Постанова 4811 № 461/6062/20

Справа № 461/6062/20 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/3262/20 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Симець В.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 вересня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: у серпні 2020 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення. В обґрунтування заяви покликається на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Галицьким районним судом м. Львова видано судовий наказ від 13 вересня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 4313.20 грн. Стверджує, що боржники продовжують користуватися послугами Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» з водопостачання та водовідведення, однак не здійснюють оплату за надані послуги в повному обсязі, в результаті чого станом на 01 липня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 2541.20 грн. за період з 01 серпня 2019 року по 01 липня 2020 року. З наведених підстав просить видати судовий наказ про стягнення солідарно з боржників на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» боргу на загальну суму 2541.20 грн. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 вересня 2020 року у задоволенні заяви Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» відмовлено. Ухвалу суду оскаржило Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал», в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що боржники, як власники квартири АДРЕСА_1 , є споживачами комунальних послуг централізованого водопостачання та водовідведення за особовим рахунком № НОМЕР_1 . Зазначає, що порядок оплати житлово-комунальних послуг регулює Закон України «Про житлово-комунальні послуги», який передбачає, що споживач та дієздатні особи, що проживають та/або зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Вказує, що нарахування послуг водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 проводиться відповідно до показників квартирного водяного лічильника за державним № 370897, який зареєстрований у квартирі 29 лютого 2016 року. Вважає, що правильність нарахувань за надані ним послуги з водопостачання та водовідведення підтверджується тим фактом, що боржники протягом періоду утворення заборгованості не відмовлялися від наданих їм послуг та не оспорювали розрахунку заборгованості. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та видати судовий наказ про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» заборгованості на загальну суму 2541,20 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Відповідно до ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Так, зокрема, п. 3 ч.1 ст. 161 ЦПК України передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені статтею 163 ЦПК України, а саме:

1. Заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.

2. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

3. До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Стаття 165 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, якими є: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності. З оскаржуваної ухвали вбачається, що відмову у видачі судового наказу мотивовано п. 8 ч.1 ст. 165 ЦПК України, відповідно до якої суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Колегія суддів не погоджується з таким висновком, вважає, що такий висновок суперечить п.3 ч.1 ст. 161 ЦПК України, оскільки, як вбачається зі змісту заяви Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», заявник звернувся із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 2541.20 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, у якій зазначив свої вимоги і обставини на обґрунтування цих вимог, долучив документи, які на думку заявника, підтверджують фактичне надання та отримання боржниками вищезазначених послуг. ЛМКП «Львівводоканал» долучив до заяви про видачу судового наказу документи на підтвердження фактичного надання та отримання боржниками послуг, надав розрахунок заборгованості. Тобто, подана ЛМКП «Львіводоканал» заява містить інформацію про виникнення (порушення) права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Розглядаючи заяву про видачу судового наказу, суд не вправі перевіряти обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (оцінювати правильність та обґрунтованість розрахунків), оскільки в подальшому боржник у заяві про скасування судового наказу може зазначити про повну або часткову необґрунтованість, недоведеність вимог стягувача (п.5 ч.3 ст.170, ч. 3 ст. 171 ЦПК України), що є підставою для скасування судового наказу. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції також виходив з того, що заявник просить стягнути солідарно з боржників суму боргу за послуги з водопостачання та водовідведення, однак законодавством передбачено стягнення боргу в частках. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Частиною 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Таким чином, у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у видачі судового наказу за заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381- 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» задовольнити частково. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 вересня 2020 року скасувати, справу за заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»про видачу судового наказу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Постанова складена 11.03.2021 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.