Постанова 4822 № 715/1763/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2021 року м. Чернівці справа № 715/1763/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю. секретар Вовкун Н.Ю. позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2020 року та додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2020 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Григорчак Ю.П. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 22 жовтня 2019 року про звернення стягнення на належний ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 330,40 кв.м. та земельну ділянку, які знаходяться по АДРЕСА_1 . Посилався на те, що 22 жовтня 2019 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 330,40 кв.м. та земельну ділянку, які знаходяться по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Спадкоємцями за законом після його смерті є дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 . У зв`язку із наведеним ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частка житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 . Оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса порушує права позивача на вказаний житловий будинок. Банком не надано нотаріусу передбачених чинним законодавством документів для вчинення виконавчого напису, а саме оригінал чи належним чином засвідчену копію договору, що встановлює основне зобов`язання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2020 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 22 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., яким в рахунок погашення заборгованості за договором №CVF0GA00000077 про надання споживчого кредиту у розмірі 132 886 доларів США 63 центи запропоновано звернути стягнення на належний ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 330,40 кв.м. та земельну ділянку, які знаходяться по АДРЕСА_1 , таким, що не підлягає виконанню. Суд виходив з того, що вчинення виконавчого напису нотаріусом щодо майна померлого боржника є неправомірним, суперечить закону та порушує права спадкоємців боржника. Додатковим рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2020 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 12000 гривень витрат, понесених на оплату правничої допомоги та 840 гривень 80 копійок в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату судового збору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити в позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню може бути тільки встановлений судом факт відсутності боргу або менший його розмір. Позивачем не надано докази, які підтверджують відсутність боргу або менший розмір такого боргу. Судом першої інстанції не враховано, що банком для вчинення виконавчого напису було надано всі необхідні документи, які підтверджують наявність правовідносин між кредитором та боржником та документи, які підтверджують заборгованість. Кредитний договір не був припинений, на даний час є чинним та кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Позивачем не оскаржувалось наявність боргу та розмір такого боргу. Виконавчий напис є правомірним, нотаріус діяв відповідно до вимог законодавства. Позивачем не надано доказів про суму понесених витрат на правничу допомогу, а також не заявлено про такі витрати до судових дебатів. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 2 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №CVF0GA00000077. 2 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір №CVF0GA00000076. З вказаного договору вбачається, що сторонами у ньому зазначено ОСОБА_2 (далі - Іпотекодавець) та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Іпотекодержатель). Згідно пункту 1 іпотечного договору визначено, що предметом договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункту 35.3 цього договору (далі Предмет іпотеки), в забезпечення виконання зобов`язань Іпотекодавця перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця. Згідно пункту 35.3 іпотечного договору в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме будинок загальною площею 330,4 кв.м., житлова площа 215,9 кв.м., який належить Іпотекодавцю на праві власності та знаходиться по АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 35.4 іпотечного договору предметом іпотеки за цим договором є земельна ділянка площею 2500 кв.м., кадастровий номер 7321080900:01:001:0630, яка належить Іпотекодавцю на праві власності та на якій розташований вказаний вище будинок (а.с.6-8). З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15 т.1). Після його смерті відкрилася спадщина на майно за законом. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_3 та син - ОСОБА_1 , які спадщину прийняли у встановлений законом строк, що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Глибоцького районного нотаріального округу Кінащук Н.М. від 3 серпня 2020 року №119/02-14 (а.с.18). 22 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Бондар І.М. був вчинений виконавчий напис №НОА655202, яким звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 330,40 кв.м. та земельну ділянку, які знаходяться по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором №CVF0GA00000077 від 2 листопада 2007 року за період з 2 листопада 2007 року по 30 липня 2019 року в сумі 132 886 доларів США 63 центи (а.с.5 т.1). Згідно з інформаційною довідкою №219997979 від 12 серпня 2020 року вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 7321080900:01:001:0630, яка знаходиться за тією ж адресою, належать на праві власності ОСОБА_2 та передані ним в іпотеку відповідно до іпотечного договору від 2 листопада 2007 року. Боржник за основним зобов`язанням зазначений ОСОБА_4 (а.с.16-17 т.1). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Щодо рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2020 року Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вчинення виконавчого напису нотаріусом щодо майна померлого боржника є неправомірним, суперечить закону та порушує права спадкоємців боржника. Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування визначено Законом (тут і далі Закон в редакції на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Згідно частини 1 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Статтею 24 ЦК України встановлено, що людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Згідно частини 4 статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника. З огляду на обставини справи звернення стягнення на предмет іпотеки, який належав покійному ОСОБА_2 був вчинений нотаріусом після смерті його власника. Право власності на майно, яке було передано в іпотеку, припинилося. та перейшло до спадкоємців ОСОБА_2 . Вчинення нотаріусом виконавчого напису, щодо звернення стягнення на майно особи, яка померла, суперечить наведеним нормам матеріального права. Помилковими є аргументи апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Подання банком для вчинення виконавчого напису всіх необхідних документів, які підтверджують наявність правовідносин між кредитором та боржником та документів, які підтверджують заборгованість не має правового значення для вирішення спору з огляду на встановлені вище обставини. Щодо додаткового рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2020 року Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції. Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 3 червня 2020 року у справі №211/1674/19. Апеляційний суд вважає помилковим аргумент апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надано докази про суму витрат, які він поніс на оплату правничої допомоги. 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про розподіл судових витрат, тобто з дотриманням строку передбаченого частиною 8 статті 141 ЦПК України (а.с.1,2,13 т.2). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 правничу допомогу надавала адвокат Павалюк Г.В., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 9 серпня 2017 року та ордером від 13 серпня 2020 року (а.с.21,23 т.1). Згідно додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 9 серпня 2017 року, складеного 13 серпня 2020 року, ОСОБА_1 та адвокат Павалюк Г.В. погодили, що вартість послуг за одну годину роботи адвоката поза судовим засіданням складає 2000 гривень (а.с.4 т.2). З розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу та акту наданих послуг від 13 серпня 2020 року вбачається, що адвокатом Павалюк Г.В. було витрачено 6 годин на складання позовної заяви (а.с.5,6 т.2). З розрахункової квитанції серії ББАЄ №369720 від 21 вересня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатив адвокату Павалюк Г.В. за надані послуги 12 000 гривень (а.с.7 т.2). Отже, ОСОБА_1 було доведено понесені ним витрати на правову допомогу, а тому у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Також помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була зроблена заява відповідно до правил частини 8 статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів. З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що очікує понести витрати на правничу допомогу в сумі 12 840 гривень 80 копійок та подав попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат. (а.с.20 т.2). Крім того, відповідно до правил частини 8 статті 141 ЦПК України ОСОБА_1 зробив заяву, що усі докази на підтвердження сплати судових витрат будуть ним надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення (а.с.2 т.2). Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення ухвалено з дотриманням матеріального та процесуального права, а тому їх слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2020 року та додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 11 березня 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді М.І. Кулянда Н.Ю. Половінкіна