Постанова Донецький апеляційний суд № 645/2682/19

22-ц/804/159/21 645/2682/19 П О С Т А Н О В А Іменем України Єдиний унікальний номер 645/2682/19 Номер провадження 22-ц/804/159/21 04 березня 2021 року місто Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Лопатіної М.Ю. суддів -Зайцевої С.А., Попової С.А. за участю секретаря - Сидельнікової А.В., сторони: позивачка - ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Д`яченко Д.О., повний текст якого складено 21 вересня 2020 року, В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів, де третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради. Позов мотивовано тим, що з 14 березня 2013 року по 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбу із відповідачем ОСОБА_2 . Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживав разом із сторонами по справі. Однак ОСОБА_2 , в порушення майнових та житлових прав малолітньої дитини та вимог чинного законодавства України, обманним шляхом зняв дитину з реєстрації та вчинив правочин, а саме здійснив поділ квартири, виділ частки із спільної сумісної власності подружжя, визначення часток в спільному майні подружжя, за яким право власності на ? частку квартири належить ОСОБА_2 . Вважає, що вказаний правочин суперечить правам та свободам спільної дитини. В лютому 2019 року відповідач забрав дитину з місця постійного проживання і поїхав з ним до місця проживання своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому відповідач заборонив дитині бачитися з позивачкою та її батьками, не відповідав на телефонні дзвінки, у зв`язку із чим ОСОБА_1 була змушена звернутись до правоохоронних органів. Крім того позивачка зазначила, що відповідач періодично здійснює психологічний тиск на дитину, налаштовує сина проти неї, негативно впливає на психологічний розвиток та виховання дитини та перешкоджає нормальному розвитку дитини. У зв`язку із переїздом ОСОБА_2 з дитиною до м. Маріуполя, останній позбавив дитину на навчальний та освітній процес, оскільки дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад "Школа раннього розвитку "Росток" з серпня 2017 року та футбольну секцію "Арсенал". Для зарахування дитини до школи, позивачка звернулась до КНП "Міська поліклініка №9" ХМР для отримання довідки щодо наявності щеплень у дитини, проте їй повідомили, що батько дитини забрав медичну картку. Вказана обставина фактично позбавила дитину вступити до школи у 2019 учбовому році. Позивачка вважає, що її право на спілкування з дитиною та право на участь у її вихованні є порушеним, оскільки відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з сином та ухиляється від виконання законодавства України. З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею та стягнути аліменти з ОСОБА_2 на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви і до повноліття дитини. Не погоджуючись з позовом ОСОБА_1 , 16 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, де третя особа: Орган опіки та піклування Маріупольської міської ради. В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що з ОСОБА_1 він перебував у зареєстрованому шлюбі з 14 березня 2013 по 01 серпня 2018 року. Від шлюбу сторони мають спільну дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 за спільні кошти ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 , де вони як подружжя разом із сином мешкали до 11 березня 2018 року. Так з 11 березня 2018 року він, через різні погляди на життя з ОСОБА_1 , виїхав в орендовану квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому дитина, за згодою дружини, виїхала разом з ним. Орендована квартира знаходилась в одному районі з квартирою придбаною у шлюбі, що не призвело до зміни медичного закладу, закладу дошкільної освіти сина. Періодично, коли у ОСОБА_1 була можливість, вона забирала сина до себе у квартиру. З жовтня 2018 року позивачка почала мешкати однією родиною із іншим чоловіком, проте коли в січні 2019 року ОСОБА_1 взяла до себе сина, її співмешканець вдарив дитину, після чого ОСОБА_2 почав заперечував проти того, щоб дружина забирала сина до себе, де вона мешкає разом із іншим чоловіком. Проте, ОСОБА_1 не було враховано вказаних побажань та 03 лютого 2019 року, після того як відповідачу стало відомо, що колишня дружина знову взяла дитину до себе, він пішов до неї. Однак співмешканець позивачки витиснув його з квартири та побив, внаслідок чого ОСОБА_2 отримано легкі тілесні ушкодження. У зв`язку із даними подіями, 22 лютого 2019 року він разом із сином виїхав з орендованої квартири із м. Харкова до м. Маріуполя до будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить його матері ОСОБА_6 . До того ж, 05 березня 2019 року між сторонами було проведено виділ частки подружжя з сумісно набутого майна - квартири АДРЕСА_5 . При цьому ОСОБА_1 передала йому у власність належну їй ? частку квартири, а ОСОБА_2 , в свою чергу, прийняв майно і сплатив за нього 226 800,00 гривень. До того ж ОСОБА_1 засвідчила, що на момент підписання договору щодо ? частки квартири не існує будь-яких прав третіх осіб та стверджувала, що у квартирі частка якої є предметом договору, не зареєстровані, не мешкають та не мають права користування малолітні, неповнолітні діти. Вказане відповідачка засвідчила у зв`язку із тим, що перед укладенням угоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради та ОСОБА_1 подала заяву про зняття з реєстрації місця проживання сина ОСОБА_3 , у зв`язку із чим 05 березня 2019 року його було знято з реєстрації. Також відповідач зазначив, що з березня 2018 року ОСОБА_1 не бере участі у вихованні та утриманні сина, не цікавиться його розвитком, здоров`ям не надає матеріальної допомоги та не виявляє бажання бачитися із сином. На теперішній час син постійно мешкає разом із ОСОБА_2 та його батьками за адресою АДРЕСА_2 . У сина є окрема кімната, яка обладнана усім необхідним: дитячим ліжком, письмовим столом, полицями з книжками, комп`ютером, а в будинку створені всі необхідні умови для проживання та виховання сина. Так 01 вересня 2019 року ОСОБА_3 пішов до першого класу Маріупольської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №15, попередньо пройшов всі необхідні медичні обстеження та щеплення для зарахування у перший клас. При підготовці до школи мати сина участі не приймала, ані матеріальної, ані моральної. З квітня 2019 року ОСОБА_3 навчається у дитячій футбольній школі ФК Маріуполь Kids та займається футболом в групі початкової підготовки ДЮСШ ФК "Маріуполь". Питанням стосовно навчання та участі сина у турнірі займався ОСОБА_2 . Крім того зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем та має постійний дохід, добрий стан здоров`я, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває, має гнучкий графік роботи, що дозволяє проводити час з сином, водити до школи та спортивної школи, займатися його розвитком. Крім того зазначив, що ним не чиняться перепони у спілкуванні ОСОБА_1 із сином. При цьому син не хоче їхати до м. Харкова та жити із мамою, оскільки остання самоусунулася від виховання дитини. Просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ? частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до повноліття дитини. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його доходів (заробітку), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 вересня 2019 року та до повноліття дитини. Розподілено судові витрати та стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 768 гривень 40 копійок. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах найкращим інтересам дитини відповідатиме постійне проживання дитини разом із батьком, за місцем проживання якого створено всі умови для гармонійного розвитку дитини. Примусове передання дитини на постійне проживання із матір`ю, з якою у дитини станом на час розгляду справи відсутній постійний емоційний, сімейний зв`язок та до якої дитина не відчуває такої сильної прихильності, як до батька, вочевидь не відповідатиме інтересам дитини. Крім того, примусове передання дитини на постійне проживання із матір`ю в інший населений пункт призведе до необхідності зміни соціального оточення дитини, місця навчання дитини, яке до того ж за заявою матері вже змінювалося, що порушить стабільність життя дитини. Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції, керуючись законодавчо закріпленим обов`язком батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, який покладається на них у рівних частках, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини зі всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення зустрічного позову, а саме з 16 вересня 2019 року та до повноліття дитини. