Постанова 4809 № 401/1292/20

ПОСТАНОВА Іменем України 11 березня 2021 року м. Кропивницький справа № 401/1292/20 провадження № 22-ц/4809/372/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. учасники справи: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.11.2020, суддя Мельничик Ю.С., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він та відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2010 року з нього стягуются на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , в розмірі 1/3 частки доходу (заробітку) щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Зазначив, що до 10 травня 2017 року він працював у Публічному акціонерному товаристві «Укргідроенерго», і аліменти стягувалися за місцем його роботи. Після звільнення з роботи з 24 серпня 2017 року до 20 травня 2018 року йому виплачувалася державна допомога по безробіттю, з якої утримувалися аліменти. З 20 травня 2018 року допомогу по безробіттю він не отримує, до цього часу не працевлаштований, від пропозицій підходящої роботи не відмовляється, доходу не має. Державним виконавцем аліменти йому нараховуються виходячи з середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У квітні та травні 2020 року сума нарахованих аліментів склала 2654,33 грн. У зв`язку із зміною його матеріального становища, оскільки він не має будь-якого заробітку, він не спроможний сплачувати аліментів у визначеному судовим рішенням розмірі. Просив суд зменшити розмір аліментів, які з нього стягуються на підставі рішення Світловодського міськрайонного суду від 04 листопада 2010 року на користь ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з розміру 1/3 до 1/6 частини від всіх видів щомісячного заробітку чи доходу відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.11.2020 позов задоволено частково. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що суд першої інстанції не звернув увагу на погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 . Станом на 2015 рік ОСОБА_3 отримав статус дитини з інвалідністю, що підтверджується посвідченням по інвалідності. Те, що дитина постійно лікується, має епікризи, призначення лікарів та проходження необхідних обстежень міститься у матеріалах справи, як доказ того, що стан дитини погіршився порівняно з 2010 роком. ОСОБА_2 є безробітній та не має інших доходів, однак суд не врахував, що позивач відмовився від запропонованої роботи (за станом здоров`я) не надаючи жодних медичних довідок про погіршення стану здоров`я на той період часу. Позивач періодично перебуває на обліку в службі зайнятості, але не влаштовується на роботу. Стан здоров`я позивача не змінився, покращились умови проживання, має вищу освіту, а отже має не офіційний дохід. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04.01.2021 по справі відкрито апеляційне провадження. До суду надано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги. Зазначається, що з 24.08.2017 не отримує допомогу по безробіттю, до цього часу не працевлаштований, від пропозиції підходящої роботи не відмовляється, доходу не має, однак не зважаючи на це, щомісячно сплачує аліменти на утримання сина. Доводи відповідача про те, що позивач умисно не бажає працювати, а також, що позивач працює не офіційно, має витрати, які перевищують його дохід не підтверджуються належними доказами. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 28.01.2021 справу призначено до розгляду. Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 04 листопада 2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано, та стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 доходу (заробітку) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 14 вересня 2010 року по 14 лютого 2025 року. ОСОБА_4 05 грудня 2017 року уклала шлюб з ОСОБА_9 , в результаті чого змінила своє прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 . З копії трудової книжки ОСОБА_2 видно, що останній до 10 травня 2017 року працював у Публічному акціонерному товаристві «Укргідроенерго», і аліменти стягувалися за місцем його роботи, про що свідчить розрахунок державного виконавця. Згідно розрахунку державного виконавця від 02 червня 2020 року, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 червня 2020 року становить 12 944 грн. 31 коп. Заборгованість утворилася поступово. При цьому, у червні 2020 року ОСОБА_2 було сплачено на користь ОСОБА_1 аліменти в сумі 1100 грн., та у липні 2020 року в сумі 1160 грн., що підтверджується наданими ним квитанціями. Після звільнення з роботи, ОСОБА_2 був зареєстрований як безробітній в Світловодській міськрайонній філії Кіровоградського обласного центру зайнятості в період з 19 травня 2017 року по 30 травня 2018 року, з 05 червня 2018 року по 28 січня 2019 року, та з 18 лютого 2020 року зареєстрований по теперішній час. В період з серпня 2017 року по 30 травня 2018 року ОСОБА_2 отримував у центрі зайнятості державну допомогу по безробіттю, з якої утримувалися аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини. З 30 травня 2018 року допомогу по безробіттю ОСОБА_2 не отримує, інших доходів не має, що підтверджується довідками Світловодської міськрайонної філії Кіровоградського ОЦЗ та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Згідно листа Світловодської міськрайонної філії Кіровоградського ОЦЗ від 04 серпня 2020 року, ОСОБА_2 за час перебування на обліку, як безробітній особі, було запропоновано п`ять вакансій. Від однієї ОСОБА_2 відмовився за станом здоров`я, в усіх інших випадках вакансії вже були зайняті, а також було відмовлено через відсутність потрібної кваліфікації. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною-інвалідом до 18 років. ОСОБА_1 отримує державну соціальну допомогу на утримання дитини-інваліда сина ОСОБА_3 до 18 років. З копій виконавчих листів №401/1786/19 від 14.01.2020, № 401/297/19 від 13.11.2019, № 401/1509/19 від 23.12.2019 видно, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягувалися додаткові витрати на дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно листів Світловодського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №25055, 25054 від 28.07.2020 та довідки-розрахунка державного виконавця №25057 від 28.07.2020, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за виконавчими листами про стягнення додаткових витрат на дитину становить 17 024 грн. 04 коп. Згідно висновку органу опіки та піклування від 25 червня 2019 року за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину, ОСОБА_1 забезпечує потреби дитини відповідно до суми коштів, сплачених на дитину платником аліментів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вважає доведеними обставини на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог про зменшення розміру аліментів, оскільки при ухваленні судового рішення про стягнення з нього аліментів на користь відповідачки на утримання спільної дитини він працював та мав дохід у виді заробітної плати, сплачував аліменти у визначеному рішенням суду розмірі. На даний час позивач тривалий період не працює, перебуває на обліку в центрі зайнятості, намагається знайти роботу, державну допомогу по безробіттю не отримує, від запропонованих вакансій не відмовляється, та до цього часу не працевлаштований з незалежних від нього причин. Інших доходів позивач не має. Суд врахував, що в період часу, коли позивач працював, а також після звільнення отримував державну допомогу по безробіттю, заборгованість зі сплати аліментів була відсутня. Після того, як ОСОБА_2 не отримує допомогу по безробіттю він також сплачує аліменти, але у меншому розмірі, ніж визначено за рішенням суду. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено зміни його матеріального стану. При цьому суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, врахував, що стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини від всіх видів щомісячного заробітку чи доходу, на який просить зменшити позивач, буде недостатнім для утримання дитини. Доводи відповідача фактично зводяться до того, що дитина, на утримання якої стягуються аліменти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною-інвалідом, внаслідок чого вона змушена нести додаткові витрати на лікування та навчання сина, що зумовлені його станом здоров`я (хворобою). Суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Світловодського міськрайонного суду від 04 листопада 2010 року з позивача, ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_7 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів щомісячного заробітку чи доходу відповідача, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, слід зменшити, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше мінімального розміру встановленого законом, а саме не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів у такому розмірі суд врахував принцип рівності обов`язку обох батьків щодо утримання дитини Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 04 листопада 2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано, та стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 доходу (заробітку) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 14 вересня 2010 року по 14 лютого 2025 року. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 до 10 травня 2017 року працював у Публічному акціонерному товаристві «Укргідроенерго», і відповідно аліменти стягувалися за місцем його роботи, про що свідчить розрахунок державного виконавця. Згідно розрахунку державного виконавця від 02 червня 2020 року, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 червня 2020 року становить 12 944 грн. 31 коп. Заборгованість утворилася поступово. Учервні 2020 року ОСОБА_2 було сплачено на користь ОСОБА_1 аліменти в сумі 1100 грн., та у липні 2020 року в сумі 1160 грн., що підтверджується наданими ним квитанціями. Після звільнення з роботи, ОСОБА_2 був зареєстрований як безробітній в Світловодській міськрайонній філії Кіровоградського обласного центру зайнятості в період з 19 травня 2017 року по 30 травня 2018 року, з 05 червня 2018 року по 28 січня 2019 року, та з 18 лютого 2020 року зареєстрований по теперішній час. В період з серпня 2017 року по 30 травня 2018 року ОСОБА_2 отримував у центрі зайнятості державну допомогу по безробіттю, з якої утримувалися аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини. З 30 травня 2018 року допомогу по безробіттю ОСОБА_2 не отримує, інших доходів не має, що підтверджується довідками Світловодської міськрайонної філії Кіровоградського ОЦЗ та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Згідно листа Світловодської міськрайонної філії Кіровоградського ОЦЗ від 04 серпня 2020 року, ОСОБА_2 за час перебування на обліку, як безробітній особі, було запропоновано п`ять вакансій. Від однієї ОСОБА_2 відмовився за станом здоров`я, в усіх інших випадках вакансії вже були зайняті, а також було відмовлено через відсутність потрібної кваліфікації. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною-інвалідом до 18 років. Матір дитини отримує державну соціальну допомогу на утримання дитини-інваліда сина ОСОБА_3 до 18 років. Відповідно до виконавчих листів №401/1786/19 від 14.01.2020, № 401/297/19 від 13.11.2019, № 401/1509/19 від 23.12.2019 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягувалися додаткові витрати на дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно листів Світловодського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №25055, 25054 від 28.07.2020 та довідки - розрахунку державного виконавця №25057 від 28.07.2020, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за виконавчими листами про стягнення додаткових витрат на дитину становить 17 024 грн. 04 коп. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійної, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Таким чином, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути змінений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить суду. Аналогічні висновки в подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі за №760/9783/18-ц.; від 18 вересня 2019 року у справі за 3127/12177/17-ц. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Апеляційний суд встановивши фактичні обстави справи та дослідивши зібрані по справі докази, дійшов висновку, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження погіршення його матеріального стану, що є підставою для зменшення розміру аліментів. Доводи викладені в апеляцій скарзі, що відповідач по справі несе додаткові витрати на дитину у зв`язку з його лікуванням, не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки зазначені витрати можуть бути розподілені між батьками і за своєю юридичною природою не пов`язані з розміром аліментів, які стягуються з того з батьків який проживає окремо від дитини. Додаткові витрати на дитину можуть бути стягнуті відповідно до норм діючого законодавства. Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Доводи апеляційної скарги, що позивач за рахунок нелегальних доходів має поліпшення свого матеріального стану, не знайшли свого підтвердження так як не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні глави 5 (Докази та доказування) ЦПК України. Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.11.2020, залишити без змін. Повний текст постанови складено 15.03.2021. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: