Ухвала КАС ВС № 826/8919/17

УХВАЛА 04 листопада 2020 року м. Київ справа № 826/8919/17 адміністративне провадження № К/9901/26424/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В., суддів: Білак М.В., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №826/8919/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі відповідач, ГУ ДФС у м.Києві), в якому з урахуванням заяв про доповнення та збільшення позовних вимог просив: - зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити йому середній заробіток за час відпустки з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року, шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення посадових окладів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207; - стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2005 року по 05 грудня 2018 року в сумі 1381132,58 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції. У поданій касаційній скарзі скаржник, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з наступних підстав. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VII " Про судоустрій і статус суддів ". Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Предметом розгляду даної справи є зобов`язання відповідача донарахувати та виплатити йому середній заробіток за час відпустки з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року, шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення посадових окладів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207; стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2005 року по 05 грудня 2018 року в сумі 1381132,58 грн. Тобто, даний спір пов`язаний з проходженням позивачем публічної служби та звільнення з неї. Посада, яку займав позивач та на якій виникли спір не відноситься до переліку службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції». Скаржник зазначає, що у касаційній скарзі порушено питання, яке має значення для формування єдиної правозастосовної практики та має виняткове значення для скаржника. У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник жодних обґрунтувань не наводить. Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судома апеляційної інстанції одного й того ж положення закону. Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення. Також касаційна скарга не містить і доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотримуватися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Оскільки обставини, передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою перевірки вмотивованості підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України Верховним Судом відхилено, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №826/8919/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська