Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/1439/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1439/20 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді: Шевчук О.А. суддів: Бойка А.В. , Федусика А.Г. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року, ухвалене в порядку письмового провадження в м. Херсоні, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2020 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-508-54 Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на загальну суму 21030,90 грн.; - визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі щодо самостійного нарахування в інтегрованій картці платника суми боргу; - зобов`язати Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі здійснити коригування даних в інтегрованій картці ОСОБА_1 "Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність" шляхом виключення самостійно - нарахованої суми 21030,90 грн. Позовні вимоги обгрунтиовано тим, що 28.05.2020 року вона отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-508-54 від 15.05.2019 року на суму 21030,90 грн. На думку позивача, відповідач-2 при винесенні вимоги про сплату боргу не дотримався приписів Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині не надання акту перевірки платника єдиного внеску, вимоги, рішення про нарахування пені та накладення штрафу, інших документів на підставі яких визначено суму єдиного внеску. Позивач вважає спірну вимогу про сплату боргу протиправною, оскільки за періоди, які нею охоплені (2017, 2018-2019 роки), з неї утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи у ФОП ОСОБА_2 . З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року позовну заяву задоволено частково. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та винестипостанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.Оскаржуваною вимогою встановлено наявність боргу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 та просить залишити рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу відхилити. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, Генічеська ДПІ (Генічеський район) з 25.06.2011 року, як платник єдиного соціального внеску, номер взяття на облік 21/07-П6790. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 06.07.2020 року, про що в ЄДР зроблено запис №24870060002005641. Через наявність у позивача заборгованості з ЄСВ за період з 2017-2019 року відповідач виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-508-54 від 15 травня 2019 року на суму 21030,90 грн. Відповідно до запису №7 в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 згідно з наказом №1 від 04.07.2018 року ОСОБА_1 прийнята на роботу продавцем непродовольчих товарів у ФОП ОСОБА_2 . Позивач не погодився з позицією відповідача, оскільки за період з липня 2018 року по день розгляду справи вона є найманим працівником, з доходів якого роботодавець утримує та перераховує до бюджету єдиний соціальний внесок. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено часткову протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-508-54 в частині боргу з ЄСВ в розмірі 7589,28 грн. Стосовно боргу (недоїмки) з ЄСВ в розмірі 13441,62 грн., суд зазначає, що він правомірно нарахований. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18). Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.15 р. за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Судом першої інстанції встановлено, що позивач в період з 24.06.2011 року по 06.07.2020 року перебував у статусі фізичної особи-підприємця, що не заперечується сторонами. Згідно з наказом №1 від 04 липня 2018 року позивач прийнята на роботу продавцем непродовольчих товарів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ). В матеріалах справи наявне повідомлення ФОП ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 від 13 квітня 2020 року про утримання з її заробітної плати коштів відповідно до постанови державного виконавця про примусове виконання вимоги про сплату боргу №Ф-508-54 від 15.05.2019 року. Тобто, з 04 липня 2018 року у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу ЄСВ, оскільки з цієї дати ЄСВ з його доходів повинен утримувати та сплачувати роботодавець. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за період перебування його у трудових відносинах. Натомість, судом першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що в період з січня 2017 року по 03 липня 2018 року включно, позивач перебував у трудових відносинах та не встановлено утримання та перерахування за нього ЄСВ за цей період, а тому контролюючий орган мав всі правові підстави обрахувати позивачу ЄСВ за цей період. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі здійснити коригування даних в інтегрованій картці ОСОБА_1 "Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність" шляхом виключення самостійно - нарахованої суми 21030,90 грн., оскільки скасуванні вимоги про сплату боргу відповідач повинен самостійно скорегувати інтегровану картку платника податків. При цьому не має підстав вважати, що відповідач-1 ухилиться від вчинення зазначених дій та буде діяти не в спосіб та не в порядок визначений спеціальним законом, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині є передчасними. Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі щодо самостійного нарахування в інтегрованій картці платника суми боргу,колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач ухилився від свого обов`язку нарахувати та сплатити ЄСВ за період з 2017 року по 03.07.2018 року, то контролюючий орган мав всі правові підстави самостійно нарахувати позивачу суму боргу з ЄСВ, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. За таких обставин колегія суддів погоджується із правомірністю нарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску за період з 01.01.2017 до 03.07.2018. Втім, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI), незважаючи на те, що сума недоїмки визначена в оскарженій вимозі є невірною лише в частині, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість скасувати рішення відповідача в частині неправильно зазначених сум, і дійшов висновку про його повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нову вимогу із зазначенням у ній правильної суми недоїмки. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Херсонського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Шевчук О.А. Судді Бойко А.В. Федусик А.Г.