Постанова КЦС ВС № 681/1325/15-ц

Постанова Іменем України 10 березня 2021 року м. Київ справа № 681/1325/15-ц провадження № 61-21686св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю., учасники справи за первісним позовом: позивач- Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , учасники справи за зустрічним позовомОСОБА_1 : позивач- ОСОБА_1 , відповідач- Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Полонського районного нотаріального округу Бондар Світлана Миколаївна, учасники справи за зустрічним позовомОСОБА_2 : позивач- ОСОБА_2 , відповідачі: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_3 , на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 28 травня 2019 року у складі судді Горщар А. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке з 21 травня 2018 року змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулось до суду із позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, яка станом на 08 червня 2015 року становила 90 277,76 дол. США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 1 897 638,47 грн, та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 44 897,48 дол. США; заборгованості по процентах за користування кредитом - 12 808,97 дол. США; заборгованості по комісії за користування кредитом - 3 247,91 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 25 013,13 доларів США; штрафу (фіксованої частини) - 11,89 дол. США; штрафу (процентної складової) - 4 298,37 дол. США, а також судові витрати. Позовна заява мотивована тим, що 29 серпня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 35 089,34 дол. США з терміном повернення до 29 серпня 2018 року та зобов`язалась для погашення заборгованості сплачувати щомісячний платіж, який складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з умовами кредитного договору. Проте, позичальник не виконувала взятих на себе договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати кредиту, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язувався нести солідарну відповідальність в разі невиконання позичальником обов`язків зі сплати кредитних коштів. Позивачем направлено відповідачам вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором, проте вона залишена ними без задоволення. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Банку, в якому, із урахуванням уточнень, просила: визнати недійсними кредитний договір від 29 серпня 2008 року, додаткові угоди до цього договору від 27 листопада 2011 року та від 23 січня 2013 року, договір іпотеки від 29 серпня 2008 року; зобов`язати зняти заборону відчуження і виключити запис про обтяження майна з державного реєстру іпотек. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що при укладенні кредитного договору Банк порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема не надав для неї необхідної інформації як споживачу фінансових послуг про умови кредитування, у порушення вимог законодавчих актів щодо валютного регулювання не відкрив поточного рахунку для зарахування кредитних коштів для наступної видачі готівкою з каси іноземної валюти, а отже між Банком та позичальником не виникли кредитні правовідносини стосовно видачі кредиту в іноземній валюті. Кредитний договір містить положення щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 (6.2) цього договору, які є несправедливими та суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Банк самостійно визначив, що страхування предмету іпотеки та особисте страхування має здійснювати Страхова компанія «Інгострах», на що додатково передбачив видачу позичальнику коштів, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості вільного вибору страховика. Крім того, Банк у порушення вимог статті 61 Конституції України включив до кредитного договору умову, за якою позичальник за порушення строків сплати платежів більш, ніж на 30 днів, одночасно сплачує штраф та пеню, що є непропорційно великими сумами компенсації. Недотримання принципу розумності та справедливості при укладенні договору може бути підставою для визнання договору недійсним, зокрема, в частині тих положень договору, які суперечать принципу розумності та справедливості. Недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Відповідно до частини другої статті 548 ЦК України є недійсним укладений на забезпечення кредитного зобов`язання договір іпотеки від 29 серпня 2008 року, за умовами якого вона та ОСОБА_4 (іпотекодавці) передали Банку в іпотеку жилий будинок та земельні ділянки. Банком приховано важливу інформацію перед підписанням кредитного договору; у зв`язку з невідповідністю між встановленими сторонами у договорі умовами і фактично встановленими з метою отримання прихованого прибутку, введено в оману позичальника; неправомірно віднесено при укладенні додаткових угод заборгованості із нарахованих відсотків за кредитом на тіло кредиту; відсутня взаємна письмова згода на використання факсимільного відтворення підпису. У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Банку, ОСОБА_1 , у якому просив визнати припиненим договір поруки від 29 серпня 2008 року. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 29 серпня 2008 року він уклав з Банком договір поруки, за умовами якого взяв на себе відповідальність за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків за його користування, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. 