Постанова 4855 № 320/10047/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/10047/20 Суддя першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач, Міноборони України), в якому просив: - визнати неправомірність дій Міноборони України при нарахуванні розрахункових сум ОСОБА_1 ; - зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу грошову допомогу при звільненні в розмірі 33 600 грн; - зобов`язати Міноборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості неотриманого речового майна за весь час служби; - зобов`язати Відповідача виплатити Позивачу заборгованість по відрядженням останнього за весь час служби в сумі 14 220 грн; - зобов`язати Міноборони України нарахувати та виплатити компенсацію норм харчування в добовому наряді за весь час служби на суму 16 800 грн; - зобов`язати Відповідача нарахувати та сплатити Позивачу матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2016 - 2020 в розмірі 51 000 грн; - зобов`язати Міноборони України нарахувати та сплатити з усіх цих сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; - зобов`язати Відповідача надати довідку про кількість чергувань в добовому наряді в 2016 -2020 роках; - стягнути на користь Позивача моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто у зв`язку з неповним усуненням визначених в ухвалі від 22.10.2020 року недоліків, а саме - не викладено обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, із зазначенням доказів, що підтверджують указані обставини; не зазначено, які саме неправомірні дії вчинено Міноборони України при нарахуванні яких саме розрахункових сум; не надано копію усіх сторінок паспорта громадянина України. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд безпідставно висунув вимогу щодо надання ОСОБА_1 копії паспорту громадянина України, оскільки такої вимоги КАС України не встановлено, а правом на звернення до суду володіють не лише громадяни України. Крім того, наголошує, що обґрунтування вимог позовної заяви у ній наведено у повному обсязі. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 22.10.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки, по-перше, у позовній заяві не наведено обґрунтувань вимог, по-друге, Позивачем не надано розрахунку заявленої до стягнення суми моральної шкоди та доказів на її підтвердження, по-третє, ОСОБА_1 не подано доказів адміністративної процесуальної правосуб`єктності, до яких належить паспорт громадянина України. Спосіб усунення недоліків було визначено судом першої інстанції шляхом подання уточненої позовної заяви у двох примірниках, в якій Позивачу необхідно уточнити перший пункт прохальної частини позовної заяви з урахуванням вказаних судом зауважень, а також викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, та копію паспорта громадянина України. Згаданою ухвалою надано строк для усунення визначених у судовому рішенні недоліків - десять днів з моменту вручення копії ухвали, яку Позивачем було отримано 27.10.2020 року (а.с. 7). До Київського окружного адміністративного суду 29.10.2020 року ОСОБА_1 була подана заяву на виконання вимог ухвали суду, до якої було додано копію паспорту (а.с. 17-19) та два примірники уточненої позовної заяви (а.с. 9-16). В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просив: - визнати неповною виплату Міноборони України розрахункових сум при звільненні; - стягнути з Відповідача грошову допомогу при звільненні в розмірі 33600 грн; - зобов`язати Міноборони України нарахувати та виплатити компенсацію вартості неотриманого речового майна за весь час служби; - стягнути з Відповідача заборгованість по відрядженням за весь час служби в сумі 14220 грн; - стягнути з Міноборони України компенсацію норм харчування в добовому наряді за весь час служби в сумі 16800 грн; - стягнути з Відповідача допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2020 роки в розмірі 51000 грн; - зобов`язати Міноборони України нарахувати та сплатити з усіх цих сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; - зобов`язати Міноборони України надати довідку про кількість чергувань в добовому наряді в 2016-2020 роках та нараховані суми при звільненні; - стягнути моральну шкоду в розмірі 50000 грн. Ухвалою від 15.12.2020 року суд першої інстанції повернув позовну заяву з посиланням на те, що вимоги ухвали від 22.10.2020 року виконані у повному обсязі не були, оскільки Позивачем сформульований пункт 1 позовних вимог не у відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України, ОСОБА_1 не наведено обґрунтувань та не надано доказів на підтвердження розміру моральної шкоди, а також останнім не надано копій усіх сторінок паспорта громадянина України. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Приписи п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є неусунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк. Як було встановлено вище, серед недоліків, неусунення яких стало підставою для постановлення оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції було визначено невідповідність позовної заяви вимогам п. п. 3-5 ч. 5 ст. 160 КАС України. Так, відповідно до ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема, зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень (п. 3); зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (п. 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. 5). Із змісту первинної позовної заяви вбачається, що пунктом першої її прохальної частини Позивач визначив вимог визнати неправомірність дій Відповідача при нарахуванні йому розрахункових сум. У подальшому, на виконання вимог ухвали суду від 22.10.2020 року ОСОБА_1 сформулював указану позовну вимогу наступним чином: «визнати неповною виплату МОУ мені розрахункових сум при звільненні». Наголошуючи на тому, що така позовна вимога не відповідає приписам ч. 1 ст. 5 КАС України, суд першої інстанції не врахував такого. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На переконання судової колегії, вперше заявлена ОСОБА_1 вимога визнати неправомірними дії Міноборони України при нарахуванні Позивачу розрахункових сум, про нарахування та виплату яких останній просить в інших пунктах позовної заяви, давала суду першої інстанції об`єктивну можливість встановити, про які саме неправомірні дії Відповідача веде мову особа. Формулювання цього пункту позовної вимоги в іншій спосіб було зумовлено необхідністю виконання Позивачем вимог ухвали суду від 22.10.2020 року. Однак, з урахуванням наведених вище положень ч. 2 ст. 5 та ч. 2 ст. 9 КАС України, суд першої інстанції не був позбавлений можливості з`ясувати зміст цієї позовної вимоги у розрізі загального предмету і підстав заявленого позову, а також, у випадку необхідності, використати надані йому процесуальні повноваження з метою визначення іншого способу захисту, необхідного для поновлення прав Позивача. Також, стверджуючи про те, що ОСОБА_1 не було наведено жодного письмового розрахунку чи доказу на обґрунтування розміру заявленої суми моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував, що приписи ч. 4 ст. 161 КАС України закріплює обов`язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. На переконання Позивача, всі необхідні докази ним було додано до позовної заяви, а розрахунок визначеного ним розміру моральної шкоди останній не може навести, позаяк вважає, що не має будь-яких технічних засобів, які б вимірювали глибину душевних страждань, переживань, хвилювань, обурення та їх впливу на психіку і моральний стан особи (а.с. 8). Колегія суддів звертає увагу, що приписами ч. 4 ст. 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Таким чином, на переконання судової колегії, повернення позовної заяви з підстав ненадання позивачем доказів, якими останній обґрунтовує розмір заявленої до стягнення суми моральної шкоди та за умови, що позивачем вказано на те, що всі необхідні, на його думку, докази, ним додано до позовної заяви, не узгоджується з наведеними вище положеннями ч. 4 ст. 9 та ч. 4 ст. 161 КАС України. У свою чергу, оцінка доказів у розрізі заявлених позовних вимог надається судом при ухваленні рішення по суті спору (ст. 244 КАС України). Щодо твердження Київського окружного адміністративного суду про те, що подання ОСОБА_1 не усіх копій сторінок паспорта громадянина України унеможливлює встановити, зокрема, інформацію про місце реєстрації особи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Приписи ст. ст. 160, 161 КАС України, які закріплюють вимоги до позовної заяви та документів, що до неї додаються, не встановлюють для позивача обов`язку з подання документу, що посвідчує особу (у випадку подання позовної заяви особисто, а не через представника), обмежуючись необхідністю зазначення ім`я (прізвища, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) та реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номеру і серії паспорта для фізичних осіб - громадян України. Відтак зазначення та подання особою інших, ніж визначені в указаних нормах, відомостей і документів, у тому числі з метою перевірки її адміністративної процесуальної дієздатності, процесуальним законом не вимагається. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 22.10.2020 року ОСОБА_1 до заяви про усунення недоліків було надано копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , яка надавала можливість суду пересвідчитися у дієздатності Позивача, та з якої вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою, яку ним вказано у позовній заяві як місце проживання чи перебування (а.с. 1, 19). Судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. У рішеннях від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини неможливості повернення позовної заяви з підстав неусунення її недоліків через те, що визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки не узгоджувалися з приписами ст. ст. 160-161 КАС України, дають підстави для висновку, що безпідставно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви було порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 169, 242-244, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року - скасувати. Справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано « 17» березня 2021 року.