Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/3061/19

Справа № 128/3061/19 Провадження № 22-ц/801/525/2021 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Матківської М. В., з участю секретаря судового засідання: Кузьменка Б. І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лавренчук Андрій Сергійович, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Саєнко О. Б. в залі суду м. Вінниця, повний текст судового рішення складено 14 грудня 2020 року, у цивільній справі № 128/3061/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на будинковолодіння за набувальною давністю, встановив: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького районного суду Вінницької області з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що на підставі рішення Вінницького районного суду вінницької області від 23.05.2017 встановлено факт, що вона з 25.03.1988 по 17.12.2016 проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 з 2006 року. Зазначає, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 , є вона, оскільки спадщину принялала та син померлого,- ОСОБА_2 , який спадщину в установленому порядку не прийняв. Після смерті ОСОБА_7 вона до теперішнього часу продовжує користуватись будинком та проживати у ньому. Вказує, що відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11.03.2008 вищевказаний будинок належить на праві власності по 1/4 частці : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ( відповідачам у даній справі). Відповідно до договору купівлі-продажу від 16.08.1984, даний будинок було придбано ОСОБА_3 у ОСОБА_9 , що на думку позивача свідчить про набуття права власності ОСОБА_3 на вказаний будинок на підставі вказаного Договору, тому вважає, що видача у 2008 році Виконавчим комітетом Парпуровецької сільської ради свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 є незаконною, оскільки перехід права власності на частки будинковолодіння від ОСОБА_3 до інших осіб могло відбутись лише на підставі наступних правочинів щодо їх відчуження (дарування, купівля - продаж, міна, тощо), а не шляхом видачі вищевказаного свідоцтва. Посилається на те, що у 2006 році ОСОБА_7 та вона мали намір придбати вказане будинковолодіння у відповідачів за договором купівлі-продажу, однак оскільки у відповідачів не були готові усі необхідні документи на будинковолодіння, договір купівлі-продажу укладено так і не було. Вказує, що 22.11.2006 ОСОБА_10 та ОСОБА_5 було видано довіреності №110 та №111 на ім`я ОСОБА_4 , якими останню уповноважено представляти їхні інтереси з приводу продажу їхніх часток будинковолодіння. В зв`язку з чим 18.11.2006 ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 1 000 доларів США в рахунок майбутнього продажу будинковолодіння, а 20.11.2006 ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 1 000 доларів США,в рахунок майбутнього продажу будинковолодіння. Зазначає, що хоча договір купівлі-продажу укладено не було, жодних документів, які б посвідчували будь-які права на спірний будинок видано не було, ОСОБА_7 та вона стали проживати у вищевказаному будинковолодінні, а відповідачі ж і до 2006 року не проживали у даному будинку, будинок був відрізаним від електропостачанням та майже у нежилому стані, а після 2006 року взагалі втратили до нього інтерес, самоусунулись від його утримання і ніяких вимог щодо нього не висували, жодним чином не заявляючи про своє право власності, що фактично означає відмову від належного їм нерухомого майна. Звертає увагу, що користування та володіння ОСОБА_7 та її є добросовісним, відкритим та безперервним з 2006 року по теперішній час; сільській раді та місцевим мешканцям було відомо про користування будинком ОСОБА_7 та нею, крім того земельний податок сплачувався ОСОБА_7 , а після його смерті вже нею. Зазначає, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , а після його смерті лише вона, не тільки володіли та користувались будинком та земельною ділянкою, а й здійснювали його обслуговування, ремонт, поліпшення, будівництво господарських споруд, парканів, а також виростили сад плодово- ягідних дерев та кущів. Тому вважає, що доказами у справі підтверджується набуття права власності нею на будинок в АДРЕСА_1 , за набувальною давністю, оскільки вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно ним володіти, будь-які правові підстави такого володіння відсутні, при вселенні до будинку дотримувалась добросовісності поведінки, на підтвердження чого передала грошові кошти, у зв`язку із чим не могла передбачати відсутність у неї підстав для набуття права власності на майно, оскільки відповідачі обіцяли в майбутньому укласти договір купівлі-продажу, чого зроблено так і не було, однак факт передачі коштів не є сам по собі жодною правовою підставою переходу права власності. Отже на думку позивача, її володіння є вільним, відкритим та безперервним, оскільки будинок не набуто нею неправомірним шляхом, внаслідок викрадення чи шахрайства, усі оточуючі мешканці та у сільській раді обізнані про її користування, отже воно є вільним та відкритим, а з 2006 року по теперішній час є безперервним. За наведених обставин просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач була обізнана, що власником спірного майна є відповідачі у справі, а тому не можна вважати користування позивачем спірним майном добросовісним, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього. Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог, оскільки вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що факт проживання однією сім`єю позивача з ОСОБА_7 встановлений рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23.05.2017. За купівлю спірного будинку вони сплатили частину суми, а саме дві тисячі доларів США, про що свідчать розписки ОСОБА_3 від 18.11.2006 та ОСОБА_4 від 20.11.2006. Згідно з розпискою ОСОБА_4 вони повинні були доплатити ще 500 доларів США та ввідати на протязі наступного часу до його оформлення в установленому законом пордяку. Договір купівлі-продажу на час купівлі будинку нотаріально не укладався і нотаріально не посвідчувався з тієї причини, що на момент продажу відповідачі не приватизували земельну ділянку, не зробили оцінку будинку. За час, що минув від дати передачі коштів і до цього часу вартість нерухомості зросла і ОСОБА_4 відступила від раніше обумовленої суми продажу у 3 000 доларів США і почала вимагати більше. Позивач і на даний час готова розрахуватись у розмірах раніше обумовленої суми коштів, а не у збільшених розмірах на даний час. Крім того, в позові зазначалось, що позивач вважає, що ОСОБА_7 за життя набув права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , за набувальною давністю відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, оскільки добросовісно, відкрито та безперервно володів вказаним нерухомим майном протягом десяти років. Однак суд у своєму рішенні відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову з підстав, як суд вважав, її недобросовісності, не надав жодної оцінки підставам набуття права на майно за набувальною давністю, зокрема відкритості, добросовісності, безперервності володіння майном ОСОБА_7 та не зазначив мотивів ні прийняття, ні відхилення судом цих обставин. Відповідачі у справі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції, відзивів на апеляційну скаргу позивача не надали. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. По справі встановлено, що на підставі договору купівлі продажу від 16.08.1984 ОСОБА_3 (відповідач) купив у ОСОБА_9 цілий житловий будинок з господарською будівлею, що розташований в с. Хижинці Вінницького району на присадибній ділянці, присадибних ділянок колгоспу «Перемога» (а.с.15). При цьому поштова адреса в даному договорі не зазначена. З копії свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 11.03.2008 судом встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової по 1/4 частці: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 (відповідачам у дані справі). Вказане свідоцтво видане згідно з рішенням виконавчого комітету Парпуровецької сільської ради від 23.03.2007 № 48 (а.с.16). 22.11.2006 ОСОБА_10 та ОСОБА_5 видано довіреності, які зареєстровані в реєстрі №110 та №111 на ім`я ОСОБА_4 , якими останню уповноважено продати належні їм 1/4 частки спірного будинку (а.с.23-24). З копій розписок місцевим судом встановлено та сторонами не оскаржувалося, що 18.11.2006 ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 1 000 доларів США в рахунок майбутнього продажу будинковолодіння; 20.11.2006 ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 1 000 доларів США в рахунок майбутнього продажу будинковолодіння (а.с.25-26). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серїї НОМЕР_2 від 20.12.2016 (а.с.27). Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23.05.2017 встановлено факт, що починаючи з 25.03.1988 по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 проживала однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 (а.с.28-29). Відповідно до довідки №535 від 02.08.2016, виданої Парпуровецькою сільською радою Вінницького району судом встановлено, що за ОСОБА_3 рахується земельна ділянка площею 0,30 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . На протязі 10 років даною земельною ділянкою користується ОСОБА_7 та сплачує земельний податок. Квитанції за сплачений ним податок виписані на офіційного землекористувача ОСОБА_3 (а.с.30), ці відомості містяться у довідці № 1195 від 04.08.2017, виданій Хижинецькою сільською радою Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району (а.с.32). Згідно з довідкою №536 від 02.08.2016, виданою Парпуровецькою сільською радою Вінницького району та довідкою №1196 від 04.08.2017, виданою Хижинецькою сільською радою Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2006 року по 2016 рік дійсно проживають в АДРЕСА_1 , а після смерті ОСОБА_7 , в будинку проживає ОСОБА_1 (а.с.31,33). Відповідно до довідки № 563 від 26.04.2019, виданої Хижинецькою сільською радою Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району судом вбачається, що правові підстави (такі як договір купівлі - продажу) володіння та користування житловим будинком та земельною ділянкою у АДРЕСА_1 , у ОСОБА_7 та ОСОБА_1 були відсутні (а.с.34). Згідно з довідкою № 562 від 26.04.2019, виданою Хижинецькою сільською радою Сокиринецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району убачається, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 та ОСОБА_1 з 2006 року по день смерті ОСОБА_7 спільно володіли та користувалися земельною ділянкою та проживали у житловому будинку розташованому у АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_1 продовжує користуватися земельною ділянкою та продовжує проживати у житловому будинку по теперішній час. Користування та володіння ОСОБА_7 та ОСОБА_1 є добросовісним, відкритим та безперервним з 2006 року по теперішній час, сільській раді а також місцевим мешканцям було відомо про користування будинком ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , крім того земельний податок сплачувався ОСОБА_7 , а після його смерті ОСОБА_1 (а.