Постанова 4822 № 724/1837/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 жовтня 2020 року м. Чернівці справа № 724/1837/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М.І., Перепелюк І.Б. секретар Чубрей І.І. позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Аутомотів Електрік Україна» апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутомотів Електрік Україна» на додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Гураль Л.Л. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила: - нарахувати невиплачену заробітну плату на час звільнення в загальному розмірі 51 081 гривні 33 копійки та стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату в розмірі 42 272 гривні 8 копійок без сплати податків; - скасувати наказ ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» про її звільнення з роботи; - розірвати трудовий договір; - зобов`язати відповідача здійснити виправлення в трудовій книжці про дату та причину звільнення; - стягнути моральну шкоду в сумі 4173 гривні; - нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 вересня 2019 року по 2 липня 2020 року в розмірі 44 614 гривень 64 копійки гривні та стягнути з ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» 35 914 гривень 78 копійок без сплати податків та зборів. Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 2 липня 2020 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 3073 гривні 60 копійок. В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено. Суд, ухвалюючи додаткове рішення, виходив з того, що наданими суду доказами витрати на правничу допомогу у даній цивільній справі представником відповідача не підтверджено. Позивачка при зверненні до суду з даною позовною заявою не сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви. Короткий зміст вимог апеляційних скарг В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Аутомотів Електрік Україна» (далі ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна») просить скасувати додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 гривень. ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі просить додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року скасувати. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги Представник ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив додаткове судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що на підтвердження витрат, понесених на оплату правничої допомоги, відповідачем були надані всі необхідні документи. ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив додаткове судове рішення з порушенням норм процесуального права. Зазначала про те, що суд першої інстанції не повідомив належним чином позивачку та її представника про розгляд питання щодо ухвалення додаткового рішення. Узагальнені доводи та заперечень учасників справи ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Представник відповідача посилався на те, що додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року є законним та обґрунтованим в частині стягнення з ОСОБА_1 суми судового збору. Позивачка не сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 3073 гривні 60 копійок. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна». Посилалася на те, що довідка адвоката Мар`яна С.І., яка міститься в додатку до апеляційної скарги, не була подана до суду першої інстанції до 8 липня 2020 року та не може бути взята до уваги судом апеляційної інстанції. Договір про надання правничої допомоги наданий адвокатом Мар`яном С.І. не містить порядку обчислення гонорару адвоката, підстав зміни його розміру, порядок сплати та умови його повернення. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що з наданих відповідачем доказів не вбачається, що заявлені ним судові витрати стосуються даної справи.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 6 липня 2020 року представник ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна», адвокат Мар`ян І.С., звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі. На підтвердження судових витрат, понесених на оплату послуг з надання правничої допомоги, представником відповідача було надано: - договір про надання правничої допомоги від 18 листопада 2019 року, відповідно до пункту 1 якого адвокат Мар`ян І.С. надає правову допомогу ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» та бере на себе зобов`язання надати правову допомогу останньому з питань, пов`язаних з відносинами ТОВ «Аутомотів Електрік Україна» з ОСОБА_1 , в тому числі судовою справою №724/1837/19 та інших справах, консультуванням, підготовкою документів, претензії, позовів, інших документів, іншого, а також правову (правничу) допомогу у справах пов`язаних з цим (в тому числі й їх розгляду в судах) та інших питань пов`язаних з клієнтом (а.с.12 т.2); - акт наданих послуг від 3 липня 2020 року, підписаний ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» та адвокатом Мар`яном І.С., з якого вбачається, що ОСОБА_3 надав наступні послуги: вивчення позовної заяви з додатками (1 година) вартістю 1000 гривень; аналіз законодавства (1 година) вартістю 1000 гривень, зустріч та усна консультація (1 година) вартістю 1000 гривень, підготовка клопотань, пояснень (4 години) вартістю 8000 гривень., участь у судових засіданнях (2 години) вартістю 4000 гривень (а.с.14 т.2); - рахунок на оплату №1 від 19 листопада 2019 року на суму 15000 гривень, де підставою зазначено: договір правової допомоги від 18 листопада 2019 року, товари (роботи, послуги): адвокатські послуги (а.с.15 т.2); - платіжне доручення №1787 від 18 грудня 2019 року, відповідно до якого ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» перерахувало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 7500 гривень, призначення платежу: за послуги згідно рах. №1 від 19 листопада 2019 року (а.с.16 т.2); - платіжне доручення №3102 від 25 червня 2020 року, відповідно до якого ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» перерахувало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 7500 гривень, призначення платежу: за послуги згідно рах. №1 від 19 листопада 2019 року (а.с.17 т.2); - заключні виписки з банку про зарахування вищезазначених коштів за періоди з 18 грудня 2019 року по 18 грудня 2019 року та з 25 червня 2020 року по 25 червня 2020 року (а.с.18,19 т.2). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» слід задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Щодо порушення судом норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції Згідно пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо повідомлення позивачки про дату, час і місце засідання суду в якому вирішувалось питання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат. Згідно частин 2,4,5 статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Згідно частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку. Згідно частин 1-3 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Згідно пункту 4 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Частиною 4 статті 270 ЦПК України встановлено, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. З матеріалів справи вбачається, що перше судове засідання з метою розгляду заяви представника відповідача про ухвалення додаткового судового рішення було призначено на 16 липня 2020 року про що було повідомлено ОСОБА_4 . Вказаний факт підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6000002851158 (а.с.24 т.2). Згідно протоколу судового засідання від 16 липня 2020 року вбачається, що розгляд питання про ухвалення додаткового рішення був відкладений на 11 годину 30 хвилин 21 липня 2020 року (а.