23 листопада 2015 рокувін отримав лист Банку, в якому містились копії додаткових угод від 27 вересня 2011 року та 23 січня 2013 року до кредитного договору від 29 серпня 2008 року, якими змінено забезпечене порукою зобов`язання із розширенням відповідальності поручителя без його згоди та, відповідно, збільшено зобов`язання поручителя за договором поруки, зокрема у викладенні в новій редакції додатковою угодою від 27 вересня 2011 року пункту 8.1 кредитного договору, а також визначено новий графік погашення кредиту, в якому збільшено щомісячний платіж по його сплаті до 918,19 дол. США, й установлено додатковий штраф за порушення позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого в графіку погашення кредиту понад 31 день у розмірі 8 860,61 дол. США, додаткову неустойку за порушення позичальником строків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород (пункти 2, 6 вказаної додаткової угоди). Аналогічні зміни, якими збільшено обсяг відповідальності поручителя, мали місце при укладенні додаткової угоди від 23 січня 2013 року. Посилаючись на те, що на зміну забезпеченого порукою зобов`язання він не надавав згоди, зазначені додаткові угоди укладені без його відома, вважає поруку припиненою. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 28 травня 2019 позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, яка станом на 08 червня 2015 року становила 60 944,63 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 1 281 056,12 грн, та складається з: 32 534,66 дол. США - простроченої заборгованості за кредитом; 12 352,16 дол. США - заборгованості по кредиту поточної; 259,07 дол. США - заборгованості по процентах простроченої; 12 550,83 дол. США - заборгованості по процентах поточної; 3 247,91 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 250 грн - штрафу (фіксованої частини); 64 052,81 грн - штрафу (процентної складової), а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 589,95 грн. У задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення цього позову, вжиті ухвалою суду від 20 жовтня 2016 року, у виді заборони для АТ КБ «Приватбанк» проводити державну реєстрацію права власності, здійснювати відчуження та будь-яку передачу прав, укладати договір купівлі-продажу предмету іпотеки за договором іпотеки від 29 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Бондар С. М., щодо житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 6823610100:02:005:0399, та земельної ділянки, площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 6823610100:02:005:0195. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано припиненим договір поруки, укладений 29 серпня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 . Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 487,20 грн. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до кредитного договору з додатками до нього, розрахунку заборгованості за кредитним договором та висновку судово-економічної експертизи від 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримала у Банку кредитні кошти, після чого не регулярно, та не в поновному обсязі здійснювала сплату щомісячних платежів, порушуючи при цьому умови договору, у зв`язку з чим станом на 08 червня 2015 року за розрахунками, здійсненими судовим експертом, у позичальника виникла заборгованість зі сплати кредиту в сумі 60 944,63 дол. США. Суд визначив розмір заборгованості на підставі висновку судово-економічної експертизи від 26 лютого 2019 року, оскільки він є достатньо обґрунтованим та відповідає положенням банківського законодавства, та не взяв до уваги висновок експерта від 29 липня 2016 року, відповідно до якого експерт не встановила, зокрема, чи відповідає наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості ОСОБА_1 щодо нарахування Банком суми заборгованості за кредитом, не підтвердила правильність застосування Банком методу нарахування заборгованості, видачу кредитних коштів. Суд першої інстанції вважав доведеним те, що додаткові угоди укладено без відома та згоди на це поручителя ОСОБА_2 , що не заперечувалося представником Банку, а тому заявлений ним зустрічний позов щодо визнання договору поруки припиненим підлягає задоволенню. Підстави для задоволення зустрічного позову позичальника ОСОБА_1 щодо визнання недійсними зазначених кредитного договору, додаткових угод до нього та договору іпотеки відсутні. Зазначені правочини укладені сторонами у відповідності до загальних вимог та формі, передбачених статтями 203, 205-209 ЦК України, а наявність обставин щодо ненадання для позичальника необхідної інформації про умови кредитування, не відкриття поточного рахунку для зарахування кредитних коштів для наступної видачі готівкою з каси іноземної валюти, самостійне визначення Банком страховика позивачем не доведено та спростовується висновком експертизи від 26 лютого 2019 року, який є об`єктивним доказом та згідно з яким при укладенні кредитного договору не встановлено зі сторони Банку цих порушень. Згідно з умовами кредитного договору позовна давність по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлена сторонами тривалістю 5 років строк, а додатковими угодами збільшена до 50 років. Банк звернувся до суду з позовом у серпні 2015 року, позичальник після отримання кредиту кожного року вносила не в повному обсязі платежі на погашення кредиту, а останній платіж ОСОБА_1 здійснила у червні 2013 року, тому позивач за первісним позовом звернувся до суду в межах позовної давності. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову АТ КБ «Приватбанк» змінено, зменшено суму загальної заборгованості за кредитним договором до 57 696,72 дол. США, яка складається з 32 534,66 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 12 352,16 дол. США - заборгованості по кредиту поточної, 259,07 дол. США - заборгованості по процентах прострочених, 12 550,83 дол. США - заборгованості по процентах поточних; зменшено суму штрафу (процентної складової) до 60 639,25 грн та суму судового збору - до 2 452,56 грн. Виключено з абзацу 2 резолютивної частини рішення посилання суду на визначення загальної суми заборгованості за кредитом в гривневому еквіваленті. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними умов кредитного договору від 29 серпня 2008 року, додаткових угод до кредитного договору від 27 вересня 2011 року, від 23 січня 2013 року скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення. Визнано недійсними умови кредитного договору від 29 серпня 2008 року про встановлення винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 7.2 даного договору. Визнано недійсними умови додаткової угоди до кредитного договору від 27 вересня 2011 року про встановлення винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору. Визнано недійсними умови додаткової угоди від 23 січня 2013 року про встановлення винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1 802,03 грн судового збору. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд виходив з того, що оскільки пункт 8.1 указаного кредитного договору та додаткових угод до нього в частині зобов`язань позивача щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 (6.2) цього договору, є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршання становища споживача, дискримінаційним, таким, що суперечить інтересам споживача та порушує його права, тому зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання таких умов договорів недійсними є обґрунтованими та підлягають задоволенню в цій частині, в зв`язку з чим позовні вимоги Банку за первісним позовом щодо стягнення комісії (у вигляді винагороди) задоволенню не підлягають. Позивачем не доведено наявності інших обставин, наслідком існування яких є визнання кредитного договору недійсним. Заява АТ КБ «Приватбанк» про застосування позовної давності до вимог визнання недійсними умов кредитного договору щодо визначення винагороди за надання фінансового інструменту та за резервування ресурсів не підлягає задоволенню, оскільки перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Подаючи заяву про визнання поважними причини пропуску позовної давності, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вказувала, що про порушення свого права дізналась лише при отриманні розрахунку банку, який долучений до первісного позову, з якого вбачається нарахування банком комісії у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту та резервування ресурсів. Доводів на спростування вказаного матеріали справи не містять, а відповідач за зустрічним позовом, заперечуючи цей факт, протилежного не довів. Позовна давність щодо вимог про визнання недійсними умов додаткової угоди до кредитного договору від 23 січня 2013 року щодо визначення винагороди за надання фінансового інструменту та за резервування ресурсів не сплила. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що банком 28 січня 2009 року ставилась вимога про дострокове повернення кредиту в повному обсязі шляхом направлення листа - письмової вимоги, ОСОБА_1 не надано. Попередніми умовами кредитного договору позовну давність визначено тривалістю 5 років, а умовами додаткових угод збільшено до 50 років. Позичальник здійснювала періодично платежі на погашення кредиту, останній платіж проведено у червні 2013 року, тому позовна давність за первісним позовом не сплила. Доводи скарги ОСОБА_1 про невідповідність дійсності заборгованості за кредитом (тілом) апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки вони спростовуються висновком експерта від 26 лютого 2019 року. Посилання позивача за зустрічним позовом на збільшення банком процентної ставки з 19,45 % до 22,62 %, як підставу для визнання кредитного договору недійсним, апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки такі дії стосуються виконання умов кредитного договору. Апеляційний суд визнав неприйнятними доводи ОСОБА_1 про встановлення кредитним договором умов щодо значного розміру пені та штрафів в розмірі 250 грн. та 5 % від суми позову, як на підставу для визнання кредитного договору недійсним. Умовами укладеного кредитного договору, який оспорюється, сторони визначили сплату неустойки, що передбачена частиною першою статті 549 ЦК України. При належному виконанні позичальником взятих на себе зобов`язань за договором неустойка не нараховується. А правильність нарахування неустойки (пені, штрафу) та можливість чи неможливість їх одночасного застосування перевіряється судом при вирішенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, а тому не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Аргументи учасників справи У листопаді 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права; незаконність висновків суду та їх невідповідність фактичним обставинам справи, просилоскасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно не застосував позовну давність до зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , необґрунтовано частково задовольнив її позовні вимоги, не врахував висновки у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, правові позиції Верховного Суду України у справах № 6-2469цс16, № 6-17цс17. Апеляційний суд не звернув увагу на недоведеність вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 , не врахував, що встановлена винагорода за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу не є платежем, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо), а є комісійною винагородою за надані послуги у розумінні частини чотирнадцятої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; не врахував висновки у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15. Оскільки після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, то до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування. Умови кредитного договору відповідають законодавству України та не містять будь-яких підстав, які б вказували на дискримінаційні та несправедливі процеси по відношенню до клієнта. На момент укладення кредитного договору позичальник не навела жодних зауважень щодо змісту цього правочину, протягом тривалого часу виконувала свої обов`язки за договором. В разі незгоди з умовами кредитного договору позичальник мала можливість скористатись своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте таким правом вона не скористалася, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 28 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права; незаконність та необґрунтованість оскаржених рішень, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження в справі; вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши на її користь витрати, пов`язані з проведенням експертизи. Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами залишено поза увагою факти й обставини про укладення додаткових угод під впливом психічного тиску, якими у порушення законодавства України умови кредитного договору суттєво змінено на користь Банку та погіршено умови позичальника, які укладено усупереч основному договору, за умовами якого Банк зобов`язувався надати позичальникові кредитні кошти на строк з 29 серпня 2008 року по 29 серпня 2018 року у вигляді непоновлюваної лінії на споживчі цілі й укладання будь-яких додаткових угод чи зміни основного договору не передбачалося. Фактично цими угодами здійснено незаконні операції, спочатку відкрито непоновлювану лінію, а потім уже поновлювану лінію кредитування на цілі придбання нерухомості, а фактично збільшено суму початкового кредиту, яку використано для сплати відсотків, страхових внесків, винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів та за проведення додаткового моніторингу, з часткового погашення заборгованості за основним кредитом, без фактичного надання за додатковими угодами позичальнику кредитних коштів. Суд першої інстанції не врахував, що після направлення письмової вимоги кредитором позичальнику, кредитний договір припиняє діяти і проценти, пеня, комісія, штрафи не нараховуються, та не застосував аналогічний висновок, зроблений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199-15-ц (провадження 61-2404св18). Видачу кредиту відображено лише у внутрішніх документах Банку щодо погашення заборгованості з пені на дату складання додаткової угоди від 27 вересня 2011 року, шляхом проведення додаткових страхових платежів, а списання відсотків формально проведено за рахунок збільшення суми кредиту. Тобто Банк відніс заборгованість із нарахованих відсотків на тіло кредиту та продовжив нараховувати проценти на суми процентів віднесених до тіла кредиту, що суперечить основному кредитному договору, яким не передбачено при зміні умов цього договору проведення таких завуальованих операцій. Судами не надано належної оцінки висновкам судових економічних експертиз у їх взаємозв`язку і відповідності одна одній, а також не зазначено, які з відповідей на питання суд прийняв, а які відхилив. Суд першої інстанції не мотивував своє рішення, чому він стягнув з ОСОБА_1 строкову та прострочену заборгованість по кредиту у розмірі 12 352,16 дол. США та 32 534,66 дол. США, а також поточні та прострочені проценти у розмірі 12 550,83 грн. та 259,07 дол. США, зважаючи на те, що строкова і прострочена заборгованості по тілу кредиту, поточні і прострочені проценти у розрахунках Банку, розрахунках експерта та попередній експертизі визначені в інших розмірах. Суд помилково застосував наявний розрахунок заборгованості, оскільки він не відповідає умовам кредитного договору, розрахунковим документам за цим договором та вимогам законодавства України. Суди зробили помилковий висновок про те, що позовна давність за первісним позовом не сплила. Судом першої інстанції не враховано, що Банком вже заявлялась вимога про дострокове повернення кредиту. 28 січня 2009 року Банк звертався до Полонського районного суду Хмельницької області з позовними вимогами про стягнення з неї та ОСОБА_4 повної суми заборгованості за кредитним договором. Передбачену кредитним договором позовну давність у 5 років слід відраховувати з дати, коли позивач за первісним позовом скористався своїми правами на захист у судовому порядку, тобто з 28 лютого 2009 року (строку внесення чергового щомісячного платежу). Судами не враховано позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 668/17086/14-ц (провадження № 61-27930св18). Зміст касаційних скарг АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 свідчать, що судові рішення оскаржуються в частині вимог первісного позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 в межах стягнення загальної заборгованості за кредитним договором на суму 60 944,63 дол. США та в частині вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсними кредитного договору від 29 серпня 2008 року, додаткових угод до нього від 27 листопада 2011 року та від 23 січня 2013 року, договору іпотеки від 29 серпня 2008 року, зняття заборони відчуження і виключення запису про обтяження майна з державного реєстру іпотек, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються. У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» в частині скасування постанови апеляційного суду стосовно задоволення зустрічного позову, вимог про відмову у задоволенні зустрічного позову та залишення в силі рішення в цій частині залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Рух справи Ухвалами Верховного Суду від 20 грудня 2019 року та від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 . У вересні 2020 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 29 серпня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредитні кошти на строк по 29 серпня 2018 року у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 35 089,35 дол. США на такі цілі: 31 280,85 дол. США на споживчі цілі, з яких 30 000 дол. США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу, а також 900 дол. США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 224,03 дол. США - для сплати страхового платежу страхування майна за відповідним договором на перший рік дії кредиту, 156,82 дол. США - для сплати особистого страхування за відповідним договором на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 3 808,50 дол. США на сплату страхових платежів у випадках передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пункту 7.2 цього договору. ОСОБА_1 підписано додаток № 1 до кредитного договору, відповідно до якого ОСОБА_1 власним підписом посвідчила її обізнаність із загальною вартістю кредиту. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель взяв на себе відповідальність за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків за його користування, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. 29 серпня 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (іпотекодавці) та Банком укладено договір іпотеки, яким забезпечувалось виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором і передано в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими спорудами, а також земельні ділянки, площами по 1 000 кв. м кожна, цільове призначення яких - для обслуговування житлового будинку. 27 вересня 2011 року між Банком та позичальником укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 29 серпня 2008 року, відповідно до умов якої суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до 26 вересня 2011 року зменшено на 8 860,61 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0 дол. США, комісія у розмірі 0 дол. США, пеня у розмірі 8 860,61 дол. США; визначено відповідальність у вигляді штрафу та викладено пункт 8.1 кредитного договору у новій редакції, згідно з якою: банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 29 серпня 2008 року по 29 серпня 2018 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 47 272,65 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 15 991,80 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору. Погоджено новий графік погашення кредиту. 23 січня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за умовами якої суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшено на 9 653,41 дол. США, та встановлено, що у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту (додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 9 653,41 дол. США. Пункт 8.1 кредитного договору викладено в новій редакції, відповідно до якої банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 29 серпня 2008 року по 29 серпня 2018 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 40 839,99 дол. США на наступні цілі: придбання нерухомості, а також у розмірі 9 559,14 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору. Сторонами погоджено новий графік погашення кредиту. Пунктом 7 вказаної додаткової угоди встановлено аналогічну, що й у додатковій угоді від 27 вересня 2011 року № 1, відповідальність позичальника за неналежне невиконання зобов`язань по сплаті кредитних коштів, а також позовну давність по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені і штрафів, установлено тривалістю 50 років. Згідно з висновком експерта від 26 лютого 2019 року документальне оформлення операцій з повноти, правильності нарахування та сплати тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, пені відповідає вимогам чинного законодавства, нормам бухгалтерського обліку в банках України, розрахунковим документам та умовам кредитного договору. Сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 серпня 2008 року станом на 08 червня 2015 року становила 60 944,63 дол. США і 432 087,46 грн, у тому числі 32 534,66 дол. США - строкова заборгованість за кредитом; 12 352,16 дол. США - заборгованість по кредиту прострочена; 259,07 дол. США - заборгованість по процентах поточна; 12 550,83 дол. США - заборгованість по процентах прострочена; 3 247,91 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; заборгованість по пені - 432 087,46 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанку» підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 відхиленню з таких підстав. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Згідно з пунктом 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Відповідно до підпункту "д" пункту 2 частини другої статті 11 (в редакції на момент укладення додаткових угод до кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, крім іншого, орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних кредитного договору та додаткових угод до нього) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що: «для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону)». Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів погоджується з висновками судів в частині відмови у задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 у зв`язку з не доведенням наявності підстав недійсності кредитного договору та додаткових угод до нього. Встановивши, що умовами кредитного договору позовну давність визначено тривалістю 5 років, а умовами додаткових угод збільшено до 50 років, останній платіж проведено у червні 2013 року, суди правильно вважали, що позовна давність за вимогами первісного позову не спливла. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що «апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції». Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про неврахування судами того, що банком 28 січня 2009 року заявлялась вимога про дострокове повернення кредиту, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , з посиланням на додану до касаційної скарги копію ухвали Полонського районного суду Хмельницької області від 03 квітня 2009 року у справі № 2-234/09 про залишення позовної заяви банку без розгляду, оскільки такі обставини не були предметом дослідження суду першої інстанції, а суди касаційної та апеляційної інстанцій перевіряють законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. Разом з цим, у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблено висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». Суди встановили, що у пункті 7.2 кредитного договору та в редакціях пунктів 6.2 додаткових угод до нього передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, які не передбачають надання самостійних послуг на користь позичальника. Тому зазначені умови кредитного договору та додаткових угод до нього є нікчемними. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про визнання недійсними зазначених умов кредитного договору, відповідних положень додаткових угод до кредитного договору ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, але помилився щодо мотивів такої відмови. Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанку» слід задовольнити частково, касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, постанову апеляційної інстанції в частині визнання недійсними умов кредитного договору та додаткових угод до нього щодо встановлення винагород за надання фінансового інструменту, за резервування ресурсів, за проведення додаткового моніторингу скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині залишити без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. При поданні касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», ураховуючи майновий та немайновий характер вимог позовів, сплатило судовий збір у розмірі 4 141,20 грн (3 654,00+243,60+243,60). Оскільки за результатами розгляду касаційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню стосовно немайнових вимог, судові витрати Банку, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_1 в розмірі 487,20 грн. Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в частині задоволених вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» про визнання недійсними умов кредитного договору від 29 серпня 2008 року, додаткових угод від 27 вересня 2011 року та від 23 січня 2013 року щодо встановлення винагород за надання фінансового інструменту, за резервування ресурсів, за проведення додаткового моніторингу скасувати. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 28 травня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину щодо нікчемності умов кредитного договору від 29 серпня 2008 року, додаткових угод від 27 вересня 2011 року та від 23 січня 2013 року про встановлення винагород за надання фінансового інструменту, за резервування ресурсів, за проведення додаткового моніторингу в редакції цієї постанови. В іншій частині задоволених вимог первісного позову Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині відмови у задоволені вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору від 29 серпня 2008 року, додаткових угод до нього від 27 листопада 2011 року та від 23 січня 2013 року, договору іпотеки від 29 серпня 2008 року, зняття заборони відчуження і виключення запису про обтяження майна з державного реєстру іпотек постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року та рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 28 травня 2019 року в незміненій при апеляційному перегляді частині залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» частину судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 487,20 грн. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов