Постанова 4811 № 461/4021/22

Справа № 461/4021/22 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/728/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий - суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю секретаря Назар Х.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», на рішення Галицького районного суду міста Львова від 21 лютого 2023 року, В С Т А Н О В И В: 04 серпня 2022 року (згідно поштового штемпеля на конверті; а.с. 10) Львівське міське комунальне підприємство (ЛМКП) «Львівводоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення зі згаданої відповідачки заборгованості за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення належної останній на праві приватної власності трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 за період з 01.03.2016 року по 01.07.2022 року у розмірі 10 271 грн. 13 коп. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ЛМКП «Львівводоканал» вже неодноразово зверталося до суду із заявами про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з централізованих водопостачання та водовідведення належної останній на праві власності квартири, у якій вона є зареєстрованою та проживає, і такі судові накази видавалися, однак у подальшому за заявами ОСОБА_2 видані судові накази ухвалами суду скасовувалися і ЛМКП «Львівводоканал» пропонувалося вирішувати спір стосовно стягнення цієї заборгованості в позовному порядку (а.с. 1-4). Оскаржуваним рішенням (з урахуванням ухвали суду від 22 березня 2023 року про виправлення у цьому рішенні описок; а.с. 135) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 125-127). Дане рішення оскаржила представник позивача. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Звертає увагу на те, що будинок АДРЕСА_2 є багатоквартирним і власники всіх інших квартир у цьому будинку належно оплачують послуги, які надає позивач, що свідчить про те, що останнім такі послуги надаються. Також звертає увагу на те, що у квартирі відповідачки (яка розташована на другому поверсі будинку та має у своєму складі ванну та туалет, що стверджується технічним паспортом на цю квартиру та поверховими планами будинку) відсутні прилади обліку води, а тому нарахування за спірний період проводилось з розрахунку споживання 8,52 куб. м. на особу за місяць: відповідно до норм, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.02.2008 року № 161 «Про затвердження нормативів питного водопостачання та норм питомого водоспоживання населенням з системи централізованого водопостачання м. Львова» для житлових будинків, які не обладнанні приладами обліку води. Вважає, що звернення до суду з заявою про видачу судового наказу є підставою для переривання строку позовної давності, а тому вважає, що доводи відповідачки з посиланням на строки позовної давності до уваги прийматися не можуть, оскільки у 2019 та 2020 роках позивач звертався до суду з заявами про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з централізованих водопостачання та водовідведення належної їй на праві власності квартири(а.с. 138-144). Відповідачка, отримавши апеляційну скаргу позивача (а.с. 168, 172), відзиву на неї до суду не подала. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі суд мотивував тим, що сторона позивача «жодного належного та допустимого доказу на обґрунтування правомірності стягнення оплати за водопостачання в зазначеному розмірі не надала», так само, як не було надано «доказів надання відповідачці послуг з централізованого водопостачання та водовідведення», а «подані розрахунки у справі не містять даних, на підставі яких можна встановити беззаперечний факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у вказаній сумі і що такий розрахунок відповідає фактично використаним обсягам наданого постачання холодної води та водовідведення». Колегія суддів вважає, що вищенаведені висновки суду зроблені за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а відтак такі не відповідають обставинам справи, а також нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 3 і 4 частини 5 статті 12); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77). Наявною у матеріалах справи копією ухвали Галицького районного суду міста Львова від 30 грудня 2020 року стверджується те, що спір між ЛМКП «Львівводоканал» та ОСОБА_2 з приводу стягнення зі згаданої відповідачки заборгованості за послуги централізованих водопостачання та водовідведення належної останній на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 (в подальшому - «квартира відповідачки») триває тривалий час, зокрема: у 2019 та 2020 роках ЛМКП «Львівводоканал» вже зверталося до суду із заявами про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з централізованих водопостачання та водовідведення квартири і такі судові накази видавалися, однак у подальшому за заявами ОСОБА_2 видані судові накази ухвалами суду скасовувалися і ЛМКП «Львівводоканал» пропонувалося вирішувати спір стосовно стягнення цієї заборгованості в позовному порядку (а.с. 5). Тобто, як вбачається з вищенаведеного, ОСОБА_2 вже давно відомо про наявні у позивача претензії до неї з приводу оплати наданих позивачем послуг. Як стверджується матеріалами даної справи, ОСОБА_2 щонайпізніше 02 листопада 2022 року вже було відомо про даний позов ЛМКП «Львівводоканал» до неї (а.с. 23). У встановлений судом п`ятнадцятиденний строк (а.с. 14) відповідачка свого відзиву на позов (у відповідності до статті 178 ЦПК України) не подала. Натомість, у судовому засіданні 17.01.2023 року (через 75 днів після вищезгаданого 02.11.2022 року) звернулася до суду з клопотанням про поновлення їй строку для подачі відзиву на позовну заяву, яке ухвалою суду від 17.01.2023 року було задоволено та такий строк їй було продовжено ще на п`ятнадцять днів (а.с. 83). Однак, і у подальшому ОСОБА_2 відзиву на позов, передбаченого статтею 178 ЦПК України, подано так і не було. Судом встановлено та стверджується матеріалами справи наступне: -будинок АДРЕСА_2 є трьохповерховим та багатоквартирним (а.с. 151-153); -квартира відповідачки № 4 знаходиться на 2-му поверсі цього будинку та складається з трьох житлових кімнат, кухні, ванної кімнати та вбиральні (загальна площа 67,2 кв.м) та не обладнана приладами обліку води, яка постачається у квартиру (а.с. 151, 152); -власники квартир № № 1 , 2 , 3 , 4-а , 5 регулярно оплачувати та оплачують ЛМКП «Львівводоканал» послуги з централізованих водопостачання та водовідведення згаданих квартир (а.с. 155-159). Відповідачкою не було подано до суду доказів про її звернення до позивача з приводу неналежного надання останнім послуг з централізованих водопостачання, а також - і водовідведення її квартири і матеріали справи таких доказів не містять. Оскаржуване рішення не містить доводів стосовно того, які саме докази суд вважає належними та допустимими про «надання відповідачці послуг з централізованого водопостачання та водовідведення»: за наявності у квартирі кухні, ванни та туалету. З урахуванням всіх вищенаведених обставин в їх сукупності, колегія суддів вважає доведеним той факт, що відповідачка, проживаючи протягом 2016-2022 років у квартирі багатоквартирного будинку у центральній частині міста Львова, яка містить у своєму складі кухню, ванну та туалет, отримувала послуги з централізованого водопостачання та водовідведення даної квартири, оскільки ця обставина нею належними та допустимими доказами не спростована. В той же час, згідно розрахунку позовних вимог відповідачка з 01 березня 2016 року і по даний час (шість років поспіль!) взагалі жодної оплати за вищезгадані послуги не здійснювала (а.с. 4). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК, дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається забезпечення споживача холодною водою та водовідведення, є видом договору купівлі-продажу. Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а відповідно до частини третьої споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на забезпечення його холодною водою та водовідведення, він несе обов`язок щодо оплати цих послуг, якщо належними та допустимими доказами не доведе, що ці послуги йому не надавалися. З урахуванням вищенаведеного та обставина, що між сторонами даного спору договір про надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення квартири відповідачки не укладено, сама по собі не може бути правовим обґрунтуванням для відмови у задоволенні позовних вимог у спірних правовідносинах. Предметом позовних вимог є заборгованість відповідачки по оплаті послуг централізованих водопостачання та водовідведення її квартири за період з 01.03.2016 року по 01.07.2022 року у розмірі 10 271 грн. 13 коп. Свого розрахунку заборгованості (контррозрахунку) відповідачка до суду не подала. У постанові від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (пункт 38). І у відповідності до частини 4 статті 263 ЦПК України, вищезгадані висновки підлягають до застосування до спірних правовідносин. Таким чином, доводи апеляційної скарги стосовно того, що звернення до суду з заявою про видачу судового наказу є підставою для переривання строку позовної давності - з посиланням на те, що позивач у 2019 та 2020 роках звертався до суду з такими заявами про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за надані їй послуги - не ґрунтуються на нормах матеріального права, а тому до уваги прийматися не можуть. У матеріалах справи є Заява-клопотання відповідачки від 29 листопада 2022 року про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності (а.с. 34). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку і після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. За змістом статті 261 ЦК Українипочаток перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Даний позов подано до суду (здано на пошту) 04.08.2022 року (а.с. 10). Таким чином, трьохрічний строк позовної давності охоплює період починаючи з 05 серпня 2019 року, протягом якого відповідачка оплати послуг централізованих водопостачання та водовідведення її квартири взагалі не здійснювала, в результаті у неї по 30.06.2022 року включно утворилася заборгованість перед позивачем по оплаті цих послуг (згідно наявного у справі розрахунку; а.с. 4) у розмірі 6 412 грн. 54 коп., які і підлягають до стягнення з відповідачки на користь позивача, а у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по оплаті за послуги централізованих водопостачання та водовідведення її квартирипо 04 серпня 2019 року включно слід відмовити з підстав пропуску позивачем строків позовної давності. Підпунктом «в» пункту 4 частини 1 ст. 382 ЦПК України встановлено, що в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За подачу до суду позовної заяви позивачем було сплачено 2 481 грн. судового збору (а.с. 7), а за подачу апеляційної скарги - 3 721 грн. 50 коп. судового збору (а.с. 145): всього - 6 202 грн. 50 коп. судового збору. Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ціна позову становить 10 271 грн. 13 коп., однак колегія суддів прийшла до висновку про те, що до задоволення підлягає лише 62,43 % заявлених позовних вимог, а саме - 6 412 грн. 54 коп. заборгованості за період з 05 серпня 2019 року по 30 червня 2022 року включно. 62,43 % від сплачених позивачем 6 202 грн. 50 коп. судового збору становить 3 872 грн. 39 коп. Відповідачка, як особа з інвалідністю 2-ої групи, у відповідності до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена, а тому 3 872 грн. 39 коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок держави. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України). Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2023 року - 2 684, 00 грн. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги у розмірі 10 271 грн. 13 коп. Відтак, ціна позову у цій справі складає 10 271 грн. 13 коп., що станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684, 00 грн. х 100 = 268 400, 00 грн). Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 10 271 грн. 13 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», частково задовольнити. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 21 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» частково задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої у АДРЕСА_1 ) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» 6 412 грн. 54 коп. заборгованості по оплатіза послуги централізованих водопостачання та водовідведення квартири АДРЕСА_1 за період з 05 серпня 2019 року по 30 червня 2022 року включно. У задоволенні позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплатіза послуги централізованих водопостачання та водовідведення квартири АДРЕСА_1 за період по 04 серпня 2019 року включно - відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Стягнути з Державного бюджету України на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» 3 872 (три тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. 39 коп. сплаченого судового збору. Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає. Повну постанову складено 08 травня 2023 року. Головуючий: Цяцяк Р. П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.