Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/2577/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/2577/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року (головуючий суддя Стрельнікова Н.В.) у справі № 280/2577/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги (недоїмки), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 07.11.2019 №Ф-56735-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 26539,26 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана вимога винесена з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідачем не проводилося будь-якої перевірки, а отже і не могло бути складено акту перевірки відповідно до вимог діючого законодавства. Також позивач не відноситься до жодної з категорій осіб, що визначені в ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», так як підприємницьку діяльність не здійснював, жодних звітів про нарахування єдиного внеску відповідачу не подавав. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2020 позов задоволено. Суд дійшов висновку про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Суд виходив з того, що контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок. Проте, позивачем до контролюючого органу за вказаний період звітність не подавалась, відповідач перевірку не проводив, бухгалтерські та інші документи від позивача не витребовував. Оскаржувана вимога фактично ґрунтується на даних з Інтегрованої картки платника податків. Втім, відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки. Крім того, суд зазначив, що недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливості передбачити наслідки, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваної вимоги. Зазначає, що позивач з 06.06.2002 по 16.04.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що свідчать відомості із ЄДР. Обов`язком зареєстрованого суб`єкта підприємницької діяльності є сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Встановивши, що позивачем вказаний обов`язок не було виконано, та в силу вимог Закону від такого обов`язку він не звільнений, відповідач наполягає на правомірності винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 04.06.2002 зареєстрований як фізична особа підприємець, за видом діяльності: код КВЕД 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (основний). 07.11.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56735-50 У, відповідно до якої позивачеві визначена сума недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 26539,26 грн., який виник станом на 09.01.2020, відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже фізична особа-підприємець, яка в силу положень ст.50 Цивільного кодексу України визначається як особа, яка здійснює своє право на підприємницьку діяльність, є платником єдиного внеску. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: п.2 - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; п.3 - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону). Виходячи з наведених правових норм, є необґрунтованими аргументи позивача, що у фізичної особи-підприємця, яка не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати єдиний внесок. Суд першої інстанції з цього приводу правильно зазначив, що для фізичних осіб-підприємців, незалежно від того, на якій системі оподаткування перебуває такий підприємець, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, незалежно від розміру отриманого доходу. За правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Судом апеляційної інстанції з`ясовано, чи перебував позивач у трудових відносинах у спірному періоді (2017-2019рр.) та чи сплачувався роботодавцем єдиний внесок за свого працівника. Таких обставин у цій справі встановлено не було. За поясненнями представника позивача, наданими суду апеляційної інстанції з приводу сплати позивачем єдиного внеску, у період, за який сформовано оскаржувану вимогу, позивач не сплачував єдиний внесок, при цьому в установленому порядку працевлаштований не був і доходу з відрахуванням відповідних внесків як найманий працівник не отримував. Відповідно до визначення у п.1 ч.1 ст.6 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Частинами 3 та 4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Отже, за встановлених у цій справі обставин, що позивач у 2017-2019 роках був суб`єктом справляння єдиного внеску, та враховуючи наявність у позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно сформовано та направлено позивачу оскаржувану вимогу. Стосовно доводів позивача та суду першої інстанції щодо недотримання відповідачем порядку донарахування сум єдиного внеску суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Отже, наведені правові норми надають контролюючому органу право формувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог як і акти перевірок чи податкова звітність. Доводи позивача, що відповідачем тривалий час не реалізовувалися повноваження по формуванню та направленню вимоги по сплаті боргу, не можуть бути підставою для визнання оскаржуваної вимоги протиправною, оскільки наведені позивачем обставини жодним чином не спростовують обґрунтованості цієї вимоги в частині встановлення зобов`язань позивача зі сплати ЄСВ і не можуть слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку сплати єдиного внеску, адже за приписами ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне значити те, що саме по собі не дотримання контролюючим органом строків направлення вимоги про сплату боргу не може свідчити про її необґрунтованість та не може звільняти платника від обов`язку сплачувати ЄСВ. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що за встановлених у справі обставин наявність недоїмки і відсутність доказів сплати єдиного внеску свідчить про законність дій контролюючого органу щодо формування та направлення спірної вимоги на суму боргу 26539,26 грн. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року у справі № 280/2577/20 скасувати, прийняти нове рішення. В позові відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко