Постанова 4856 № 600/6034/25-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/6034/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 06 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, в якому просить: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.04.2024 №000003470/Ж10/24-13-24-04 та від 08.04.2024 № 000003471/Ж10/24-13-24-04. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.12.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). 12.01.2026 року до суду надійшло клопотання від представника Головного управління ДПС у Чернівецькій області про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що позов поданий до суду із пропущеним строком звернення. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 23.02.2026 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, у якій зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, дійшов помилкового висновку щодо моменту, з якого позивач дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а також безпідставно вважав належним врученням податкових повідомлень-рішень 25 квітня 2024 року. Розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем та його представником не надано жодних доказів, які б вказували про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій щодо звернення до суду у встановлений строк, а відтак наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного. Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно пункту 9 частини 3 статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є зокрема неприпустимість зловживання процесуальними правами. Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; та інше. У силу статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Суд зазначає, що крім наявних прав учасники справи наділені також певними обов`язками, що кореспондують процесуальним правам інших осіб, та дають змогу здійснювати ефективний розгляд справи судом. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Як встановлено судом першої інстанції, позивачем оскаржуються податкові повідомлення-рішення від 08.04.2024 № 000003470/Ж10/24-13-24-04 та від 08.04.2024 № 000003471/Ж10/24-13-24-04. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.04.2024 року № 000003470/Ж10/24-13-24-04 та від 08.04.2024 року №000003471/Ж10/24-13-24-04 направлено ОСОБА_2 09.04.2024 року за адресою АДРЕСА_1 поштою з повідомленням про вручення, проте повернуто «за закінченням терміну зберігання» 25.04.2024 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та довідка Укрпошти про причини повернення/досилання. Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19 при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду вказала на те, що необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 р. №340/1019/19). Так, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України: «…для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів…». Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду стосовно оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань, вказав на те, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною 2 статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункт 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності. З урахуванням викладеного, судова палата дійшла висновку про те, що строк звернення до суду з цим позовом визначається статтею 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд зазначає, що у постанові від 24 вересня 2025 року у справі №520/7480/25 Верховний Суд констатував наступне: «…Пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення - рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Порядок листування платників податків та контролюючих органів закріплено у статті 42 Податкового кодексу України, а саме: 42.1. Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті. 42.2. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). 42.3. Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата. 42.5. У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику), (пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.4 статті 42 Податкового кодексу України). Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення…» Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №640/9016/20, від 13 листопада 2025 року у справі №520/7470/25. З матеріалів справи вбачається, що спірні податкові повідомлення-рішення були направлені позивачу за адресою, яка відповідала даним обліку платника податків, рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, однак повернуті поштовою установою із зазначенням причини невручення «за закінченням строку зберігання». Відповідно до положень статті 42 Податкового кодексу України, у такому випадку документ вважається належним чином врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою як дата повернення із відповідною відміткою, що у даному випадку є 25 квітня 2024 року. Посилання апелянта на те, що вона фактично ознайомилась із податковими повідомленнями-рішеннями лише 15 липня 2025 року, не може бути підставою для іншого обчислення строку звернення до суду, оскільки застосування положень статті 42 Податкового кодексу України передбачає юридичну фікцію вручення документа незалежно від його фактичного отримання, за умови дотримання встановленої процедури направлення. Доводи апеляційної скарги про неналежність адреси направлення спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що податкові повідомлення-рішення направлялись за адресою, яка відповідала обліковим даним платника податків та була тотожною адресі, зазначеній у матеріалах справи, а також зміненій у зв`язку з перейменуванням вулиці, що не змінює її юридичної ідентичності. Посилання апелянта на те, що нерухоме майно за вказаною адресою перебувало у власності іншої особи, не впливає на правомірність направлення податкової кореспонденції, оскільки обов`язок контролюючого органу визначати податкову адресу платника податків не ставиться у залежність від правового режиму конкретного об`єкта нерухомості. Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Податкового кодексу України та порядку ведення обліку платників податків, податковою адресою фізичної особи визнається адреса, яка міститься в облікових даних контролюючого органу, якщо інше не змінено у встановленому законом порядку. Зміна податкової адреси підлягає відображенню у відповідних облікових даних контролюючого органу на підставі повідомлення платника податків у випадках та порядку, визначених податковим законодавством. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивачем було здійснено зміну податкової адреси у порядку, встановленому Податковим кодексом України, а також не містять доказів повідомлення контролюючого органу про таку зміну, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави вважати, що облікові дані позивача є зміненими. За таких обставин контролюючий орган обґрунтовано здійснював направлення податкових повідомлень-рішень за адресою, яка містилась у його облікових даних щодо позивача на момент їх направлення, а доводи апелянта про неналежність такої адреси ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами зміни податкової адреси у встановленому законом порядку. Колегія суддів також зазначає, що доводи апелянта про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів існування обставин непереборного характеру, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду, а сам факт фактичного ознайомлення з документами у пізніший період не змінює моменту початку перебігу процесуального строку. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк звернення до адміністративного суду позивачем пропущено, а наведені у заяві про його поновлення обставини не є поважними у розумінні процесуального закону, оскільки не свідчать про наявність об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, відповідають встановленим обставинам та ґрунтуються на належному правовому регулюванні спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді вирішенні даного процесуального питання неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.