Постанова 4856 № 240/20624/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/20624/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 15 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві щодо недонарахування та недоплати йому середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати); - зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві донарахувати та доплатити на його користь середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати). Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2020 року у відкритті провадження в даній справі відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач звернувся з апеляційною скаргою до суду, в якій просив скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2020, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач відзначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі не зазначив мотивів, на підставі яких він дійшов висновку про ідентичність порядку визначення коефіцієнту коригування у даній справі та у справі №826/8919/17. Розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у провадженні судді Житомирського окружного адміністративного суду Лавренчук О.В. вже перебувала адміністративна справа №826/8919/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому він просив зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити йому середній заробіток за час відпустки, яка тривала з 09.12.2003 по 16.01.2004, шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення посадових окладів згідно Постанови КМУ від 06.08.2003 №1207. 07 квітня 2020 року Житомирським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі №826/8919/17, яке в подальшому залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві щодо зобов`язання донарахувати та виплатити середній заробіток за час відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вищезазначене рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 у справі №826/8919/17 набрало законної сили 24 вересня 2020 року. Повторно ОСОБА_1 звернувся до суду 23 листопада 2020 року. Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції встановив, що адміністративні справи №240/20624/20 та №826/8919/17 мають ідентичний склад учасників справи: позивачем у цих справах є ОСОБА_1 , а відповідачем - Головне управління ДФС у м. Києві. Ідентичними є також і предмети спору у вказаних справах - неврахування Головним управління ДФС у м. Києві підвищення посадового окладу ОСОБА_1 з 01.09.2003 та не застосування у зв`язку з таким підвищенням положення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, щодо застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні належної ОСОБА_1 середньої заробітної плати за період його перебування в щорічній відпустці (в період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року).. Тобто, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд дійшов висновку, що станом на день вирішення питання про відкриття провадження у адміністративній справі №240/20624/20 в провадженні адміністративного суду вже була справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв`язку чим наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Частиною 1 ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Слід зазначити, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Водночас, не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були аргументовані ним інакше. Крім того, посилання на наявність доказів, відмінних від тих, які були подані при первинному зверненні, не свідчать про зміну підстав звернення до суду з позовом. Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що кожна особа наділена правом на звернення до суду, якщо вважає, що суб`єкт владних повноважень своїми рішеннями, діями або бездіяльністю допустив порушення своїх прав. При цьому, таке право не є абсолютним. Так, у випадку встановлення судом наявності у провадженні цього або іншого суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суддя має правові підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. З матеріалів справи встановлено, що звертаючись до суду з позовом у справі №826/8919/17, ОСОБА_1 вказував, що в період з 09.12.2003 по 16.01.2004 йому було надано відпустку, за яку відповідачем було обчислено середній заробіток, виходячи з виплат за грудень 2002 року - листопад 2003 року. Однак, у розрахунковому 12-місячному періоді роботи, що передували місяцю надання відпустки, згідно з пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відбулося підвищення з 01.09.2003 на 32 % розміру посадових окладів працівників податкової міліції на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 №1207 "Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", а тому зазначив, що відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, при розрахунку середньої заробітної плати за період відпустки, виплати за грудень 2002 року - серпень 2003 року відповідач повинен був відкоригувати виплати на коефіцієнт підвищення посадових окладів 1,32, однак цього не зробив. Водночас, обгрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, ОСОБА_1 посилався на те, що розмір виплаченої йому середньої заробітної плати за період перебування у щорічній відпустці за 2003 рік в період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року був визначений відповідачем шляхом ділення його сумарного заробітку за останні перед відпусткою 12 місяців (грудень 2002 року - листопад 2003 року) на 356 календарних днів і множенням отриманої середньоденної заробітної плати на 37 календарних днів відпустки. Однак, з 01 вересня 2003 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207 "Про підвищення посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів" та на підставі наказу ДПА України від 29 серпня 2003 року №411 "Про підвищення посадових окладів державної податкової служби" розміри посадових окладів особового складу податкової міліції Державної податкової адміністрації в м. Києві, в тому числі й розмір його посадового окладу, були підвищенні на 32%. Відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Разом з тим, ОСОБА_1 зазначив, що вказане підвищення посадового окладу та положення 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 протиправно не були враховані відповідачем при обчисленні належної йому середньої заробітної плати за період перебування в щорічній відпустці за 2003 рік, а тому він звернувся з даним позовом до суду. Тож, в даному випадку, є всі підстави стверджувати, що в провадженні Житомирського окружного адміністративного суду вже перебував спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й в даній адміністративній справі. До того ж, у справі №826/8919/17 вже прийнято рішення від 07.04.2020, яке на час вирішення судом питання про відкриття провадження у даній справі №240/20624/20, набрало законної сили. На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як вважає, що позивач в адміністративній справі № 826/8919/17 вже звертався до суду з аналогічними вимогами до того ж самого відповідача. При цьому, хоча позовні вимоги у справі №826/8919/17 та №240/20624/20 сформовані по різному, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що за змістом заявлені вимоги є однаковими, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо відсутності підстав для ототожнення предмету позову у справі №826/8919/17 та у справі №240/20624/20 як такі, що не знайшли свого належного підтвердження. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали вірно встанови фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.