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити. Скарга мотивована тим, що впродовж розгляду справи сторони тричі змінювали місце проживання дитини, однак суд не з`ясував, як ця обставина вплинула на права та інтереси дитини. Місцевий суд не дав належної оцінки тому, що періодично відповідач утримував дитину у місті Маріуполі без згоди позивачки, вчиняючи цим перешкоди у спілкуванні дитини з матір`ю. Суд не звернув уваги на те, що з 01 вересня 2020 року дитина не пішла до школи, адже батько вивіз дитину на оздоровлення до м. Бердянськ, про що повідомив директора школи і це є незабезпеченням батьком належних умов навчання дитини. Судом першої інстанції не з`ясовані обставини щодо незаконно позбавлення батьками малолітнього ОСОБА_3 права користування квартирою де він мешкав з моменту народження у місті Харкові. Судом не були враховані докази та пояснення позивачки щодо можливого вивезення відповідачем дитини без згоди матері на окуповану території України чи до Російської Федерації. Суд не дав належної оцінки тому, що відібрання дитини від матері та перевезення її до іншого міста, відсутність у дитини телефону фактично обмежило спілкування дитини з бабусею та дідусем ( батьками матері), що спричинило шкоду дитині. Не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що проживання дитини з батьком почалось за згоди дитини. Судом не надано належної оцінки висновку органу опіки та піклування Маріупольської міської ради та висновку спеціаліста психолога. Позивачка вважає, що у порушення вимог ч. 3 ст. 171 СК України, суд не постановив рішення всупереч думці дитини, як це вимагали її інтереси. Доводи і заперечення інших учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на відповідність оскарженого судового рішення вимогам законності та обґрунтованості, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. У першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Тому, вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник - адвокат Чехова О.О. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. ОСОБА_2 та його представник - адвокат Наливай О.С. у суді апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення місцевого суду залишити без змін. Представник Органу опіки та піклування Маріупольської міської ради Бартуш Н.О. у судовому засіданні апеляційної інстанції просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради до суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Мотивувальна частина. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржене рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції. З 14 березня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2018 року (т.1, а.с.8). Від даного шлюбу у сторін народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (т.1, а.с.9). Згідно довідок за № 04.03-12/2397/17 від 19 травня 2017 року та за №06-00312-2019 від 05 березня 2019 року, малолітній ОСОБА_3 з 19 травня 2017 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 05 березня 2019 року - знятий з реєстрації у зв`язку із вибуттям до нового місця проживання: АДРЕСА_6 (т.1, а.с.13, 14). З акту про фактичне проживання за №5/575 від 31 травня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично мешкає за місцем реєстрації з 22 лютого 2019 року разом із сином ОСОБА_3 , 2013 року народження (т.1, а.с.45). Відповідно до наказу №197 від 31 травня 2019 року малолітній ОСОБА_3 зарахований до першого класу Маріупольської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №15, що підтверджується довідкою за № 165 від 03 червня 2019 року (т.1, а.с.53). Згідно довідки №329 від 17 вересня 2019 року, адміністрація комунального закладу "Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 15 Маріупольської міської ради Донецької області" повідомляє, що батько учня ОСОБА_3 - ОСОБА_2 за період навчання з 02 вересня 2019 року приводить дитину до школи та забирає сам, ОСОБА_3 школу не пропускає (т.1, а.с.165). Крім того, з квітня 2019 року ОСОБА_3 навчається у дитячій футбольній школі "Маріуполь Kids", питаннями організації навчання займається батько ОСОБА_2 (т.1, а.с.54,128,129). З довідки за №184 від 18 жовтня 2019 року вбачається, що дитина ОСОБА_3 , станом на 18 жовтень 2019 року навчалась в 1-В класі Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №160 Харківської міської ради Харківської області 9т.1 а.с.216). Відповідно до довідки за № 5 від 19 квітня 2019 року ОСОБА_3 відвідував заняття у Харківській обласній громадській організації "Школі раннього розвитку "Росток" з вересня 2017 року по день надання довідки (т.1, а.с.15а). Також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 15 січня 2019 року перебуває на обліку в контролюючих органах як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування (друга група), що вбачається з листа Головного управління ДПС у Донецькій області (т.2, а.с.141). За час мешкання за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 зарекомендував себе з позитивного боку, спиртними напоями не зловживає, стосунки з особами раніше судимими не підтримує, раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, скарг з боку сусідів та родичів не надходило, що підтверджується довідкою-характеристикою від 17 вересня 2019 року (т.1, а.