с.39 т.2). В матеріалах справи відсутні докази про повідомлення позивачки або її представника про судове засідання щодо розгляду питання про ухвалення додаткового рішення, яке було призначено на 21 липня 2020 року. Неповідомлення позивача про час та місце розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за її участю є порушенням вимог статті 6 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод 1950 року. Складовою частиною визначеного цією статтею права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (Рішення ECHR у справі Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands (Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів) від 27 жовтня 1993 року, § 33). За таких обставин додаткове рішення суду першої інстанції відповідно до правил частини 3 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 4 квітня 2018 року у справі №509/4646/13-ц. Щодо стягнення з позивачки судового збору за подання до суду позовної заяви Згідно частин 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, N 3674-VI (далі Закону) встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно частини 3 статті 6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року, № № 2696-VIII установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2019 року - 1921 гривня. З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила: - нарахувати невиплачену заробітну плату на час звільнення в загальному розмірі 51 081 гривні 33 копійки та стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату в розмірі 42 272 гривні 8 копійок без сплати податків; - скасувати наказ ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» про її звільнення з роботи; - розірвати трудовий договір; - зобов`язати відповідача здійснити виправлення в трудовій книжці про дату та причину звільнення; - стягнути моральну шкоду в сумі 4173 гривні; - нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 вересня 2019 року по 2 липня 2020 року в розмірі 44 614 гривень 64 копійки гривні та стягнути з ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» 35 914 гривень 78 копійок без сплати податків та зборів. Отже, позивачка зверталася до суду з трьома вимогами майнового характеру про нарахування та стягнення грошових коштів, моральної шкоди та двома вимогами немайнового характеру, а саме скасування наказу, розірвання трудового договору. Відповідно до правил пункту 1 частини 1 статті 5 Закону позивачка звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у своїй постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18. Судовий збір за подання до суду позовної заяви в частині вимог майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди) складав 768 гривень 40 копійок (44 614,64+4173=48787,64/100=487,88). Судовий збір за подання до суду позовної заяви в частині вимог про скасування наказу, розірвання трудового договору складав 1536 гривень 80 копійок (1921х0,4х2= 1536,8). Загальний розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання до суду позовної заяви складав 2305 гривень 20 копійок. В матеріалах справи відсутні докази про сплату позивачкою судового збору за подання до суду позовної заяви. Апеляційний суд вважає, що у разі з`ясування в ході розгляду справи факту не сплати судового збору за подання такої позовної заяви, судовий збір підлягає стягненню в дохід держави з позивача при відмові в задоволенні позову. Вказаний висновок узгоджується з роз`ясненнями, які викладені в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, N

2. З письмових пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вона вважає, що суд апеляційної інстанції може зменшити розмір судового збору за подання до суду позовної заяви або звільнити її від його сплати. Згідно частини 2 статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до частин 1, 3 статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Згідно статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умови, якщо предметом позову є захист трудових прав. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. В матеріалах справи відсутнє клопотання позивачки про зменшення судового збору за подання до суду позовної заяви або звільнення від сплати такого збору, подане до суду першої інстанції. Також вказане клопотання не подавалося і до суду апеляційної інстанції. За таких обставин суд позбавлений можливості зменшити судовий збір за подання до суду позовної заяви або звільнити від сплати такого збору. Щодо розподілу витрат, понесених відповідачем на оплату правничої допомоги Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції. Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 3 червня 2020 року у справі №211/1674/19. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підтвердження його витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 гривень було надано договір про надання правничої допомоги від 18 листопада 2019 року, акт наданих послуг від 3 липня 2020 року, рахунок на оплату №1 від 19 листопада 2019 року, платіжне доручення №1787 від 18 грудня 2019 року, платіжне доручення №3102 від 25 червня 2020 року, заключні виписки з банку про зарахування вищезазначених коштів за періоди з 18 грудня 2019 року по 18 грудня 2019 року та з 25 червня 2020 року по 25 червня 2020 року. Апеляційний суд вважає, що вказані докази є належними, достовірними та достатніми для підтвердження витрат відповідача на правничу допомогу в сумі 15 000 гривень. З матеріалів справи також вбачається, що адвокат Мар`ян С.І. приймав участь у розгляді справи та надавав послуги ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна». Щодо аргументів позивачки ОСОБА_1 . Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З апеляційної скарги позивачка вбачається, що її єдиним аргументом було те, що судом першої інстанції її не було повідомлено про розгляд питання про ухвалення додаткового судового рішення. Вказаний аргумент було враховано судом апеляційної інстанції при перегляді додаткового судового рішення. Інших аргументів апеляційна скарга не містить. Суд апеляційної інстанції погоджується з аргументом позивачки, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, щодо відсутності підстав для врахування при розподілі судових витрат довідки адвоката Мар`яна І.С. від 18 серпня 2020 року. Згідно частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Вказана вище довідка, яка міститься в додатках до апеляційної скарги ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна», не подавалась до суду першої інстанції та клопотання до суду апеляційної інстанції про її долучення до матеріалів справи з обґрунтуванням причин неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції відсутнє. Інші аргументи позивачки, які наведені у відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна», зводяться до відсутності належних та достатніх доказів, які підтверджують витрати відповідача на правничу допомогу та необхідністю у зв`язку з цим відмовити у відшкодуванні судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги. Вказаний аргумент є помилковим про що зазначено вище. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення щодо розподілу судових витрат. Слід стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 2305 гривень 20 копійок в дохід держави. Також слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Аутомотів Електрік Україна» 15 000 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутомотів Електрік Україна» задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 липня 2020 року скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 2305 (дві тисячі триста п`ять) гривень 20 копійок в дохід держави. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутомотів Електрік Україна» 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 15 жовтня 2020 року. Головуючий О.О. Одинак Судді М.І. Кулянда І.Б. Перепелюк