Постанова 4872 № 923/1077/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/1077/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А. секретар судового засідання Герасименко Ю.С. За участю представників учасників справи: від ДП "Херсонський морський торговельний порт" адвокат Бєляєв А.П. від ДП "Адміністрації морських портів України" Хільчук М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду Херсонської області від 23.11.2020 по справі №923/1077/18 за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" до Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" про внесення змін до договору ВСТАНОВИВ У грудні 2018 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (далі ДП АМПУ) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовом до Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (далі ДП Херсонський морський торговельний порт) про внесення змін до договору про надання послуг, а саме пунктів що стосуються ціни договору та порядку розрахунків та розповсюдити такі зміни з 01 жовтня 2018 року. В обґрунтування заявлених позивних вимог, позивач посилаючись на приписи ч. 3 ст. 631 ЦК України та ч.ч. 2 - 4 ст. 188 ГК України зазначив, що необхідність внесення змін в частині розміру плати за послугу пов`язана із збільшенням з 01.10.2018 тарифу позивача за надання передбаченої договором послуги. Зважаючи на те, що відповідач проігнорував надіслану в порядку статтю 188 ГК України на його адресу пропозицію про внесення змін до договору, при цьому продовжував замовляти та отримувати послуги за договором, позивач в період дії договору звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 02.09.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 позовні вимоги задоволено частково, внесено зміни до укладеного між сторонами договору про надання послуг а саме викладено у новій редакції п.3.2. розділу 3 "Ціна договору та порядок розрахунків", а також визначено, що такі зміни застосовуються до правовідносин, які виникли між сторонами з 18 жовтня 2018 року. Постановою Верховного Суду від 21.07.2020 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 та рішення Господарського суду Херсонської області від 02.09.2019 у справі №923/1077/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Херсонської області від 23.11.2020 позовні вимоги задоволено частково, внесено зміни до укладеного між ДП "Херсонський морський торговельний порт" та ДП АМПУ договору про надання послуг, а саме: "Пункт 3.2. розділу 3 "Ціна договору та порядок розрахунків" змінено та викладено в наступній редакції: "3.2. Вартість оформлення разової перепустки на територію для в`їзду вантажного автотранспорту сторонніх організацій складає 60,40 грн. (шістдесят грн. 40 коп.), крім того ПДВ 20% - 12,08 (дванадцять грн. 08 коп.), разом 72,48 грн. (сімдесят дві грн.. 48 коп.) з ПДВ". Визначено, що вказані зміни до пункту п.3.2. договору від 22.01.2018 № 5Р/3-ПХЕФ-18 застосовуються до правовідносин, які виникли між сторонами з 18 жовтня 2018 року. В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, пославшись на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21.07.2020 по даній справі та умови укладеного між сторонами договору зазначив, що позивачем було введено в дію з 01.10.2018 нові тарифи на послуги служби пропускного режиму та служби морської безпеки ХФ ДП АМПУ (Адміністрації Херсонського МП), про що було повідомлено листом відповідача, а також запропоновано укласти додаткову угоду до договору про надання послуг, в якій було відображено нові тарифи. Однак, на жодний із листів відповідач не надав будь-якої відповіді, що свідчить, на переконання суду першої інстанції, про ухилення та не вирішення спірного питання шляхом переговорів. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду, скористався своїм правом, передбаченим п. 5.2. Договору, за яким якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в господарському суді у порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до суду з дотримання норм ст.651 ЦК України, оскільки п.5.2 договору передбачав інші випадки, встановлені договором, а саме у випадку коли сторони не вирішили спірне питання шляхом переговорів. За твердженням суду першої інстанції, відповідач, будучи обізнаним з введенням в дію з 01.10.2018 нового тарифу на передбачену договором послугу, та, маючи, за договором, крім іншого, обов`язок проводити розрахунок за послуги за тарифом, що діє за станом на час їх надання, протягом встановленого ч.3 ст.188 ГК України строку не проявив будь-якого свого відношення до ініційованих позивачем змін до договору про надання послуг, продовжуючи замовляти та отримувати зазначені послуг, що було розцінено позивачем як згода на застосування нового розміру тарифу. З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що в даному випадку наявні всі підстави для внесення у встановленому законом порядку змін до договору про надання послуг в частині зміни (збільшення) тарифу, за яким мають проводитися розрахунки за послуги з жовтня 2018 року. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що відповідні зміни мають бути внесені в договір не з 01.10.2018, а з 18 жовтня 2018 року, а саме - після спливу 20 днів з 27.09.2018 - моменту повідомлення відповідача про зміну тарифу. Також, Господарський суд Херсонської області дійшов висновку, що закінчення терміну дії договору не свідчить про вичерпання відповідного спору та не перешкоджає внесенню вказаних змін до договору, оскільки з позовом про внесення змін до договору позивач звернувся до суду в період його дії. Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулося ДП Херсонський морський торговельний порт з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 13 листопада 2020 року у справі №923/1077/18 повністю і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог за апеляційною скаргою апелянт зазначає, що застосовуючи до спірних правовідносин приписи ст. 188 ГК України суд першої інстанції дійшов висновку, що неодержання позивачем відповіді є ухиленням відповідача від вирішення в досудовому порядку питання внесення змін до договору та суд розцінив таку обставину, як акцепт пропозиції позивача. Хоча, як вважає апелянт, лише той факт, що відповідач продовжував користуватись послугою не свідчить про прийняття пропозиції, оскільки останній її замовляв на умовах, погоджених сторонами при укладені договору, а відмова від отримання послуги за договором до врегулювання усіх питань з позивачем була неможливою, оскільки така дія призвела б до зупинки роботи підприємства через неможливість ввезення/вивезення вантажів клієнтів порту вантажним автотранспортом і не була потрібна, оскільки договір продовжував діяти, а заперечень щодо надання послуг без підписаної відповідачем додаткової угоди від позивача не поступало. Посилаючись на приписи ст.ст. 651, 654 ЦК України апелянт зазначає, що суд першої інстанції застосував до правовідносин сторін спору, таку міру відповідальності як односторонню зміну договору, яка немає місця за змістом договору, суперечить загальним засадам господарського законодавства та наведеним статтям ЦК України. З приводу визначеної судом першої інстанції дати зміни умов договору апелянт зазначає, що ані чинним законодавством, ані договором не передбачена можливість односторонньої зміни ціни послуги встановленої договором, шляхом направлення повідомлення, як і відсутня згадка про автоматичне застосування до договору змін за закінченням двадцятиденного строку. Також, апелянт відзначає, що додаткова угода до договору, яка є предметом судового розгляду, була отримана відповідачем у жовтні 2018 року, а із позовом до суду позивач звернувся лише у грудні 2018, тому на думку апелянта, є незрозумілим визначення судом дати внесення змін до договору до 18 жовтня, а не до звернення позивача із позовом до суду, хоча суд першої інстанції акцентує увагу на дату звернення до суду. Скаржник наголошує, що умовами укладеного між сторонами договору визначено як порядок розрахунків між сторонами, так й порядок внесення змін та припинення договору, який не передбачає можливості односторонньої зміни вартості послуги. Таким чином, оскільки відповідач укладаючи спірний договір розраховував, що позивач протягом дії договору буде виконувати його умови у відповідності до змісту досягнутих домовленостей та надаватиме послугу за умовами визначеними у договорі, апелянт вважає, що відсутні будь які підстави для задоволення позову, оскільки вимоги позивача суперечать результату, який відповідач очікував отримати укладаючи даний договір. Вважає апелянт також, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення безпідставно не взяв до уваги висновки суду касаційної інстанції щодо неможливість зміни договору за минулий час, а також те, що на розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору чи його розірвання не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором. Апелянт також наголошує, що Верховний суд передаючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначав, серед іншого, що на розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору чи його розірвання не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором. В той же час, у правовідносинах сторін, що склалися при виконання умов договору про надання послуг, як вважає апелянт, не було допущено істотного порушення договору і матеріали справи не містять доказів такого порушення. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №923/1077/18 за апеляційною скаргою ДП "Херсонський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду Херсонської області від 23.11.2020 та призначено справу до розгляду на 04.03.2021. Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, станом на день звернення позивача до суду, не було надано жодної відповіді на лист про зміну вартості наданих послуг, не підписано додаткової угоди та не надано заперечень на умови додаткової угоди. Фактично, як вважає позивач, будучи повідомленим про зміну тарифів, відповідач продовжував замовляти та отримувати послуги від позивача й ухилявся від підписання додаткової угоди до договору. Позивач вказує, що зважаючи на ігнорування відповідачем вказаних листів та не надання повідомлення про результати розгляду проекту додаткової угоди, він скористувалась своїм правом, що визначеним п. 5.2. договору щодо вирішення спору у судовому порядку, у зв`язку із неможливістю вирішення спору шляхом переговорів. Позивач вважає, що не надаючи належної відповіді на звернення позивача щодо зміни вартості послуг, відповідачем порушено принцип рівності сторін перед законом і судом, що спричинило звернення до суду. Щодо момент внесення змін до договору позивач посилаючись на висновки Верховного Суду та умови укладеного між сторонами договору зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо застосування змін до договору з 18.10.2018. Під час судового засідання від 04.03.2021 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні. Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 316 ГПК України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 21.07.2020, направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити та надати належну оцінку заявленим підставам позовних вимог з урахуванням викладених в даній постанові вказівок, а також змісту пункту 3.3 договору, яким передбачено проведення розрахунків між сторонами за тарифами, що діють на момент надання цих послуг, за наслідком чого дійти вичерпного висновку стосовно наявності або відсутності підстав для внесення змін до договору. Як вбачається з наявних матеріалів справи, 22.01.2018 ДП "Адміністрація морських портів України", в особі Херсонської філії цього державного підприємства, як виконавець, та ДП "Херсонський морський торговельний порт", як замовник, уклали між собою договір про надання послуг №5Р/3-П-ХЕФ-18. Відповідно до п.1.1. укладеного договору виконавець зобов`язався надати замовнику послуги з оформлення та видачі разових перепусток для в`їзду вантажного автотранспорту сторонніх організацій (автотранспорт юридичних осіб та фізичних осіб, призначений для перевезення зовнішньоторговельних та транзитних вантажів, з метою їх подальшого перевантаження силами та засобами замовника) на територію Херсонської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", а замовник зобов`язався оплатити послуги на умовах договору. Згідно з пунктом 3.1. договору визначено, що ціна договору визначається виходячи з кількісних та цінових показників, сформованих в актах виконаних робіт (наданих послуг) протягом терміну дії договору. Пунктом 3.2 договору передбачено, що вартість послуги з оформлення та видачі однієї перепустки складає 57,62 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% 11,52 грн., що разом складає 69,14грн., відповідно до калькуляції. Розрахунки замовника та виконавця проводяться в національній валюті за тарифами, що діють у виконавця на момент надання цих послуг, згідно виставлених, на підставі облікових даних служби пропускного режиму рахунків виконавця, при цьому, про зміну ціни або тарифів виконавець письмово сповіщає замовника (пункт 3.3. договору). Відповідно до приписів п.5.1, 5.2 договору усі спори, що виникають з договору або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, а при неможливості вирішити спір шляхом переговорів - господарським судом. Договір діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань за договором (пункт 6.1. договору); Пунктом 9.1 договору унормовано, що зміни до договору, якщо інше не передбачено договором або чинними законодавством, оформлюються додатковою угодою до договору. Зміни до договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, безпосередньо у договорі або чинним законодавством (пункт 9.2. договору). У зв`язку зі зміною базових показників та з метою запобігання збитковості надання окремих послуг, наказом ДП "Адміністрація морських портів України", в особі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України", від 28.09.2018 №375 встановлено, що з 01.10.2018 вводяться в дію нові тарифи на послуги пропускного режиму та служби морської безпеки вказаної філії, зокрема, тариф в розмірі 60,40 грн., без ПДВ, на послугу з оформлення разової перепустки на територію для в`їзду вантажного автотранспорту сторонніх організацій. Листом від 18.10.2018 №26-04-01.01.-20 позивач направив відповідачу додаткову угоду до договору про надання послуг, за підписом керівника позивача та скріплену відбитком печатки позивача, в якій було відображено новий тариф. Відповідно до вхідного штампу вказаний лист отримано відповідачем 18.10.2019. Разом з тим, відповіді на цей лист відповідач не надав, відповідну додаткову угоду не підписав. В подальшому позивач направив відповідачу рахунки на оплату та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за надання послуг за жовтень та листопад 2018 року, в яких вартість послуг буда визначена виходячи з нового тарифу на послугу. Отримавши вказані акти та рахунки відповідач, за супровідним листом від 21.12.2018 №19-18/107, повернув їх позивачеві, відповідно, не підписавши та не сплативши, мотивуючи такі свої дії неналежним оформленням позивачем цих актів та рахунків, зазначивши, що «у них вказано більший тариф на послугу, що передбачений договором». Поряд з цим, протягом жовтня - листопада 2018 року, а також у грудні 2018 року, по 21.12.2018 року, дату повернення відповідачем позивачеві вказаних актів та рахунків, відповідач продовжував звертатися до позивача за отриманням послуг та, фактично отримував такі послуги позивача, що підтверджуються доданими до справи доказами - відповідними первинними документами. У зв`язку з відсутністю згоди відповідача на оплату наданих позивачем у жовтні - грудні 2018 року за діючим в період надання цих послуг тарифом на ці послуги, позивач в період строку дії договору, звернувся до суду з відповідним позовом про внесення змін до договору про надання послуг від 22.01.2018 №5Р/3-П-ХЕФ-18. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку наявні всі підстави для внесення у встановленому законом порядку змін до договору про надання послуг в частині зміни (збільшення) тарифу, за яким мають проводитися розрахунки за послуги. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що відповідні зміни мають бути внесені в договір не з 01.10.2018, а з 18 жовтня 2018 року. Також, Господарський суд Херсонської області дійшов висновку, що закінчення терміну дії договору не свідчить про вичерпання відповідного спору та не перешкоджає внесенню вказаних змін до договору, оскільки з позовом про внесення змін до договору позивач звернувся до суду в період його дії. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне. Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору. За загальним правилом, передбаченим ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства. Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що необхідність внесення змін в частині розміру плати за послугу пов`язана із збільшенням з 01.10.2018 тарифу позивача за надання передбаченої договором послуги. При цьому, підставами внесення змін до договору позивач визначив ігнорування відповідачем надісланої в порядку статтю 188 ГК України на його адресу пропозиції про внесення змін до договору, що підтверджено представником позивача під час судового засідання суду апеляційної інстанції. За загальним правилом, визначеним у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже про зміну договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо). Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором. Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (статті 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України). В той же час, статтею 188 ГК України, на яку посилається позивач як на підставу внесення змін до договору, врегульовано порядок зміни, розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України). Отже, колегія суддів зазначає, що стаття 188 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, не визначає підстав для внесення змін до договору. Ця норма врегульовує порядок зміни чи розірвання господарських договорів. Посилання позивача на умови договору (п. 5.2.), як на підставу для внесення змін до договору за рішенням суду також не заслуговують на увагу. Жодних інших підстав для внесення змін до договору за рішення суду, позивачем не наведено. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що наведені позивачем підстави для внесення змін до договору, не є тими, з якими законодавець пов`язує внесення змін до договору у судовому порядку, що відповідно зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову. Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви вбачається, що заявлені позовні вимоги про внесення змін до договору зумовлені збільшенням з 01.10.2018 тарифу позивача за надання передбаченої договором послуги. Так, як свідчать матеріали справи та стаття 901 ЦК України, за своєю правою природою укладений між сторонами справи договір є договором про надання послуг, оскільки за цим договором позивач (виконавець) зобов`язався за завданням відповідача (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Частиною 1 статті 632 ЦК передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. В силу частини 3 статті 21 Закону України "Про морські порти" тарифи на послуги, що надаються в морському порту, крім спеціалізованих послуг порту, та послуг, які оплачуються у складі портових зборів, є вільними та визначаються договором між суб`єктом господарювання, якій надає відповідні послуги, та замовником цих послуг. Наказом ДП "Адміністрація морських портів України", в особі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України", від 28.09.2018 №375 встановлено, що з 01.10.2018 вводяться в дію нові тарифи на послуги пропускного режиму та служби морської безпеки вказаної філії, зокрема, тариф в розмірі 60,40 грн., без ПДВ, на послугу з оформлення разової перепустки на територію для в`їзду вантажного автотранспорту сторонніх організацій. У зв`язку із введенням в дію нових тарифів на послуги пропускного режиму та служби морської безпеки, позивач листом від 27.09.2018 з №26-04-01.01.-19 повідомив відповідача про введення в дію нових тарифів та про те, що починаючи з 01.10.2018 встановлюється нова вартістю послуг, які надаються за договором. Отримання зазначеного листа підтверджується вхідним штампом ДП ХМТП №3937/0124 від 27.09.2018. Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторонами у п.3.3. договору погоджено порядок розрахунків за договором, а саме визначено, що розрахунки замовника та виконавця проводяться в національній валюті за тарифами, що діють у виконавця на момент надання цих послуг, згідно виставлених, на підставі облікових даних служби пропускного режиму рахунків виконавця. Про зміну ціни або тарифів виконавець письмово сповіщає замовника. Отже, у договорі (п.3.3.) визначено порядок здійснення розрахунків між сторонами, погоджено умови зміни тарифів або ціни, які надаються за цим договором. При цьому, додаткове внесення відповідних змін до договору за погодженням сторін або рішенням суду не вимагається, за умови дотримання виконавцем порядку визначеного цим пунктом договору. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, які зумовлюють прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, решта доводів сторін, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, судом залишаються поза увагою. Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. З огляду на прийняття судом апеляційної інстанції рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, та з урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційних скарг та касаційної скарги покладаються на позивача. Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду Херсонської області від 23.11.2020 по справі №923/1077/18 скасувати. У задоволенні позову відмовити. Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" 2643 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Херсонської області від 02.09.2019. Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" 3524 грн судового збору за подання касаційної скарги. Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" 2643 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Херсонської області від 23.11.2020. Доручити Господарському суду Херсонської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 09.03.2021. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Лавриненко Л.В. Суддя Мишкіна М.А.