Постанова 4854 № 540/1170/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1170/20 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Херсоні, по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), визнання незаконним донарахування, - ВСТАНОВИЛА: У травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати незаконною, протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12597-51 від 22.11.2019 р., видану Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на ім`я ОСОБА_1 в розмірі 26539, 26 грн.; - визнати незаконними донарахування відповідачем Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі ОСОБА_1 єдиного соціального внеску в розмірі 4832,30 грн. і яка станом на 01.04.2020 р. (за періоди з 01.07.2017 року по 01.04.2020 р.) складає 31371,56 грн.; - стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі судові витрати (судовий збір) у розмірі 840, 80 грн. та затрити на правову допомогу у сумі 7000 грн. Позовні вимоги обгрунтиовано тим, що починаючи з 29.04.1993 р. ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак, після закінчення строку дії дозволу на роздрібну торгівлю 04.12.2005 р. підприємницькою діяльністю не займався, звітності з ЄСВ не подавав. Окрім того, починаючи з 01.12.2006 року позивач був найманим робітником. Проте, 05 травня 2020 року позивач отримав відповідь на адвокатський запит з якої стало відомо про нарахування податковим органом єдиного соціального внеску за 2017,2018,2019 та І квартал 2020 р. Стверджує, що вимогу раніше не отримував, а дізнався про неї лише з відповіді податного органу. Позивач вважає, що винесена відповідачем вимога №Ф-12597-51 від 22.11.2019 на суму 26539,26 грн. про сплату боргу (недоїмки) та донарахована сума за І квартал 2020 р. 4832,30 грн. є протиправними, оскільки за період, за який йому нараховано єдиний внесок, з нього утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи. У зв`язку із зазначеним, просить скасувати зазначену вимогу, позов задовольнити в повному обсязі. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Доводами апеляційної скарги зазначено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а отже зобов`язаний своєчасно нараховувати та сплачувати зобов`язання з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таким чином, у 2017 році мінімальний страховий внесок складав 704,00 гри. (3200 х 22% х 12 місяців = 8448 грн.). Законом України «Про державний бюджет на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3723 грн. на місяць.Таким чином, у 2018 році мінімальний страховий внесок складав 819,06 грн. (3723 х 22% = 819,06 х 3 місяців = 2457,18грн.). Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 4173 грн. на місяць. Таким чином у 2019 році мінімальний страховий внесок склав 918, 06 грн. (918,06 х 3 місяці) = 2754,18 гривень. Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника. Сума вимоги станом на 31.10.2019 склала 26 539,26 гривень. На думку апелянта, обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа- підприємець та одночасно працював, не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі. Апелянт вказує, що в рішенні суду першої інстанції зазначено, що позивачем у період з 01.10,2017 по 31.11.2017 та з 01.05.2019 по 31.05,2019 не сплачувалися страхові внески, до того ж, суд першої інстанції погодився із правомірністю нарахування контролюючим органом єдиного внеску за період з 17.04.2019 по 02.06.2019. Окрім того, контролюючим органом було подано до суду першої інстанції клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із порушенням позивачем 10-денного строку на оскарження вимоги про сплату' боргу (недоїмки). Оскільки, контролюючим органом вимогу зі сплати боргу з ЄСВ за №Ф-12597-51 на суму 26539,26 грн., було вручено особисто - 28.12,2019. Виходячи з наведеного, десятиденний строк на оскарження вимоги (та її узгодження) почав свій перебіг з 29.12,2019. З інформації з вебсайту «Судова влада» вбачається, шо позовна заява на адресу суду надійшла 08.05.2020, тобто з пропуском 10-ти денного строку . Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, оскільки з матеріалів справи не можливо встановити, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивач 28.12.2019 р, отримав саме оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки)* суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Апелянт із зазначеним не погоджується. Крім того, апелянт зазначає, що відповідно додоговору на правничу допомогу та табелів, наданих до суду першої інстанції, не вбачається підготовка інформації саме по справі №540/1170/20, не зазначено затраченого часу відповідного до якого встановлено вартість наданих послуг, не надано акту виконаних робіт. Не визначення змісту та обсягу конкретної дії, не підтверджує витрати саме по цій адміністративній справі. Разом з тим, на думку апелянта, надані до суду першої інстанції квитанції не відповідають, встановленим Положенням №148 вимогам, оскільки фактично є рахунком, виданим для сплати позивачем послуг на користь адвоката, а не розрахунковим документом, у розумінні вимог Положення №148. Підсумовуючи наведене, апелянт вважає, що враховані судом докази, надані позивачем, не доводять факту понесения витрат на правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що відповідно до даних, отриманих від відповідача, станом на 01.04.2020 року за позивачем обліковувалась заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі 31371,56 грн., а саме: за 2017 рік - 8448 грн.; за 2018 рік - 9828,72 грн.; за 2019 рік - 11016,72 грн.; за 1 квартал 2020 року - 2078 грн. В період з 01.12.2006 року по теперішній час позивач був та є офіційно працевлаштований. Факти його офіційного працевлаштування підтверджується копією трудової книжки. Отже, на думку позивача, у вказаний проміжок часу він був фізичною особою - підприємцем та одночасно застрахованою особою і за нього роботодавець сплачував і сплачує на сьогоднішній день єдиний внесок із суми нарахованої заробітної плати. Тобто, на думку позивача, він не був платником єдиного внеску в розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464. З урахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що вказане нарахування є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідачем не було доведено, що в період з 01.01.2017 року по теперішній час позивач отримував або отримую доходи у якості ФОП. Наданими позивачем доказами, на його думку, підтверджується факт його офіційного працевлаштування в період з 01.12.2006 року по теперішній час. Відповідно до норм діючого законодавства, всі відрахування за нього, повинні були робити його роботодавці, які і є платниками єдиного внеску на його користь. Вказанні відрахування проводились роботодавцями позивача. Посилання відповідача на наявність у нього обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізичної особи-підприємця будучи при цьому найманим працівником, на думку позивача, не відповідає нормам чинного законодавства України та відповідно призводить до подвійної сплати єдиного соціального внеску ним та роботодавцем. Таким чином, на думку позивача, відповідачем протиправно було сформовано та направлено до виконання до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеси) вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12597-51 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 26539, 26 грн., а також безпідставно донараховано решту суми єдиного соціального внеску, яка на сьогоднішній день складає 31371,56 грн. Отже, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12597-51від 22.11.2019 р., видана ГУДПС у Херсонській обл., АР Крим та м. Севастополі була незаконною та підлягала скасуванню. Також підлягала скасуванню решта донарохаваної суми єдиного соціального внеску і яка станом на 01.04.2020 рік складає 31371, 56 грн. Щодо порушення позивачем 10-денного строку на оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки), то вказаний строк ним порушений не був, адже лише 05.05.2020 року позивачу стало відомо, що ГУ ДПС Херсонської області, АР Крим та м.Севастополі 22.11.2019 року прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) N Ф-12597-51 і йому нараховано борг ( недоїмка), який відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн. Позивач вказує, що з 2007 року він проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За адресою: АДРЕСА_2 , де він зареєстрований, мешкають його діти від першого шлюбу, з якими він стосунки не підтримує. Про надходження на його ім`я будь- яких листів, переводів, повідомлень, передач або іншої кореспонденції, його ніхто не інформував, а саме про направлення 28.12.2019 року рекомендованим листом відповідачем вимогу про сплату боргу, він ніколи не отримував. Крім того, відповідач не надав належних доказів вмісту зазначеного поштового відправлення, та що саме знаходилось у рекомендованому листі, який нібито 28.12.2019 року відповідач направив на його адресу - невідомо. На адвокатський запит його захисника від 13.05.2020 року щодо наявності вимоги про сплату боргу ( недоїмки) відносно нього та направлення її в разі наявності на адресу адвоката, відповідач, відповідно до листа №2013/ФОП/21-22-51-07/09 від 27.05.2020 року направив адвокату відповідь на адвокатський запит не інформацію щодо нього, а щодо ФОП ОСОБА_2 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) відносно останньої (документи долучались до матеріалів справи і копії додаються до відзиву). Отже, на думку позивача, вказаний факт в котре підтверджує, що відповідач в рекомендованому листі міг направити будь-які документи (якщо такі взагалі направлялись), а не вимогу про сплату боргу ( недоїмки) щодо позивача. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа підприємець за номером 24990170000007578 від 31.10.1996 р. та 31.10.2005 р. взятий на облік як платник єдиного внеску до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севатополі, Херсонське управління, Херсонська ДПІ. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 24.04.2020 р. 22 листопада 2019 року у зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12597-51 на суму 26539,26 грн. Не погодившись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.11.2019 р. № Ф-12597-51 є протиправною та підлягає скасуванню, а дії Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за 4 квартал 2019 року та 1 квартал 2020 р. є протиправними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18). Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.15 р. за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 31.10.1996 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець та 31.10.2005 р. взятий на облік до ГУ ДПС у Херсонській області, автономній Республіці Крим та м.Севастополі, Херсонське управління, Херсонська ДПІ. Апелянт зазначає, що у зв`язку із ненарахування та несплатою позивачем єдиного всенку, нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що склало: - за звітний 2017 р. 8448,00 грн; - за 1 квартал 2018 р. 2457,18 грн; - за 2 квартал 2018 р. 2457,18 грн; - за 3 квартал 2018 р. 2457,18 грн; - за 4 квартал 2018 р. 2457,18 грн; - за 1 квартал 2019 р. 2754,18 грн; - за 2 квартал 2019 р. 2754,18 грн; - за 3 квартал 2019 р. 2754,18 грн. Загальна сума станом на 31.10.2019 р. склала 26539,26 грн. Відповідно до наданої відповідачем копії інтегрованої картки ОСОБА_1 , податковим органом нараховано позивачу єдиний внесок за 4 квартал 2019 р. у сумі 2754,18 грн. Загально сума недоїмки, станом на 31.01.2020 р. склала 29293,44 грн. Однак, як встановлено судом першої інстанції, згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, позивач у період з 02.11.2012 р. по 16.04.2019 р. працював на посаді комірника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 . Крім того, факт перебування у трудових відносинах та сплати за нього як працівника єдиного внеску підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5). Також, у період з 03.06.2019 р. і по теперішній час позивач є найманим працівником: з 03.06.2019 р. по 18.10.2019 р. ТОВ Логістик Юкрейн, з 24.10.2019 р. до тепер ТОВ Щедро. Згідно Індивідуальних відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) за вказаний період підприємствами сплачені страхові внески за працівника. З аналізу наведених обставин та приписів Закону №2464 вбачається, що ОСОБА_1 у періоди з 02.11.2012 року по 16.04.2019 року та з 03.06.2019 р. по теперішній час, в розумінні зазначеного закону, є застрахованою особою. Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що у вказані проміжки часу позивач був фізичною особою-підприємцем та одночасно застрахованою особою, за яку роботодавцем сплачувався єдиний внесок із суми нарахованої заробітної плати, тобто з 02.11.2012 по 16.04.2019 року та з 03.06.2019 р. ОСОБА_1 не є платником єдиного внеску в розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464. Варто зазначити, що Законом №2464-VI не визначено обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець. Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати. Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за періоди з 02.11.2012 р. по 16.04.2019 р. та з 03.06.2019 р. по 24.04.2020 р. (дата припинення підприємницької діяльності). Необхідно зазначити, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування позивачем у період з 01.10.2017 р. по 31.11.2017 р. та з 01.05.2019 р. по 31.05.2019 р. не сплачувалися страхові внески. Оскільки у зазначений період, згідно записів у трудовій книжці, позивач у період з 01.10.2017 по 31.11.2017 перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_3 , тому на роботодавця покладається обов`язок сплати страхових внесків за найманого працівника за вказаний період. Згідно записів у трудовій книжці позивач у період з 17.04.2019 р. по 02.06.2019 р. позивач не перебував у трудових відносинах, а рішення про припинення підприємницької діяльності прийняте лише 24.04.2020 р., колегіяф суддів зазначає, що ОСОБА_1 у цей період був платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець. За таких обставин колегія суддів погоджується із правомірністю нарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску за вказаний період з 17.04.2019 р. по 02.06.2019 р. Однак, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (ч.4 ст. 25 Закону №2464), незважаючи на те, що сума недоїмки визначена в оскаржених вимогах, є невірної лише в частині, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про неможливість скасування рішення відповідача в частині неправильно зазначених сум, а прийняв рішення про його повне скасування, що не позбавляє можливості апелянта винести нову вимогу із зазначенням у ній правильної суми недоїмки. Відтак за податковим органом залишається право прийняти нову податкову вимогу про сплату позивачем ЄСВ за період з 17.04.2019 р. по 02.06.2019 р. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.11.2019 р. № Ф-12597-51 є протиправною та підлягає скасуванню. Стосовно позовної вимоги про визнання незаконним донарахування відповідачем суми єдиного внеску в розмірі 4832,30 грн і яка станом на 01.04.2020 р. складає 31371,56 грн. колегія суддів зазначає наступне. Згідно листа ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 30.04.2020 р. №1524/ФОП/21-22-21-05 визначено, що позивачу підлягають нарахуванню та сплаті зобов`язання зі сплати єдиного внеску за І квартал 2020 року, так як рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 було прийнято 24.04.2020 р. Також в інтегрованій картці позивача із ЄСВ відповідачем нараховано єдиний внесок станом на 31.12.2019р. у сумі 26539,26 грн., а загальна сума недоїмки, станом на 31.01.2020 р. склала 29293,44 грн., тобто після надіслання оскаржуваної вимоги відповідач нарахував позивачу додатково ЄСВ за 4 квартал 2019 року та 1 квартал 2020 року. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо нарахування позивачу ЄСВ за 4 квартал 2019 року та 1 квартал 2020 року. Щодо доводів апелянта про те, що позивачем пропущено 10-денний строк на оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки контролюючим органом вимогу зі сплати боргу ЄСВ за № Ф-12597-51 на суму 26539,26 грн. було вручено особисто 28.12.2019 року, у зв`язку з чим апелянт вважає помилковою відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Колегія суддів зазначає, що на а.с. 74 наявна копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 з датою отримання 28.12.2019 р. Із зазначеного рекомендованого повідомлення неможливо встановити, які саме документи направлялись ОСОБА_1 та хто саме розписався про отримання поштового відправлення. Щодо доводів апелянта про те, що відповідно додоговору на правничу допомогу та табелів, наданих до суду першої інстанції, не вбачається підготовка інформації саме по справі №540/1170/20, не зазначено затраченого часу відповідного до якого встановлено вартість наданих послуг, не надано акту виконаних робіт. Не визначення змісту та обсягу конкретної дії, не підтверджує витрати саме по цій адміністративній справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з позовної заяви, позивач просив стягнути із відповідача витрати на правову допомогу у сумі 7000,0 грн. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.05.2020р. між позивачем (клієнт) та адвокатом ОСОБА_4 укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого, адвокат здійснює представництво інтересів Клієнта у Херсонському окружному адміністративному суді. Згідно Табелю розрахунку робочого часу адвоката від 06.05.2020 р. вартість правничої допомоги становить 7000 грн., та складається із: консультація, з`ясування характеру правової проблеми 500 грн (1 год); направлення адвокатських запитів 1500 грн (1 год.); складання позовної заяви 1000 грн (1 год.); участь в судових засіданнях 4000 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав розрахункові квитанції від 24.04.2020 р. на суму 2000 грн. та від 06.05.2020 р. на суму 5000 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та не передбачає судових засідань. За таких обставин суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову позивачу у відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 4000 грн., яка згідно табелю розрахунку визначена адвокатом як винагорода за участь у судових засідання по справі. Решта суми заявлених позивачем витрат на правничу допомогу є співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, ціною позову та значенням справи для сторони. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про стягнення витрат на правову допомогу у сумі 3000 грн. Відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Херсонського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик