Постанова 4818 № 643/18124/14-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 09 березня 2021 року м. Харків справа № 643/18124/14-ц провадження № 22-ц/818/209/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2015 року, постановлене під головуванням судді Довготько Т.М., в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 211 478, 23 грн. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 211 478, 23 грн., яка складається з: -заборгованості за кредитом на суму 8 898,94 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 115 259,41 грн.; -заборгованості за відсотками 5 139,13 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 66 562,22 грн.; -пені за несвоєчасне повернення кредиту 1 509,41 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 19 549,93 грн.; -пені за несвоєчасне повернення відсотків 780,32 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 10 106,67 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в сумі 2 114,78 грн., тобто по 1057,39 грн. з кожного. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що справа розглянута без належного повідомлення відповідачів, що позбавило їх можливості надати свої пояснення та заперечення щодо позову. ОСОБА_1 вважає, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором від 15.06.2007 року, оскільки частина заборгованості була погашена добровільно боржником, а іншу частину боргу перекрила вартість автомобіля, який є предметом застави та був вилучений Банком для реалізації. Відповідач зазначає, що вартість вилученого автомобіля повністю перекрила залишок боргу за кредитним договором. Апелянтом також подана заява про стягнення судових витрат, в якій ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої заяви (а.с.52 т.2) просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на його користь судові витрати на загальну суму 11 048,28 грн., з яких: -7 455,71 грн. витрати на професійну правничу допомогу і витрати, пов`язані з розглядом справи (5 000 грн. на правову допомогу, 1 000 грн. компенсація за відрив від звичайних занять, 743,70 грн. переїзд адвоката до міста Харкова 25.08.2020 року, 712,01 грн. переїзд адвоката до міста Харкова 20.10.2010 року; -420,40 грн. судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення; -3 172,17 грн. судовий збір за подання апеляційної скарги. Крім того, 06 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а саме: Московський ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області, ГУ Національної поліції в Харківській області, ДП Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", клопотання про витребування інформації з Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області, клопотання про залучення до матеріалів справи документів. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про залучення до матеріалів справи документів задоволено, в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та в задоволенні клопотання про витребування інформації з Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області відмовлено. Матеріали справи свідчать про те, що Акціонерне товариство «Альфа-Банк» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», оскільки 10 вересня 2019 року Загальними зборами вказаних товариств затверджено рішення про реорганізацію акціонерного товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до акціонерного товариства «Альфа-Банк». У зв`язку з цим Акціонерне товариство «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуло всіх прав за переданими йому активами, а також набув обов`язки боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. Акціонерне товариство «Альфа-Банк» надало відзив на апеляційну скаргу, просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його апеляційної скарги. Також в письмових поясненнях представник АТ «Альфа- Банк» - адвокат Мартиненко Володимир Володимирович не заперечує той факт, що заставний автомобіль було реалізовано на прилюдних торгах 30.10.2019 року в рамках виконавчого провадження № 599838745 від 05.09.2019 року та кошти від реалізації автомобіля в сумі 68 608,24 грн. були зараховано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Зазначає, що факт реалізації заставного автомобіля після ухваленого рішення не може слугувати підставою для скасування заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.02.2015 року (а.с. 88-89 т.2). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання за кредитним договором від 15.06.2007 року ОСОБА_1 належним чином не виконав, станом на 16.10.2014 року заборгованість відповідачів складає 211 478,23 грн., яка підлягає стягненню солідарно як з боржника, так із поручителя. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 15 червня 2007 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк») було укладено кредитний договір № 811/07/1-291, у відповідності до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 15 573 дол. США для оплати придбаного автомобіля марки Kia Cerato, 2007 року випуску з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 14 червня 2014 року. Вказаним договором сторони передбачили порядок погашення заборгованості (а.с.7-10 т.1). Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши суму кредиту в розмірі 15 573 дол. США, що підтверджується заявою на видачу готівки від 15 червня 2007 року № 010 (а.с. 11 т.1). 15 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 також був укладений договір застави, за умовами якого у якості забезпечення виконання основного зобов`язання, відповідач передав в заставу транспортний засіб марки Kia Cerato, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , загальна заставна вартість якого за погодженням сторін становить 86 000 грн., що в еквіваленті складає 17 029,70 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату укладення договору застави (а.с.12-14 т.1). Крім того на забезпечення виконання основного зобов`язання 15 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки (а.с.15-16 т.1). Зобов`язання за кредитним договором боржник належним чином не виконав. Станом на 16 жовтня 2014 року заборгованість відповідача за кредитним договором № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року становить 16 327,80 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 211 478, 23 грн.(а.с.17-18 т.1), яка складається з: - заборгованості за кредитом 8 898,94 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 115 259,41 грн.; - заборгованості за відсотками 5139,13 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 66 562,22 грн.; - пені за несвоєчасне повернення кредиту 1 509,41 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 19 549,93 грн.; - пені за несвоєчасне повернення відсотків 780,32 дол. США, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 10 106,67 грн.; Як на підставу позовних вимог, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк») посилалося на те, що наявні підстави для солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Банку суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 211478, 23 грн. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України). Згідно з положеннями статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Згідно вимог ст. ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Матеріали справи свідчать про те, що кредитний договір № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року укладений на строк до 14 червня 2014 року (а.с.7-10 т.1). Разом з тим, зобов`язання сторін за вказаним договором наразі не припинені, оскільки наявна заборгованість боржника за кредитним договором. Висновок суду першої інстанції про те, що наявні підстави для стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Проте колегія суддів не може погодитися із сумою стягнутої заборгованості, а також вважає, що порука ОСОБА_2 в межах строку (6 місяців) є частково припиненою, а саме: не припинена лише за період з 14 травня 2014 року по 14 червня 2014 року. Так, припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Пунктом 1.1. Договору поруки сторони погодили, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту договір № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року, а також відшкодування витрат кредитора, пов`язаних з пред`явленням вимог і отриманням виконання за договором кредиту та збитків кредитора, завданих порушенням позичальником свої обов`язків за договором кредиту в порядку черговості, встановленої договором кредиту. При цьому самим договором кредиту договір № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року передбачено, що ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 15 573 дол. США для оплати придбаного автомобіля марки Kia Cerato, 2007 року випуску з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 14 червня 2014 року. Вказаним договором сторони передбачили порядок погашення заборгованості (а.с.7-10 т.1). Позовна заява Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк») подана 14 листопада 2014 року, тобто через 5 місяців після закінчення строку дії договору. З матеріалів справи убачається, що умовами договору кредиту передбачено повернення сум щомісячними платежами (а.с.7 т.1). Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Якщо банк пред`явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Доказів своєчасного пред`явлення вимог до поручителя щодо всіх платежів, крім платежу за останній місяць (з 14 травня 2014 року по 14 червня 2014 року в межах шести місяців), - матеріали справи не містять. Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Під виконанням сторонами зобов`язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов`язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов`язків. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а це строк існування самого зобов`язання поруки. Тому, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов`язання має бути пред`явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі). Навіть якщо в межах строку дії поруки було пред`явлено претензію і поручитель не виконав указаних у ній вимог, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. Колегія суддів вважає, що порука щодо всіх інших сум, крім одного місяця (з 14 травня 2014 року по 14 червня 2014 року) припинилася. В позові в цій частині слід відмовити. З урахуванням викладеного, наявні підстави для солідарного стягнення з поручителя та боржника заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року лише за період з 14 травня 2014 року по 14 червня 2014 року у розмірі 480,65 доларів США, з яких: -185,63 доларів США заборгованість за тілом кредиту; -110,13 доларів США заборгованість за відсотками; -160,95 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; -23,94 доларів США пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитним договором. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18. Строк дії кредитного договору № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року встановлений сторонами до 14 червня 2014 року. Заборгованість за вказаним кредитним договором Банком нарахована станом на 16 жовтня 2014 року, тобто нарахування відсотків та пені за договором здійснене після закінчення строку дії договору, що не відповідає вимогам закону. З вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 625 ЦК України позивач не звертався. З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року убачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 12 518,90 доларів США, з яких: - 8 898,94 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 313,16 доларів США - заборгованість за відсотками станом на 14 червня 2014 року (закінчення строку дії договору); 806,15 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 500,65 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків. Разом з тим, ОСОБА_1 вказує, що через наявну заборгованість за кредитним договором, Банк звернув стягнення на належний йому автомобіль марки Kia Cerato, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що є предметом застави за договором від 15.06.2007 року, та у квітні 2012 року працівниками ДАІ був вилучений у нього вказаний автомобіль. З відповіді начальника Харківського відділу поліції Люботинського відділення поліції від 19 квітня 2019 року (а.с.105 т.1) убачається, що автомобіль Kia Cerato, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , було доставлено до м. Мерефа (ДП МВС України інформ. ресурс м.Київ) та на теперішній час зазначений автомобіль знаходиться на території вказаного закладу. 30 жовтня 2019 року відбулися електронні торги, на яких був реалізований предмет застави за договором від 16.06.2007 року, а саме: автомобіль марки Kia Cerato, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , за ціною 81 441 грн. (а.с.108-109 т.1). Станом на 30 жовтня 2019 року 81 441 грн. складало 3 243,37 доларів США, згідно офіційного курсу НБУ (ставка 25,11). Представник Акціонерного товариства «Альфа-Банк» не заперечує, що кошти від реалізації автомобіля в сумі 68 608,24 грн. були зараховані в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року (а.с. 88-89 т.2). Колегія суддів вважає, що з урахуванням реалізації предмета застави, суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 15.06.2007 року слід зменшити на суму 3 243,37 доларів США. Таким чином заборгованість відповідача складає 9 275,53 доларів США (12 518,90 доларів США 3 243,37 доларів США). Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Доводи апеляційної скарги про те, що безпідставно та незаконно Банком збільшена відсоткова ставка за кредитним договором від 15.06.2007 року, - не приймаються до уваги, оскільки збільшення відсоткової ставки з 11% на 13% здійснене у відповідності до вимог договору та вимог закону, який діяв на час збільшення відсоткової ставки, а саме: пункт 2.6 кредитного договору передбачає право Банку ініціювати зміну розміру відсоткової ставки у разі зміни відсоткових ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України. Позивач скористався цим правом та ініціював підвищення розміру відсоткової ставки з 11% річних, як було передбачено пунктом 1.1. Договору, до 13% річних, оскільки облікова ставка Національного банку України з часу укладення кредитного договору до часу ініціювання зміни поступово збільшилася. Таким чином процедуру зміни розміру відсоткової ставки сторони визначили у пунктах 2.6.1.-2.6.3. кредитного договору. Посилання відповідача на те, що справа розглянута без належного повідомлення відповідачів, що позбавило їх можливості надати свої пояснення та заперечення щодо позову, - спростовуються матеріалами справи (а.с.40-42, 61 т.1), оскільки оскаржуване заочне рішення ухвалене судом у відповідності до вимог ст. 224 ЦПК України (чинної на час ухвалення рішення). Також спростовуються наявними в матеріалах справи доказами доводи апелянта про те, що відсутня заборгованість за кредитним договором від 15.06.2007 року. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», слід задовольнити частково. Наявні підстави для солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року у розмірі 480,65 доларів США. А також з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року у розмірі 9275,53 доларів США. В іншій частині позову слід відмовити. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Матеріали справи свідчать про те, що при подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 114,78 грн. З урахуванням того, що позовні вимоги задоволені на 60% (з 16 327,80$ до 9 756,18$), з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений при подачі позову, у розмірі 1 268,87 грн. (60% від 2 114,78 грн.). При цьому вимоги апеляційної скарги задоволені на 40%. Відповідачем сплачено судовий збір на загальну суму 3 592,57 грн., з яких: 3 172,17 грн. за подачу апеляційної скарги та 420,40 грн. - за подання заяви про перегляд заочного рішення. З урахуванням частково задоволення вимог апеляційної скарги, з ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 437 грн. (40% від 3 592,57 грн.). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч.10 ст. 141 ЦПК України). Враховуючи вимоги ч.10 ст. 141 ЦПК України з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 168,13 грн. (1437 грн.-1268,87 грн.). Вимоги ОСОБА_1 про стягнення з позивача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., а також про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи, з яких: 1 000 грн. компенсація за відрив від звичайних занять; 743,70 грн. переїзд адвоката до міста Харкова 25.08.2020 року; 712,01 грн. переїзд адвоката до міста Харкова 20.10.2020 року, - підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке. Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат. Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Крім того статтею 138 ЦПК України передбачений порядок стягнення витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду. Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно до ч. 3 ст. 133, ст. 140, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, особа, як понесла витрати, пов`язані з витребуванням доказів та вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, має право вимагати відшкодування цих судових витрат за рахунок іншої сторони. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів вважає, що з позивача на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. У задоволенні вимог апелянта про стягнення компенсації за відрив від звичайних занять та витрат, пов`язаних з переїздом адвоката до міста Харкова, - слід відмовити. Так, явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Крім того, законом передбачено право сторін на участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції. Представник відповідача не обгрунтував необхідності свого приїзду з міста Києва до міста Харкова у судові засідання у вказаній справі, призначені на 25.08.2020 року та на 20.10.2020 року; необгрунтував неможливості брати участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, в тому числі власними засобами. Даних про те, що адвокат, надаючи правову допомогу, був відірваний від звичайних занять, матеріали справи не містять. Колегія суддів враховує вимоги необхідності, розумності, співмірності, та справедливості. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2015 року змінити. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», - задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», заборгованість за кредитним договором № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року у розмірі 480,65 доларів США. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», заборгованість за кредитним договором № 811/07/1-291 від 15 червня 2007 року у розмірі 9275,53 доларів США. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 168,13 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення виготовлено 11.03.2021 року.