Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/29988/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/29988/19Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/336/21 Доповідач - Ходоровський М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Ходоровський М.В. суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В., секретаря - Панькевич Т.І. з участю - представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 26 листопада 2020 року (головуючий суддя Вийванко О.М., повний текст ухвали складено 26 листопада 2020 року) у справі № 607/29988/19 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Кваснікевич Лесі Ігорівни про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності,- ВСТАНОВИВ: В провадженні Тернопільського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Кваснікевич Лесі Ігорівни про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту та заборони ОСОБА_4 , його уповноваженим представникам відчужувати в будь-який спосіб земельну ділянку, кадастровий номер 4610136900:06:006:0088, площею 0,0554 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Заява обґрунтована тим, що заявляючи позов про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок, загальною площею 206,9 кв. за адресою АДРЕСА_1 (закінчений будівництвом, однак право власності не оформлене), та на земельну ділянку кадастровий номер 4610136900:06:006:0088, площею 0,0554 га, на якій розташований вказаний будинок, а також, про визнання договору дарування недійсним, вона виходила з того, що будинок збудований виключно за її кошти та на земельній ділянці за вказаною адресою, яка була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 . Даний житловий будинок закінчений будівництвом, однак, право власності на нього відповідач не оформив. Вказана земельна ділянка має цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. ОСОБА_6 дану земельну ділянку, на якій знаходиться вищевказане будівництво, подарував своєму батькові ОСОБА_4 згідно з договором дарування земельної ділянки, посвідчений від 04.10.2019 р. за № 1330 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Кваснікевич Л.І., кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:06:006:0088, площею 0,0554 га, за адресою АДРЕСА_1 . Оскільки у зв`язку із відчуженням на користь свого батька земельної ділянки, на якій розташований закінчений будівництвом будинок, які є предметом спору, відповідач ОСОБА_4 , як зареєстрований власник, має можливість відчужити дану земельну ділянку разом із будинком, у зв`язку із чим в майбутньому буде неможливо здійснити поділ спільного майна, позивачка просила її вимоги задовольнити. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 26 листопада 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 4610136900:06:006:0088, площею 0,0554 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовлено в решті заявлених вимог. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що зазначена земельна ділянка кадастровий номер 4610136900:06:006:0088, площею 0,0554 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , на підставі договору дарування, укладеного 04 жовтня 2019 року та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кваснікевич Л.І. Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відсутні будь - які спори щодо зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_4 не наділений жодним процесуальним статусом у вказаній цивільній справі. Відзив на апеляційну скаргу не подано. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, представники позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечили відносно апеляційної скарги, вважають ухвалу суду законною і обгрунтованою, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , заявляючи вимогу про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок, загальною площею 206,9 кв. за адресою АДРЕСА_1 (закінчений будівництвом, однак право власності не оформлене), та на земельну ділянку кадастровий номер 4610136900:06:006:0088, площею 0,0554 га, на якій розташований вказаний будинок, а також, про визнання договору дарування недійсним, виходила з того, що будинок збудований виключно за її кошти та на земельній ділянці за вказаною адресою, яка була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_6 04.10.2019 р. подарував земельну ділянку, на якій знаходиться вищевказане будівництво, своєму батьку ОСОБА_4 , що стверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, № 197095131 від 21.01.2020 р. Вказана земельна ділянка має цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, зокрема забороняючи ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії щодо відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 4610136900:06:006:0088, площею 0,0554 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд виходив з того, що предметом позовних вимог є, зокрема, вимога про визнання договору дарування зазначеної земельної ділянки недійсним, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення позову. З таким висновком суду слід погодитись, виходячи з наступного. Згідно ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Вимогами п. 3-4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. Відповідно до роз`яснень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. З врахуванням наведених норм права та наявного між сторонами спору, предметом якого є визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, укладеного між відповідачами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно задовольнив заяву про забезпечення позову. Колегія суддів не приймає до уваги доводи в апеляційній скарзі про відсутність між ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_6 , ОСОБА_4 спору щодо зазначеної земельної ділянки, що ОСОБА_4 не є відповідачем за її вимогами, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Ухвала суду є законною, обгрунтованою, підстав її скасування не має. Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 26 листопада 2020 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 березня 2021 року. Головуючий Судді