Постанова 4805 № 2-3367/12

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №2-3367/12 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г. Категорія 3 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів Павицької Т.М., Микитюк О.Ю. з участю секретаря судового засідання Коберник Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 2-3367/12 за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 червня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Перекупки І.Г. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У липні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із названим позовом, вимоги якого неодноразово уточнювала та остаточно просила (а.с. 1-4, 35-38, том 1) взнати недійсним договір дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 13.09.2011 реєстраційний номер 2855; визнати недійсним договір дарування частини земельної ділянки за тією ж адресою від 13.11.2011 реєстраційний номер 2856; зобов`язати ОСОБА_3 знести прибудову до кімнат 1-5, 1-6 в зазначеному житловому будинку. У разі невиконання ОСОБА_3 вимоги щодо знесення прибудови здійснити зазначене в примусовому порядку з покладанням витрат на ОСОБА_3 . В обґрунтування вимог позовної заяви зазначала, що вона, ОСОБА_1 , є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою площею 0.1 га. Вказаний будинок складається з трьох кімнат загальною житловою площею 52,5 кв.м, підсобних приміщень та господарських будівель - два сараї, уборна, літня кухня, огорожа криниця. Вказувала, що разом із нею у будинку проживає сім`я молодшого сина - ОСОБА_2 . Проте, під впливом помилки та обманних дій з боку відповідача, 13.09.2011 вона подарувала останньому 39/100 ід.частин належного їй будинку у вигляді приміщень жилої кімнати 1-5 площею 17 кв.м та жилої кімнати 1-6 площею 22,9 кв.м та відповідну частину земельної ділянки під будинком. Посилалася на те, що відповідач, який є її старшим сином, у 2011 році почав схиляти її до укладення із ним договору взамін на допомогу з його сторони та утримання до смерті. Вказувала, що підписуючи оспорювані договори у нотаріуса ОСОБА_5 , їх текст вона не читала та вважала і сприймала, що укладає із відповідачем договір довічного утримання, а не договір дарування, примірник якого відповідач забрав. В подальшому відповідач здійснив прибудови до кімнат 1-5 та 1-6 та виселив її до найменшої кімнати, посилаючись на те, що ці кімнати їй не належать. Вказала, що пізніше вона дізналася від нотаріуса, що уклала із відповідачем договір дарування та отримала його копію. Оскільки відповідач в добровільному порядку відмовився розірвати договори дарування, ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст. 229 ЦК України, звернулася до суду із позовом за захистом свого права. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть (т. 1 а. с. 109). Протокольною ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 02.10.2014 ОСОБА_2 залучений до участі у справі правонаступником позивачки ОСОБА_1 (т. 1. а. с. 169-170) ОСОБА_2 позов підтримав з тих самих підстав, проте в подальшому неодноразово зменшував позовні вимоги та в остаточній редакції просив (т. 2 а. с. 92) визнати недійсним договір дарування 39/100 ід. частин житлового будинку АДРЕСА_1 від 13.09. 2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстр. № 2855). Що стосується договору дарування частини земельної ділянки (кадастровий номер 1810136300:06:04:042:0003) за адресою: АДРЕСА_1 від 13.09. 2011, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстр. № 2856), зазначив, що цей договір є неукладеним, оскільки не відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1810130300:06:042:0003 площею 0,1000 га. станом на 19.01.2015 зареєстроване за ОСОБА_1 . Оскільки на момент смерті ОСОБА_1 зазначена земельна ділянка перебувала у власності спадкодавця, то на це майно відкрилася спадщина відповідно до ст. 1218 ЦК України. Також ОСОБА_2 зазначив (т. 1 а. с. 254), що станом на 2011 рік ОСОБА_1 страждала на ряд хронічних захворювань, серед яких хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, дисциркуляторна енцефалопатія (хронічне враження судин головного мозку), катаракта обох очей, вікова приглухуватість, деформуючий поліостеоартроз. Вказав, що у Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації за отриманням документів, необхідних для укладання договору, ОСОБА_1 не зверталася. Заява про відчуження приміщень підписана від імені ОСОБА_1 іншою особою - дочкою відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , яка користувалась довіреністю, виданою на її ім`я 17.03.2011 ОСОБА_1 , та яку скасовано у квітні 2011 року. Таким чином на час звернення у ОСОБА_6 не було підстав для вчинення будь-яких дій щодо розпорядження нерухомістю ОСОБА_1 . ОСОБА_2 зазначив, що усі обставини в сукупності свідчать про те, що його покійна мати ОСОБА_1 неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що свідчить про відсутність волевиявлення на безоплатну передачу у власність відповідача ОСОБА_3 двох великих кімнат та підписуючи договір дарування помилялася щодо його правової природи, вважаючи, що вона підписує договір довічного утримання. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 червня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування частини житлового будинку від 03 вересня 2011, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстр № 2855), згідно якого ОСОБА_1 подарувала 39/100 ід. частини житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема зазначає, що судом невірно визначено характер правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Вказує, що оспорювані договори дарування його мати ОСОБА_1 підписувала у нотаріуса ОСОБА_5 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій. Наголошує, що в подальшому 10.08.2012 покійна мати подарувала позивачу 61/100 ід.частин будинку і земельної ділянки, а також склала заповіт на ім`я останнього. Вказані правочини відповідач ставить під сумнів та зосереджує увагу на тому, що такі дії його покійної матері свідчать про усвідомленість її дій. Зазначає, що здійснення прибудови до подарованих кімнат свідчить про фактичну передачу нерухомого майна і не доводить наявність помилки ОСОБА_1 . Посилається на те, що після смерті його матері судом в порушення вимог ЦПК України помилково залучено як правонаступника тільки ОСОБА_2 . Окрім того вважає, що суд не надав належної оцінки експертному висновку. Відзив на апеляційну скаргу надійшов поза межами строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (т.3 а.с.126-133), а тому апеляційним судом не враховується. В суді апеляційної інстанції сторони підтримали свої доводи та заперечення та надали відповідні пояснення. При цьому сторони намагалися врегулювати спір мирним шляхом, про що свідчать письмові пояснення відповідача ОСОБА_3 (т.3 а.с.149-154) та неодноразові клопотання позивача про відкладення розгляду справи для укладення мирової угоди. Проте, сторони не досягли згоди щодо врегулювання спору мирним шляхом на стадії апеляційного розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду справи судом першої інстанції проводилась процедура врегулювання спору за участі судді, проте сторонами не досягнуто мети врегулювання спору (т.2 а.с.141,147). Третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 до суду апеляційної інстанції не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України). Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що докази, надані позивачем самостійно та за допомогою суду в обгрунтування позову є належними, допустимими та достатніми для висновку про те, що станом на вересень 2011 року ОСОБА_1 за віком та станом здоров`я потребувала стороннього догляду. 11.09.2011 нею був укладений з відповідачем ОСОБА_3 договір дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який вона сприймала як договір довічного утримання, оскільки бажала здійснення догляду за нею зі сторони відповідача. Внаслідок захворювання очей не могла самостійно прочитати текст договору, який підписала. Вікова приглухуватість, знижена функція слуху також не дозволяли ОСОБА_1 повно сприймати текст прочитаного нотаріусом документу. А тому суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України). Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто, в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 зроблено висновок, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість заповіту чи договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0, 1000 га за вказаною адресою (т.1а.с. 18 ). Вказаний будинок складається з трьох кімнат загальною житловою площею 52,5 кв.м, підсобних приміщень (веранди, кухні прихожої) та господарських будівель - два сараї, уборна, літня кухня, огорожа, криниця. 13.09.2011 ОСОБА_1 уклала договір дарування частини житлового будинку із ОСОБА_3 , згідно умов якого подарувала останньому 39/100 ід.частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається із жилої кімнати 1-5 площею 15,7 кв. м. та кімнати 1-6 площею 22.9 кв.м, який посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражнік Т.О. та зареєстровано в реєстрі за №2855 ( т.1а.с. 14 ). Договір дарування частини житлового будинку внесений до Державного реєстру правочинів (т. 1 а. с. 223). Із договору дарування частки земельної ділянки від 13.09.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 209/500 ід.ч.земельної ділянки площею 0,1000га, що розташована у АДРЕСА_1 (т.1 а.с.221). Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 вказувала, що відповідач схиляв її до укладення договору з ним, обіцяючи допомагати їй, забезпечувати догляд до смерті, оскільки вона цього потребувала і за віком і за станом здоров`я. Вона погодилася, що у разі догляду за нею, він буде мати право отримати частину будинку. Зібранням документів, іншими підготовчими діями займався відповідач ОСОБА_3 , не вводячи її в обставини справи. У нотаріуса вона підписувала документи, вважаючи, що укладає договір, згідно якого ОСОБА_3 зобов`язується довічно її забезпечувати утриманням та доглядом. Підписані документи вона не читала, оскільки за віком і хворобою очей не могла читати текст з маленьким шрифтом. Заперечує щодо укладення договору дарування земельної ділянки (т.1 а.с.35). Вступивши у справу, як правонаступник, ОСОБА_2 зазначив, що його покійна матір ОСОБА_1 мала ряд хронічних захворювань, в тому числі захворювання очей, а тому за станом здоров`я вона не могла самостійно ознайомитися з договором дарування (т.2 а.с.173). Під час розгляду справи судом першої інстанції за клопотанням ОСОБА_2 була проведена комплексна судово-медична експертиза та висновком експерта № 195 від 19.03.2019 встановлено, що на вересень 2011 р. ОСОБА_1 мала хронічні захворювання: хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, дисциркуляторна енцефалопатія (захворювання головного мозку, що повільно прогресує та характеризується недостатністю кровопостачання в судинах головного мозку та призводить до змін в системах зору, слуху та зниження пам`яті; катаракта обох очей( захворювання очей, головною ознакою якого є зниження прозорості кришталика, що супроводжується зниженням гостроти зору), вікова приглухуватість, деформуючий поліостеоартроз (захворювання, що викликає дегенеративно-дистрофічні зміни суглобів, що уражають декілька суглобів, призводить до їх деформації. Відповідно до наданих медичних документів та медичних даних хронічні захворювання у гр. ОСОБА_1 центральної нервової системи, серцево-судинної системи, патології органу зору та слуху, могли перешкоджати сприйманню інформації та адекватно її оцінювати. Таким чином, через значне зниження функції зору, слуху, а також пам`яті та концентрації уваги, за станом здоров`я ОСОБА_1 потребувала стороннього догляду. Покращання гостроти зору у ОСОБА_1 без проведеного оперативного лікування було неможливе. З урахуванням захворювання органу зору ОСОБА_1 самостійно прочитати будь-який друкований матеріал не могла (т.2188-190). Із заперечень приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 на позовну заяву вбачається, що нотаріусом було роз`яснено вимоги чинного законодавства щодо укладення договорів дарування та роз`яснено ОСОБА_1 різницю між договором дарування, договором довічного утримання і спадковим договором. При укладенні оспорюваного договору дарування ОСОБА_1 була особисто присутня, перебувала в адекватному стані, до підписання договору його текст нотаріусом було прочитано сторонам вголос і акцентовано увагу на його правовій природі та заперечень чи сумнівів ОСОБА_1 не висловила (а.с. 84 том 1). Водночас, із тексту договору дарування не вбачається, що його зміст було прочитано сторонам вголос (т.1 а.с.14-15). Отже, письмовими доказами підтверджено, що ОСОБА_1 з урахуванням захворювання органу зору самостійно прочитати будь-який друкований матеріал не могла, а про те, що текст договору їй було прочитано вголос помітки нотаріуса у договорі дарування немає. Вікова приглухуватість, знижена функція слуху також не дозволяли ОСОБА_1 повно сприймати інформацію нотаріуса. Вирішуючи спір, судом першої інстанції 12.02.2020 було допитано свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які пояснили, що восени 2011 р. ОСОБА_1 жалілася їм з приводу того, що старший син ОСОБА_3 запевняв її, що у нотаріуса буде укладений договір довічного утримання, відповідно до якого він буде доглядати її до смерті, а укладено було договір дарування двох великих кімнат. У неї залишилась маленька кімната не з`єднана з підсобними приміщеннями, до яких вона повинна проходити через велику кімнату, яка за договором дарування перейшла до ОСОБА_3 . Вона цього не знала, документи не збирала, прочитати не могла. ОСОБА_1 скаржилася на стан здоров`я, не могла себе обслуговувати, потребувала сторонньої допомоги, погано бачила, з труднощами пересувалася (т.2 а.с.226-228). Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що до Комунального Підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» за отриманням документів, необхідних для укладання зазначеного договору, ОСОБА_1 не зверталася. Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно про те, що за заявою власника відчужуються приміщення: жила кімната 1-5 площею 17,8 кв. м. та жила кімната 1-6 площею 22,9 кв. м., що складає 39/100 ід ч. житлового будинку, ОСОБА_1 не отримувала. Документи 26.08.2011 отримувала ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_3 , яка не мала повноважень на вчинення будь-яких дій від імені чи в інтересах ОСОБА_1 (т.1 а.с.185). Довіреність на ім`я ОСОБА_6 ОСОБА_1 було скасовано 05.04.2011 (т.1 а.с.184). Таким чином, при відсутності у себе цього документу, ОСОБА_1 на момент укладання договору достовірно не знала які саме приміщення житлового будинку будуть відчужені. Із технічного паспорта на 20.06.2012 на житловий будинок по АДРЕСА_1 вбачається, що житлова кімната площею 11,8 кв. м., якою користувалась ОСОБА_1 , є віддаленою, з`єднана з підсобними приміщеннями ( кухнею, прихожою, верандою) тільки через житлову кімнату 1-6 площею 22, 9 кв. м., яка є прохідною (т.1 а.с.21). За умови відчуження за договором дарування жилих кімнат площею 17,8 кв. м. та площею 22,9 кв. м. ОСОБА_1 позбавлялась би права вільного доступу до своєї кімнати. Відповідачем не заперечувалось, що після дарування йому частини житлового будинку його мати ОСОБА_1 залишилася проживати у подарованій частині. Така обставина свідчить про відсутність волі ОСОБА_1 дарувати, безоплатно передати, назавжди віддати, звільнити належне їй, а у ОСОБА_3 - прийняти у дар з настанням усіх наслідків для обдарованого, в т.ч. подальшого вільного розпорядження належним, відповідно до договору дарування, майном. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що та обставина, що самовільна прибудова, зведена ОСОБА_3 після укладання договору дарування, не була ним з`єднана зі спірними житловими приміщеннями ( в цілому), свідчить про відсутність у обдарованого сприйняття дарунку як йому належного. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)». Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції взяв до уваги посилання ОСОБА_1 , що вона, будучи особою похилого віку, за станом здоров`я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи оспорюваний договір, помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. Суд також дійшов правильного висновку, що з урахуванням захворювання органу зору ОСОБА_1 самостійно прочитати будь-який друкований матеріал не могла, а письмових доказів того, що оспорюваний договір їй було зачитано вголос, матеріали справи не містять. Також матеріалами справи підтверджено місце проживання ОСОБА_1 після укладення договору дарування у спірному майні. Відтак, вказане свідчить про відсутність фактичної передачі обдарованому дарунку за оспорюваним договором дарування. З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає доведеним що при укладенні оспореного договору дарування, позивач помилялася щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, так як неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, передаючи належне їй майно відповідачу. Доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_3 щодо недійсності усіх договорів, укладених ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 після укладення оспорюваного договору дарування частини житлового будинку, не заслуговують на увагу, оскільки для визнання недійсним кожного конкретного договору необхідно враховувати конкретні обставини і правові підстави недійсності кожного договору. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 особисто зверталась до КП Житомирського обласного бюро технічної інвентаризації 28 липня 2011 року з проханням надати їй інформацію є Реєстру прав власності на нерухоме майно, про що свідчить відповідна заява на а.с.186 т.1, не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що Витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно отримала ОСОБА_6 26.08.2011 поза межами повноважень, оскільки довіреність на її ім`я раніше була скасована ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ставиться під сумнів висновок комплексної судово-медичної експертизи № 195 від 19.03.2019, проте будь-яких доказів на спростування цього висновку відповідачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 12 ЦПК України). Проте, відповідач обрав таку позицію при розгляді зазначеної справи, коли у судові засідання, як правило, не з`являвся, не надавав доказів, заперечень на спростування вимог позивача, не висловлював заінтересованості у врегулюванні спору мирним шляхом, у тому числі на умовах взаємних поступок та пропозицій, хоча питання врегулювання спору мирним шляхом ставилось самими сторонами, зокрема, у суді апеляційної інстанції. Доводи в апеляційній скарзі щодо незалучення ОСОБА_1 до участі у справі як третьої особи співвласника земельної ділянки свого внука ОСОБА_9 , не свідчать про порушення процесуальних норм, оскільки в остаточній редакції позовних вимогах не ставилось питання про визнання недійсним договору дарування частини земельної ділянки. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи із наведеного, апеляційний суд доходить висновку, що рішення судом першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15.03.2021. Головуючий Судді