с.169). Згідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 , складеного спеціалістами управління «Служби у справах дітей» Маріупольської міської ради від 18 жовтня 2019 року, на яке є посилання у висновку органу опіки та піклування, за адресою: АДРЕСА_2 для проживання та розвитку дитини створені належні умови (т. 2 а.с.117). Згідно довідки ТОВ «Аутстафінг Компані» від 18 квітня 2019 року, позивачка ОСОБА_1 працює на даному підприємстві з квітня 2018 року на посаді косметика, її дохід за останні 6 місяців складає 25 497,94 грн. (т. 1а.с.85). ОСОБА_1 за місцем роботи характеризується позитивно як фахівець у сфері лазерної косметології. За характером спокійна та врівноважена, швидко знаходить спільну мову з клієнтами, жодної скарги на неї не надійшло, тільки позитивні відгуки. Поєднання досвіду роботи з комунікативними здібностями цього працівника принесли хороший результат компанії. В колективі користується повагою та авторитетом ( т. 1 а.с.32) З витребуваної судом інформації з Головного управління ДПС у Харківській області ДПСУ за №5790/9/20-40-02-04-10 від 01 листопада 2019 року вбачається, що відомості про доходи за період з 01 липня 2019 року по теперішній час по фізичній особі ОСОБА_1 відсутні в ЦБД ДРФО ДПСУ (т.2, а.с.81,82). З акту обстеження умов проживання від 17 січня 2020 року вбачається, що малолітній ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також ОСОБА_8 мешкають за адресою: АДРЕСА_7 . Санітарний стан житла добрий, квартира добре відремонтована, в приміщенні чисто, всі комунікації працюють. Для дитини виділено окрему кімнату, де є спальне місце (диван), дитина забезпечена одягом, взуттям, продуктами харчування, гігієнічним приладдям. Стосунки та традиції родинні. Для виховання, проживання повноцінного розвитку дитини матір`ю створено всі необхідні умови (т.2, а.с.209). З висновку за №536 від 15 серпня 2019 року вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 (т.1, а.с.82-83). При розгляді питання щодо визначення місця проживання з одним із батьків малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Департамент служби у справах дітей врахував лист адміністрації КНП "Міська поліклініка №9" Харківської міської ради щодо неможливості надати інформацію про стан здоров`я дитини ОСОБА_3 , сертифікати психіатричного огляду та наркологічного ОСОБА_1 , довідку з місця роботи ОСОБА_1 та про її доходи, акт обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_6 , довідку про те, що ОСОБА_3 відвідує клуб за місце проживання "Оксамит", гурток раннього розвитку "Росток" з вересня 2017 року по день надання довідки, а саме 29 липня 2019 року, довідку, з якої слідує, що ОСОБА_3 займався у ДЮФК "Арсенал" з серпня 2017 року по жовтень 2018 року, на тренування дитину привозила мати та інколи батько, на батьківських зборах була присутня мати ОСОБА_1 (т.1, 84,85,86,87). З висновку виготовленого виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області за №13-31-198 від 09 грудня 2019 року слідує, що органом опіки та піклування вивчено матеріали цивільної справи №645/2682/19, розглянуто документи та на підставі ст. 19 Сімейного кодексу України, ст. 161 СК України, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Маріупольської міської ради від 28 листопада 2019 року вирішено вважати можливим визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 (т.2, а.с. 116-119). Згідно висновку спеціаліста-психолога за результатами психодіагностичного дослідження неповнолітнього ОСОБА_3 , 2013 року народження від 30 березня 2020 року, ОСОБА_2 здоровий, психологічно стійка та емоційно стабільна особистість. Орієнтований на загальноприйняті норми поведінки та мораль суспільства, в конфліктній ситуації намагається досягти компромісу або уникнути конфлікту. Має батьківські установки, спрямовані на формування адекватних дитячо-батьківських відносин, створення позитивного мікроклімату для виховання дитини. Він же і є для ОСОБА_3 значущим дорослим, з яким поруч він відчуває себе коханим, зрозумілим, прийнятним та захищеним. Хлопець хоч і не виключає мати зі свого життя, кохає її, проте висловлює категоричне бажання жити разом із батьком в м. Маріуполі. ОСОБА_3 дуже прив`язаний до батька, потребує комфортної, спокійної та стабільної обстановки. Має можливість та бажання забезпечити всі необхідні умови для його повноцінного психічного та фізичного розвитку. Таким чином, визначення проживання ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_2 у повній мірі відповідає інтересам дитини (т.2,а.с.186-191). З витребуваної судом інформації з Приморського ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області за №18612/104/05-2019 від 12 листопада 2019 року вбачається, що в період часу з квітня по серпень 2019 року від ОСОБА_1 стосовно порушення ОСОБА_2 її прав як матері, за телефонною лінією 102 до Приморського ВП надійшло повідомлення, а саме 19 травня 2019 року, о 15:34 год. про те, що 19 травня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 повідомила про сварку з чоловіком, який без дозволу забрав спільну дитину п`яти років та не повідомляє про своє місцезнаходження. Проведеною перевіркою було встановлено, що інформація надана ОСОБА_1 свого підтвердження не знайшла. Працівниками поліції було проведено профілактичну бесіду з ОСОБА_2 націлену на необхідність налагодження взаємовідносин з колишньою дружиною. Звернення ОСОБА_1 було розглянуто як таке, що не містить складу кримінального чи адміністративного правопорушення та було рекомендовано для вирішення питання звернутись до районного суду за місцем мешкання дитини (т.2, а.с.1-2). Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, у повному обсязі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про про визначення місця проживання дитини з батьком. У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із батьком відповідатиме її інтересам, місцевий суд зробив правильний висновок про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини із батьком. Судом встановлено, що тривалий час дитина ОСОБА_3 мешкає з батьком у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить матері відповідача - ОСОБА_6 . В даному жилому приміщенні створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Дитина навчається у школі, відвідує дитячу футбольну школу "Маріуполь Kids", батько забезпечив сина всім необхідним для навчання та розвитку. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати. Визначаючи місце проживання дитини з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини, так як ОСОБА_3 вже досить тривалий час проживає разом із батьком. При таких обставинах, місцевий правильно врахував інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту. Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини сприятиме повноцінному вихованню та розвитку. У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102). Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою). Відповідно до статті 3 Конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року, дитина має процесуальне право бути поінформованою та висловлювати свою думку під час розгляду справи, що стосується її. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, в судовому засіданні допитано малолітнього ОСОБА_3 , який виявив бажання проживати саме з батьком. Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності. Узагальнюючи викладене, апеляційний суд погоджується з абсолютно обґрунтованим рішенням суду першої інстанції про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач періодично вчиняв перешкоди у спілкуванні позивачки з дитиною не є переконливими, оскільки на їх користь ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів. Посилання скаржниці на те, що батько не забезпечив належні умови навчання дитини, оскільки син з 01 вересня 2020 року не пішов до школи, не є обґрунтованими, оскільки згідно заяви відповідача на адресу директора Харківської загальноосвітньої школи, батько попередив адміністрацію школи про поважність пропуску дитиною навчальних днів з 01 по 04 вересня і з 7 по 11 вересня 2020 року (т.2 а.с.229) Апеляційний суд також відхиляє аргументи ОСОБА_1 щодо не з`ясування судом першої інстанції обставин незаконного позбавлення батьками малолітнього ОСОБА_3 права користування квартирою, оскільки житлові права дитини не є предметом розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки висновку органу опіки та піклування Маріупольської міської ради, висновку спеціаліста психолога, думці дитини щодо бажання мешкати з батьком, колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані, оскільки рішення суду першої інстанції є вмотивованим та містить відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. В силу вимог частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказане, оскаржуване судове рішення у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 374,375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь держави судовий збір, недоплачений при поданні апеляційної скарги 1153 гривні 20 копійок. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Судді: Повний текст постанови складено 09 березня 2021 року. Суддя: