 5% річного доходу останньої. Після усунення визначених в ухвалі від 08.02.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що у низці судових справ, які розглядалися судами України, зокрема, Гребінківським районним судом Полтавської області, Полтавським апеляційним судом, на Позивача було безпідставно покладено обов`язок забезпечити сплату судового збору за подання відповідних процесуальних документів у розмірі, сума якого перевищувала п`ять відсотків доходу особи за минулий рік. На переконання ОСОБА_1 , як встановлено судом першої інстанції, зазначені обставини суперечать положенням Конституції України, Закону України «Про судовий збір» та іншим нормам процесуального законодавства. Викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, свідчить, що спірні правовідносини виникли у межах справ №№528/999/19, 431/3092/20, 528/596/20, а окреме ініціювання нового судового провадження у випадку незгоди з процесуальними діями та рішеннями суду (судді) неможливе. Крім того, з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №280/1334/19 та Верховного Суду у справі №640/10185/20, суд першої інстанції наголосив, що дані позовні вимоги не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Перетяка проти України» від 21.12.2020 року право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Судовою колегією враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1). При цьому, обов`язковими ознаками такого спору є те, що у ньому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1). До суб`єктів владних повноважень законодавець у розумінні КАС України відніс орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1). У свою чергу, згідно п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що за правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Аналіз змісту правовідносин, які ОСОБА_1 визначила спірними, свідчить, що предметом даного позову є незгода останньої з процесуальними діями та рішеннями суддів Гребінківського районного суду Полтавської області та Полтавського апеляційного суду, пов`язаних із стягненням з Позивача судового збору або покладенням на нього обов`язку забезпечити сплату судового збору. При цьому той факт, що ДСА України виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, а, за твердженням Апелянта, цей спір ініційований Позивачем проти Держави України, не змінює предмету даного позову, суть якого вірно визначена Окружним адміністративним судом міста Києва. Судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що приписи пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» визначають, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом. У постанові від 21.11.2018 року у справі №757/43355/16-ц Велика Палата Верховного Суду в аналогічних за змістом правовідносинах підкреслила, що Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Згідно ч. ч. 1, 2 Основного Закону України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Викладене, з урахуванням згаданої правої позиції Великої Палати Верховного Суду, дає підстави для висновку, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Згідно п. 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. При цьому, відповідно до п. 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010 року, передбачено, що засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави. Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Наводячи відповідне обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2018 року у справі №757/43355/16-ц сформулювала правовий висновок, згідно якого позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду) не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, у постанові від 26.02.2020 року у справі №280/1334/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції. Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, то суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, правильно зазначив, що розгляд заявлених ОСОБА_1 позовних вимог неможливий за правилами будь-якого судочинства. Окремо колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Закріплена відповідна процесуальна гарантії осіб й у ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також у п. п. 8, 9 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України. Викладене, у свою чергу, свідчить, що, як вірно зауважив суд першої інстанції, гарантуючи право на судовий захист положення, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України закріпили спосіб реалізації такого права у випадку незгоди з процесуальними діями чи рішеннями суду (судді) шляхом подання апеляційної чи касаційної скарги у межах відповідної справи. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 170, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено « 17» березня 2021 року.