Постанова Львівський апеляційний суд № 461/5279/20

Справа № 461/5279/20 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф. Провадження № 22-ц/811/2425/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:80 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2021 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 07 липня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «САТС» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в с т а н о в и л а: 06.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «САТС» заборгованості по заробітній платі в розмірі 35516 грн. 92 коп. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 17.12.2018 року його було звільнено з роботи і на момент звільнення заборгованість по нарахованій, але не виплаченій, заробітній платі становила 35516 грн. 92 коп., що підтверджується розрахунковим листом, виданим підприємством. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07.07.2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі вказаного судового наказу. Ухвалу суду оскаржив заявник ОСОБА_1 , просить її скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нову ухвалу, якою задовольнити його заяву про видачу судового наказу. Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що суд відмовив йому у задоволенні заяви з самих лише формальних міркувань, не дослідивши поданих ним доказів на підтвердження існування заборгованості. Вважає, що висновок суду про пропущення ним строку позовної давності для звернення до суду із вказаною вимогою суперечить ч.2 ст.233 КЗпП України, згідно якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Крім того, просить врахувати, що довідку про розмір заборгованості по не виплаченій заробітній платі отримав у червні 2020 року, як відповідь на адвокатський запит його представника. Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, зазначена у п.1 ч.1 ст.353 ЦПК України, тому, відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 цього Кодексу, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 16.02.2021 року, є дата складення повного судового рішення 26.02.2021 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Частиною третьою статті 19 ЦПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Відповідно до статті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Отже, відповідно до наведених вище норм процесуального закону, заява ОСОБА_1 містить вимогу, за якою може бути видано судовий наказ. Пунктом 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» роз`яснено, що якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТзОВ «САТС», а наказом від 14.12.2018 року звільнений з роботи з 17.12.2018 року за угодою сторін. Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої йому при звільненні заробітної плати в розмірі 35516 грн. 92 коп. На підтвердження існування заборгованості по заробітній платі у вказаному розмірі заявником надано розрахунковий листок при звільненні за грудень 2018 року, який виданий товариством. Вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу визначено частиною першою статті 165 ЦПК України. Так, зокрема, відповідно до пункту 5 частини першої статті 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом, для пред`явлення позову в суд за такою вимогою. Відповідно до положень статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право без обмеження будь-яким строком звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Зважаючи на те, що право працівника, у разі порушення законодавства про оплату праці, не обмежене будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, тобто з моменту виникнення у ОСОБА_1 права вимоги, строк пред`явлення позову до суду за такою вимогою не пройшов, суд першої інстанції помилково застосував у даній справі положення пункту 5 частини першої статті 165 ЦПК України та, як наслідок, безпідставно відмовив у видачі заявнику судового наказу. Наведене узгоджується із рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року (справа №1-18/2013) за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 07 липня 2020 рокускасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 26 лютого 2021 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.