с.35). Відповідно до акту обстеження будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 , від 26.04.2019 року, затвердженого сільським головою Л. Д. Мельничук, в складі комісії сільської ради: заступника сільського голови Шевчука В. П., секретаря сільської ради ОСОБА_11 , в присутності користувача будинку ОСОБА_1 , в присутності сусідів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , комісія встановила, що будинок АДРЕСА_1 глинобитно-валькований, 1947- 1948 років побудови, загальною площею 32,5 кв.м, житловою 26,7 кв.м, складається з двох житлових кімнат та кухні (1 кімната площею 21,6 кв.м; 2 кімната площею 5,1 кв.м; кухня площею 5,8 кв.м) дах будинку покритий шифером, перекриття дерев`яно-вальковане, електрифікований у 2006 році ОСОБА_7 , опалення пічне, вікна дерев`яні. Гаряче та холодне водопостачання, каналізація в будинку відсутні. На подвір`ї домоволодіння знаходяться сарай з погребом, сарай з літньою кухнею, літній душ, господарські споруди (дровітня та ін.), криниця. Перевіркою встановлено наступне: з 2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 користувалися житловим будинком разом (після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_1 користується цим будинком самостійно); за житловим будинком рахується земельна ділянка орієнтовною площею - 0,26 га, яка з 2006 року щорічно обробляється; користувачами будинку неодноразово здійснювались ремонтні роботи (фарбування підлоги та вікон, побілка внутрішніх та зовнішніх стін, у кухні замінено лінолеум); у 2007 році забетоновано ганок будинку; у 2010 році встановлено новий паркан будинковолодіння. На земельній ділянці виявлено насадження користувачами багаторічних плодово-ягідних дерев та кущів, посаджених після 2006 року, а саме станом на час обстеження: яблуня - 26 шт. 8 річного віку; груша 5 шт. 5-8 річного віку; абрикоса 3 шт. 8 річного віку; горіх - 9 шт. 11 річного віку; кущі смородини 20 шт. 3 річного віку; шовковиця 2 шт. 6 річного віку; 1 шт. 1-3 річного віку; черешня 3 шт. 6 річного віку; слива 2 шт. 7 річного віку; малина 3 річного віку, площею приблизно 4 кв.м; аґрус 6 шт. 6 річного віку. Користувачами у 2013 році змонтовано дерев`яно-дощатий літній душ. Після смерті ОСОБА_7 (17.12.2016), ОСОБА_1 : у 2017 році облаштовано криту дровітню та водопостачання до подвір`я за допомогою електронасоса (вкопаною пластиковою трубою); у 2018 році в приміщенні літньої кухні влаштовано стелю із матеріалу ОСБ (орієнтовано-стружкова плита), пролаковано, встановлено нову люстру для освітлення. Також частково поштукатурено та пофарбовано стіни. Подвір`я обладнано освітленням у вечірній час. Правові підстави володіння та користування (такі як договір купівлі - продажу, дарування, міни та ін.) житловим будинком та земельною ділянкою в АДРЕСА_1 у ОСОБА_7 та ОСОБА_1 були відсутні. Власниками будинку згідно з наявною в сільській раді інформації є: ОСОБА_3 1/4 частка будинку; ОСОБА_4 1/4 частка будинку; ОСОБА_5 1/4 частка будинку; ОСОБА_10 1/4 частка будинку; які з 2006 року у будинку не проживають та ним не користуються. До акту додано фотоматеріали ( а.с.38 - 49). Згідно з листом ПАТ «Вінницяобленерго» СО «Замостянські електричні мережі» від 08.08.2016 та листом від 16.04.2019 № со-54-231 судом встановлено, що розрахунки за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 здійснюються за особовим рахунком № НОМЕР_3 , який рахується за ОСОБА_7 з жовтня 2006 року по теперішній час, інформація з приводу відкриття особового рахунку за адресою АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 в СО «Замостянські ЕМ» відсутня ( а.с.50,56). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.09.2020 встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з спадкодавцем ОСОБА_7 на день смерті та час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.172-174). Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 лише користувалась спірним житловим будинком, і їй достеменно було відоме коло осіб, які є власниками спірного будинку, а тому в даному випадку дія норми статті 344 ЦК України застосуванню не підлягає. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач була обізнана, що власником спірного майна є відповідачі у справі, а тому не можна вважати користування позивачем спірним майном добросовісним, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном». У постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 924/925/17 та від 22 травня 2018 року в справі № 922/1574/17 зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення. Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 мали намір придбати спірний будинок і сплатили частину обумовленої суми власникам будинку, з дозволу яких проживали в ньому весь цей час. Причому така домовленість з власниками опосередковує передання майна позивачу у володіння та користування. Один із власників будинку - відповідач ОСОБА_4 претендує на вказане майно, оскільки вважає, що позивач не в повній мірі розрахувалася за нього. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано положення статті 344 ЦК та практику Верховного Суду у подібних правовідносинах. Суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Отже доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лавренчук Андрій Сергійович, залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин М. В. Матківська