Постанова 4855 № 640/25154/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25154/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі Яблонській А.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд: - визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо вчинення виконавчих дій по ЗВП № 53314543/17 в частині звернення стягнення на кошти АТ "Українська залізниця" шляхом формування та направлення платіжного доручення від 06.10.2020 № 53314543/1 до банківської установи; - визнати протиправним та скасувати платіжне доручення від 06.10.2020 № 53314543/1; - зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснити виконавчі дії по ЗВП № 53314543/17 відповідно до вимог чинного законодавства. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано, що оскаржувані дії були вчинені відповідачем у межах зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, а відтак даний спір згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №660/612/16-ц підлягає розгляду саме у порядку адміністративного судочинства. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що спірні правовідносини виникли щодо протиправних, на переконання позивача, дій відповідача у межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва № 910/5462/20 від 13.08.2020 та № 910/2235/20 від 04.09.2020. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства. З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби передбачене положеннями п. 9 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 19, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 74 вказаного Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ст. 339 та ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що норми ГПК України не урегульовують порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. Викладене, з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14.03.2018 року у справі №660/612/16-ц та від 24.04.2019 року у справі №805/3267/16-а, свідчить, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Водночас, Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Разом з тим, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. У зв`язку з викладеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.03.2018 року у справі № 660/612/16-ц за наслідками аналізу положень ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 447, 448 ЦПК України, ст. ст. 339, 340 ГПК України та ч. 5 ст. 287 КАС України сформулювала такий висновок, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, у зведеному виконавчому провадженні № 53314543 об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. При цьому, зі змісту доданої до апеляційної скарги платіжної вимоги вбачається, що до зведеного виконавчого провадження № 53314543 включено виконання рішення судів як у господарських, так й у цивільних справах. Викладене, у свою чергу, вказує на те, що розгляд і вирішення даного спору належить до юрисдикції саме адміністративного суду, що випливає зі змісту ч. 1 ст. 287 КАС України з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справах №660/612/16-ц та 805/3267/16-а, чого не було враховано судом першої інстанції. Колегія суддів зауважує, що у позовній заяві, обґрунтовуючи своє звернення із даним позовом саме до адміністративного суду, позивач з посиланням на вже неодноразово згадану постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №660/612/16-ц зазначає, що спірні правовідносини виникли під час виконання виконавцем зведеного виконавчого провадження, в якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Указані обставини, всупереч принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, не були перевірені судом першої інстанції шляхом, який, зокрема, після відкриття провадження у справі та витребування матеріалів зведеного виконавчого провадження, не був позбавлений права закрити провадження у ній на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, якщо б дійшов відповідного висновку. Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини, свідчать, що постановлена передчасно та без урахування норм процесуального права оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З урахуванням наведених обставин у сукупності, а також зважаючи на те, що за своїм змістом спірні правовідносини належать до юрисдикції адміністративного суду, судова колегія приходить до висновку про помилковість постановленої Окружним адміністративним судом міста Києва оскаржуваної ухвали. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження у справі було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 312, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2020 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Лічевецький І.О. Оксененко О.М.