Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/3172/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3064/21 Справа № 199/3172/20 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2020 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати за користування приміщеннями у гуртожитку,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати за користування приміщеннями у гуртожитку. Позов мотивовано тим, що позивачу на підставі договору купівлі - продажу від 04 липня 2000 року належить будівля гуртожитку АДРЕСА_1 . До набуття позивачем права власності будівля гуртожитку використовувалась попереднім власником ВАТ Металургмаш, як гуртожиток для тимчасового проживання одиноких осіб, які перебували з підприємством у трудових відносинах. Так, з дати укладання договору купівлі - продажу гуртожитку, у кімнаті площею 19 кв.м, зазначених у технічному паспорті на будівлю гуртожитку під №5 на 2 поверсі мешкають та зареєстровані відповідачі. По цей час правовідносини, що склалися між позивачем - власником гуртожитку і відповідачами - мешканцями гуртожитку з вини відповідачів не оформлені письмовим договором найму приміщення. Позивачем розроблений та затверджений типовий договір найму приміщень, визначена плата за проживання, порядок її оплати та порядок оплати комунальних послуг та запропоновано мешканцям гуртожитку укласти договір найму. Позивач зазначає, що відповідачі систематично ухиляються від укладання договору найму займаних приміщень. Водночас, вони постійно користуються жилими приміщеннями, приміщеннями загального користування та комунальними послугами. За спожиті комунальні послуги і користування приміщеннями відповідачі сплачують кошти не в повному обсязі, визначаючи розмір оплати на власний розсуд. Відповідачі неналежним чином виконують свій обов`язок по оплаті спожитих послуг та оплаті за користування приміщенням (кімнатою №5 за технічним паспортом), у зв`язку з чим утворилась заборгованість за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 5400,00 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованість з оплати за користування приміщеннями у гуртожитку за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 5400,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2020 року позов задоволено та ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість з оплати за користування приміщеннями у гуртожитку за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 5400 грн.; вирішено питання стосовно судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки плата за проживання у гуртожитку, який не відноситься до державної або комунальної власності, на відміну від плати за житлово-комунальні послуги, відноситься до вільних цін, згідно з положеннями Закону України «Про ціни та ціноутворення», таким чином суб`єкт господарювання є самостійним у визначенні розміру та розрахунку (порядку розрахунку) плати за проживання у такому гуртожитку, а тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що позивачу на праві власності належить гуртожиток № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 04 липня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Дніпропетровської нотаріальної контори, зареєстрованого Дніпропетровським БТІ в реєстровій книзі № 630 під номером 2235-448. Відповідачі по справі користувалися кімнатою № НОМЕР_2 на другому поверсі у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані обставини визнаються сторонами, тому не підлягають доказуванню. Позивач просить стягнути заборгованість з оплати за користування приміщеннями у гуртожитку за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року, у вказаний період відповідачі мали право користування вказаною кімнатою та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ УМВС України у Дніпропетровській області (а.с.104-106). Відповідачами не надано жодних належних та допустимих доказів того, що вони у вказаний період припинили користування кімнатою у гуртожитку, повернули ключі від кімнати власнику та зареєстрували своє місце мешкання за іншою адресою. Таким чином, оскільки вони станом на 30.06.2020 року мали місце реєстрації за даною адресою та власнику гуртожитку ключі від кімнати передали після 30.06.2020 року, тому вони мали право та можливість користування вказаною кімнатою. Починаючи з часу набуття права власності до теперішнього часу позивач намагається укласти договір найму, однак відповідачі ухиляються від укладення договору, посилаючись на ст.170 Житлового Кодексу України, зазначаючи, що при переході права власності на жилий будинок (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи, договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. За період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року відповідачі мають борг у розмірі 5400,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що оскільки плата за проживання у гуртожитку, який не відноситься до державної або комунальної власності, на відміну від плати за житлово-комунальні послуги, відноситься до вільних цін, згідно з положеннями Закону України «Про ціни та ціноутворення», таким чином суб`єкт господарювання є самостійним у визначенні розміру та розрахунку (порядку розрахунку) плати за проживання у такому гуртожитку, а тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до Примірного Положення про користування гуртожитками, затвердженого Постановою КМУ від 20 червня 2018 р. № 498, користування жилими приміщеннями в гуртожитках, що перебувають у власності, у процесі реалізації прав та виконання обов`язків їх власників здійснюється відповідно до положень Цивільного кодексу України, Законів України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку та інших актів законодавства. Відповідно до п.11 цього Положення, Наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов`язані: своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до п.15 цього Положення, Особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору. Таким чином, правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що гуртожиток, у якому в період з 01 травня 2000 року по 31 червня 2020 року були зареєстровані та проживати відповідачі, не є об`єктом державної або комунальної власності, тому до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню положення статей 627, 638, 810, 812 ЦК України, положення Житлового кодексу Української РСР, а з 26.06.2018 року норми Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2018 р. № 498, яке поширює свою дію, згідно з ч.1, на всі гуртожитки незалежно від форми власності та визначає порядок користування гуртожитками: жилою площею, жилими та іншими приміщеннями в них. Відповідно до ст.815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму. Відповідачів неодноразово письмово було повідомлено про необхідність погасити заборгованість в добровільному порядку, проте останні заборгованість не погашають у зв`язку із чим за проживання у гуртожитку за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року відповідачі мають борг у розмірі 5400,00 гривень. За наявними у справі письмовими документами, встановлено, що Договір найму житлової площі у гуртожитку не був підписаний відповідачами. Хоча, чинним цивільним законодавством України і передбачено, що договір найму житла повинен бути укладений у письмовій формі, однак, в силу положень ст. 218 ЦК України, відсутність письмового договору не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Нормами ст.525, 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ст. 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. При цьому, згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті за користування приміщенням у гуртожитку в розмірі 5400 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що договором не передбачено його припинення в разі зміни власника об`єкта оренди, колегія судів не може прийняти до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачами у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2021 року. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко