Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/1255/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1255/20 Головуючий у І інстанції - Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно зі ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В`ячеславовича від 16.12.2019 року у виконавчому провадженні № 60875727 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 16 692,00 грн. Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва 22 січня 2020 року адміністративний позов повернено Позивачу на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки заяву підписано особою, яка не мала права підпису. Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді суду першої інстанції про повернення позовної заяви та передати матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Доводи апеляційної скарги Позивача зводяться до того, що у судді суду першої інстанції не було законних підстав для повернення Позивачу позовної заяви. На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Повертаючи позовну заяву суддя суду першої інстанції виходив з того, що позовна заява Міністерства внутрішніх справ України підписана представником Роговським Андрієм Анатолійовичем, якого згідно наявної у матеріалах справи довіреності № 09/2019 від 18 грудня 2019 року уповноважено представляти інтереси Позивача у всіх судах України, зокрема, окружних адміністративних судах, разом з тим, вказаний спір не відноситься до категорії малозначних, а тому представництво має здійснюватися виключно адвокатом, проте, документи, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги в матеріалах справи відсутні. Враховуючи викладене суддя суду першої інстанції прийшов до висновку, що позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції, і зазначає таке. Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Надаючи оцінку висновкам судді суду першої інстанції щодо відсутності можливості встановлення повноважень Роговського А.А. діяти від імені МВС України у порядку самопредставництва, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Згідно ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Тобто, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника. При цьому, до суб`єктів владних повноважень процесуальний закон відносить, зокрема, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особа (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пп. 19 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У свою чергу пп. 11 п. 16-1 розд. XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту). Відповідні зміни до Основного Закону України набрали чинності 30.09.2016 року. Отже, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування у судах з 01.01.2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Колегією суддів враховується, що відповідно до ч. 5 ст. 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Положеннями ч. 2 ст. 57 КАС України передбачено, що у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Разом з тим, дана справа належить до окремої категорії термінових адміністративних справ, що не дає підстав стверджувати про можливість віднесення даної справи до справ незначної складності, перелік яких визначений приписами ч. 6 ст. 12 КАС України. Поряд з викладеним, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів. Внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18.12.2019 року № 390-IX змінами розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень. З аналізу змісту вже згаданої вище норми ч. 3 ст. 55 КАС України вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених ст. 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Так, колегія суддів погоджується з висновками Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що до позовної заяви не додано документів, які підтверджують статус Роговського А.А.,. як адвоката. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження повноважень діяти від імені МВС України у порядку самопредставницта Роговським А.А. було надано копію довіреності № 09/2019 від 18 грудня 2019 року, відповідно до якої МВС України уповноважує його представляти інтереси МВС України в усіх судах України, з усіма правами наданими позивачеві, відповідачеві, заявникові, скаржнику, у тому числі з правом підписувати позовні заяви, відзив, заперечення, одержувати копії судових рішень та інших документів, брати участь у судових засіданнях, завіряти (засвідчувати) копії документів у т. ч. довіреностей. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що доданими до позовної заяви документами підтверджено повноваження Роговського А.А. діяти від імені МВС України у порядку самопредставництва, у зв`язку з чим посилання суду на відсутність документально підтверджених відомостей про наділення Роговського А.А. відповідними повноваженнями є помилковим. Щодо посилань Відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, на відсутність відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в якості підстави стверджувати про те, що повноваження Роговського А.А. діяти від імені МВС України у порядку самопредставництва, колегія суддів вважає помилковим з огляду на те, що процесуальним законом - КАС України передбачено альтернативний перелік обставин, що можуть підтверджувати право особи діяти від імені суб`єкта владних повноважень у порядку самопредставництва - закон, статут, положення або трудовий договір (контракт). Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на неоднозначність позиції Верховного Суду з даного питання. Так, наприклад, у постанові від 22.01.2020 року у справі № 520/9606/18 Верховний Суд наголошує, що відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд. Водночас, у постанові від 05.03.2020 року у справі № 640/10448/19, Верховний Суд, встановивши, що на підтвердження повноважень представника Міністерства юстиції України останнім, поряд з положенням про департамент, надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якому зазначено, зокрема, що особа є підписантом Міністерства юстиції України, також не допускає останнього до участі у справі з посиланням на приписи п. 11 Перехідних положень Конституції України та ч. 3 ст. 55 КАС України. Відмінність підходу щодо необхідності наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації щодо особи, яка має представляти інтереси суб`єкта владних повноважень у порядку самопредставництва, прослідковується, зокрема, й в ухвалах Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі № 200/1084/19 (не визнається необхідною), від 01.04.2020 року у справі № 160/8606/18 (визнається необхідною). Колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. У рішеннях від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Коневенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини об`єктивної можливості суду першої інстанції пересвідчитися у наявності у Роговського А.А. повноважень діяти від імені МВС України у порядку самопредставництва та, відповідно, наявності в останньої права на підписання позовної заяви від імені Позивача, дають підстави для висновку, що передчасно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судді суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасним, оскільки застосовані ним наслідки обмежили право доступу до суду і стали перешкодою для захисту прав Позивача. Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення суддею суду першої інстанції ухвали від 22 січня 2020 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити частково. Ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко