Постанова 4856 № 240/1506/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/1506/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 27 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату коштів, В С Т А Н О В И В : В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області, в якому просив зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому коштів в повному розмірі, що передбачені ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 17.07.2018 до постановлення рішення. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на факт порушення його прав, як особи, яка має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Зокрема, позивач, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, зазначає про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому, починаючи з 17.07.2018 року, щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. В обгрунтування вимог апеляційної скарги, позивач фактично продублював доводи, наведені ним у позовній заяві, виклавши їх лише в призмі висновків суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи позивача та просив залишити без задоволення подану апеляційну скаргу. При цьому, обгрунтовуючи власну позицію, відповідач наголосив, що позивач до 01.01.2015 року особисто не перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення, як отримувач допомоги в зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". При цьому, станом на сьогоднішній день позивач із пакетом документів та відповідною заявою про призначення вище зазначеної допомоги до управління так і не звертався. Відповідно до приписів ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено з матеріалів справи, позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. 19.12.2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати довідку про нараховані та невиплачені кошти, передбачені ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2018 рік. Листом № 155/19.4 від 18.01.2019 року Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області повідомило позивача, що останній в Єдиному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, не перебуває, оскільки з відповідним пакетом документів та заявою про призначення грошової допомоги в зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до управління не звертався. При цьому, відзначено, що Виробничий підрозділ Коростенська колійна машинна станція регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", в якому працює позивач, також на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Коростенської міської ради, як отримувач фінансування чорнобильських компенсаційних виплат, не зареєстрований. Тож, позивач, вважаючи, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, йому протиправно не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачена ст. ст.37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", звернувся до суду з позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність обставин, що можуть свідчити про порушення прав позивача Управлінням праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, зазначає наступне. Основним питанням, яке, на переконання судової колегії апеляційної інстанції, потребує з`ясування в межах даного апеляційного провадження, є факт перебування позивача на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення, як особи, яка має право на отримання грошової допомоги в зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Відповідно до положень статті 37 цього Закону (в редакції, чинній з 09 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, зокрема: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати. Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) текст статті 37 Закону № 796-XII викладено в новій редакції. Так, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію ст. ст. 37, 39 Закону № 796-XII, які із 17 липня 2018 року є чинними. Як встановлено судовою колегією та не заперечується сторонами, позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Натомість, факту звернення позивачем, із відповідною заявою про постановлення його на облік в управління праці, як особи яка має право на компенсаційні виплати відповідно до приписів Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено. Згідно з п.6 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 р. №936 підприємства реєструються уповноваженим органом, для чого подають не пізніше ніж за два місяці до початку кожного бюджетного року відомості про підприємство з визначенням кількості постраждалих осіб за категоріями отримувачів компенсацій та допомоги певних видів та кількості громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, за формою, затвердженою Мінсоцполітики, і списки громадян із зазначенням прізвища, імені та по батькові, категорії, серії та номера посвідчення (за наявності), місця проживання (перебування), ідентифікаційного номера. До 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги. Керівники підприємств несуть персональну відповідальність за своєчасність подання розрахункових документів до уповноваженого органу та правильність призначення і нарахування компенсаційних виплат та допомоги певних видів. Як встановлено з матеріалів справи, виробничий підрозділ Коростенська колійна машинна станція регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", в якому працює позивач, на даний час в Управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Коростенської міської ради не зареєстрований та на обліку для фінансування чорнобильських компенсаційних виплат не перебуває. Тобто, на разі, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у відповідача законних підстав для нарахування та виплати позивачу, передбаченої ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" грошової допомоги. При цьому, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що право позивача на призначення та отримання компенсаційних виплат, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", судом не заперечується та може бути реалізовано в установленому порядку, шляхом звернення з відповідною заявою та пакетом документів до відповідного органу соціального захисту населення. Тобто, позивач має право на реалізацію наданих йому прав, як особа, яка є потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи, при умові дотримання визначеної процедури звернення до органу соціального захисту населення та подання належного пакету документів для взяття його на облік до Єдиного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. В даному випадку, судова колегія доходить до переконання про передчасність поданого позивачем позову, оскільки фактично відповідачем не було відмовлено у нарахуванні грошової компенсації позивачу, а зазначено лише про відсутність на даний час законних підстав для цього. Судова колегія, аналізуючи всі доводи апелянта, вважає хибним посилання останнього на правову позицію Верховного Суду у зразковій справі, що викладена у рішенні від 21.01.2019 року №240/4946/18, оскільки у вказаній справі, на відміну від цієї справи, було встановлено факт перебування позивача на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення, як особи, що має право на компенсаційні виплати, передбачені ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставин, досліджених судом першої інстанції та висновків суду на основі цих обставин. Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови в задоволенні позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.