Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8874/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2025 р. Справа № 520/8874/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 22.04.25 по справі № 520/8874/25 за позовом ОСОБА_1 до Височанської селищної ради про визнання рішень нечинними, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Височанської селищної ради, в якій просив визнати нечинними прийняті рішення на L1 сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 28.02.2025: - про внесення змін та доповнень до Програми соціально-економічного та культурного розвитку Височанської селищної ради на 2025 рік; - про внесення змін до Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства Височанської селищної ради на 2025 рік; - про внесення змін до рішення ХLІХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання "Про бюджет Височанської селищної територіальної громади на 2025 рік" від 20.12.2024 та додатків до нього (зі змінами); - про утворення комунального закладу "Молодіжний центр "ХАЙ ХАБ" Височанської селищної ради та затвердження його статуту; - про внесення змін до Статуту комунального підприємства "ТЕПЛОВОДОПОСТАЧАННЯ ВИСОЧАНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ" щодо збільшення його статутного фонду та затвердження Статуту у новій редакції. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Височанської селищної ради (вулиця Бульварна, будинок 12, селище Високий, Харківський район, Харківська область, 62459, код ЄДРПОУ: 04396503) про визнання рішення нечинними - повернуто позивачу. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, суд першої інстанції надумав формальні обставини на яких вирішив здійснити не допуск позивача до правосуддя, застосувавши при цьому норму права, ст. 172 КАС України. Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції не є ні законним, ні мотивованим, воно суперечить праву позивача у доступі до правосуддя, яке гарантовано ст. 55 Конституції України. Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Повертаючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач порушив правила об`єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, отже наявні правові підстави для повернення позовної заяви на підставі пункту шостого частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позову з наступних підстав. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства, частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частиною 1 ст.168 Кодекс адміністративного судочинства України встановлено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Згідно з п.п. 4, 5 ч.5 ст.160 Кодекс адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Відповідно з ч.2 ст.9 Кодекс адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.ч. 1, 6 ст.21 Кодекс адміністративного судочинства України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Положенням статті 21 Кодекс адміністративного судочинства України кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Водночас у цій статті в частинах четвертій, п`ятій та шостій встановлено заборони об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята цієї статті). Викладене свідчить, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними. Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача. Таким чином, у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Вищезазначені підстави стосовно заборони об`єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають. Зі змісту позовних вимог встановлено, що позивач оскаржує прийняті відповідачем рішення на LI сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 28.02.2025. Суд першої інстанції дійшовши висновку про повернення позовної заяви посилався на те, що одна частина заявлених позивачем позовних вимог стосується оскарження індивідуальних актів, а інша частина стосується оскарження позивачем рішень органу місцевого самоврядування, які мають ознаки нормативно - правових актів, оскільки в них закріплено обов`язкове правило поведінки загального характеру для невизначеного кола осіб. Разом із тим, судом першої інстанції не визначено, яка саме частина позовних вимог стосується оскарження індивідуальних актів, а яка оскарження рішень органу місцевого самоврядування, що є перешкодою для відкриття провадження у справі, у звязку із чим, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про повернення позову ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі 2Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975, ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відповідно до вимог ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що, повертаючи позовну заяву, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та зміст позовних вимог, що призвело до неправильного застосування норм процесуального права та передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Інші аргументи та доводи, наведені позивачем, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 по справі № 520/8874/25 - скасувати. Адміністративну справу № 520/8874/25 за позовом ОСОБА_1 до Височанської селищної ради про визнання рішень нечинними направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц В.Б. Русанова