Постанова Київський апеляційний суд № 372/1905/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/16216/2023 Доповідач - Ратнікова В.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 372/1905/23 18 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ратнікової В.М. суддів: Борисової О.В. Кирилюк Г.М. при секретарі: Смолко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Стельниковича Сергія Анатолійовича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Зінченко О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, третя особа ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» про визнання права власності на нежитлове приміщення за набувальною давністю, - в с т а н о в и в: 27.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, третя особа: ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» про визнання права власності на нежитлове приміщення за набувальною давністю. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 30.08.2002 року між ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» в особі генерального директора Превера В.М. (продавець) та НВДЕФ «Стугна» в особі директора ОСОБА_2 (покупець) було укладено в письмовій формі договір купівлі-продажу будівлі № 351юр. Згідно з п.1 вказаного договору, предметом договору є будівля (приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), загальною площею 432 кв.м. Відповідно до умов п.1.3 договору купівлі продажу від 30.08.2002 року, вартість об`єкту нерухомості на момент укладання договору купівлі-продажу складала 30 600,00 грн. Грошові кошти були в повному обсязі сплачені покупцем у безготівковій формі на банківський рахунок власника майна ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат». Факт повної оплати вартості нерухомого майна підтверджується: платіжним дорученням №67 від 30.08.2002 ррку, в якому зазначено платником: ТОВ «Стугна», одержувачем: ВАТ «ККПК»; та видатковою накладною №94067249 від 30.08.2002 року, в якій зазначено одержувачем: ТОВ «Стугна», постачальником: ВАТ «ККПК», що свідчить про сплату відповідних податків в дохід держави. З акту прийому-передачі приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 20.09.2002 року вбачається, що ВАТ «ККПК» на підставі та у відповідності з умовами договору купівлі-продажу будівлі №351юр від 30.08.2002 року, передав, а НВДЕФ «Стугна» в особі директора ОСОБА_2 , прийняло приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 432кв.м. В подальшому, 05.08.2004 року між НВДЕФ «Стугна» в особі директора ОСОБА_2, та ОСОБА_1 було укладено в письмовій формі договір купівлі-продажу будівлі №05/08. Згідно п.1 вказаного договору, предметом договору є будівля (приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), загальною площею 432 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно акту прийому-передачі приміщення павільйону «Їдальня`від 06.08.2004 року НВДЕФ «Стугна», в особі директора ОСОБА_2 , на підставі та у відповідності з умовами договору купівлі-продажу будівлі №05/08 від 05.08.2004 року передав, а ОСОБА_1 прийняв приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 432 кв.м. У 2023 році позивачем було виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю, загальною площею 432 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровано в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва про, що отримано відповідний Витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний номер документу: ТІ01: 9139-0098-5575-1210. Зазначає, що він звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області із заявою про проведення державної реєстрації права приватної власності на приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , проте, отримав відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав недотримання вимог ЦК України щодо форми договору, істотних умов та моменту набуття права власності за договором. Вказує, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.04.2023 року №330366266, право власності чи будь-яке обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному реєстрі заборон власності на нерухоме майно на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано, тобто, права третіх осіб чи ймовірних власників не обмежені та не порушуються. В зв`язку з наведеним та враховуючи, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у його володінні вже 19 років, він відкрито, добросовісно, безперервно володіє ним на підставі договору купівлі-продажу №05/08 від 05.08.2004 року, просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення, загальною площею 432 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, третя особа ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» про визнання права власності на нежитлове приміщення за набувальною давністю, відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 11 жовтня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Стельникович Сергій Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, третя особа ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» про визнання права власності на нежитлове приміщення за набувальною давністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, не були досліджені всі наявні у справі докази в їх сукупності, порушений порядок дослідження доказів. Вказує на те, що НВДЕФ «Стугна» згідно запису номер 13421170002000826 від 06.10.2006 року припинена шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, правонаступник відсутній. Єдиним підписантом та керівником НВДЕФ «Стугна» був ОСОБА_2 , який звертався до державного реєстратора із заявою щодо припинення юридичної особи та є відповідачем у справі, оскільки він підписував два договори купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується електронним витягом з ЄДРПОУ від 26.04.2023 року №85524360614. ОСОБА_2 добровільно відчужив нежитлове приміщення, загальною площею 432 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , згідно оплатного договору. В судовому засіданні представник Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області та третьої особи ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» фактично не заперечували щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , як і не заперечували щодо належності та допустимості доказів наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог. Вказує на те, що в силу приписів чинного ЦК України будь-який учасник цивільних правовідносин може набути право власності за набувальною давністю на майно, яке не вилучене з цивільного обороту. ОСОБА_1 добросовісно, безтитульно заволодів нерухомим майном, власник якого невідомий, і продовжує володіти нежитловим приміщенням, загальною площею 432 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , поводячись як його власник з 2004 року, а відтак, набув право власності на вказане майно за набувальною давністю. Під час розгляду апеляційної скарги апелянт просив апеляційний суд врахувати наступні правові висновки Верховного Суду: правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17; правову позицію Верховного суду, викладену у постановах від 27 червня 2019 року у4 справі № 175/2338/16-ц; від 02 липня 2020 року у справі № 201/18371/17; від 22 липня 2020 року у справі № 639/1003/15; від 11 листопада 2022 року у справі № 175/2338/16-ц. В судове засідання позивач ОСОБА_1 , його представник адвокат Стельникович Сергій Анатолійович, відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області та представник третьої особи: ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» не з`явились, про день та час розгляду справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 30.08.2002 року між ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» в особі генерального директора Превера В.М. та НВДЕФ «Стугна» в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу №351/юр. Згідно з умовами п.1 вказаного договору, предметом договору є будівля (приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), загальною площею 432 кв.м. Відповідно до умов п.1.3 договору купівлі продажу від 30.08.2022 року, вартість об`єкту нерухомості на момент укладання договору купівлі-продажу складала 30 600,00 грн. Грошові кошти були в повному обсязі сплачені покупцем у безготівковій формі на банківський рахунок власника майна ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат». Згідно платіжного дорученням №67 від 30.08.2002 року ТОВ «Стугна» оплатило на користь ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» вартість придбаного об`єкту нерухомості в сумі 30 600,00 грн. З видаткової накладної №94067249 від 30.08.2002 року вбачається, що ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» передало, а НВДЕФ «Стугна» прийняло будівлю (приміщення павільйону «Їдальня»), загальною площею 432 кв.м., вартістю 30600,00 грн. 05.08.2004 року між НВДЕФ «Стугна» в особі директора ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір №05/08 купівлі-продажу будівлі приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 432 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Об`єкт продано за 35 000,00 грн. Згідно акту прийому-передачі від 06.08.2004 року НВДЕФ «Стугна» на підставі вказаного договору передало ОСОБА_1 приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 432 кв.м. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 26.04.2023 року НВДЕФ «Стугна», ідентифікаційний код юридичної особи 13739037, припинено. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 3303662366 від 26.04.2023, відсутні відомості про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . 17.07.2020 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Обухівської міської ради Заболотною Л.А. було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації права приватної власності на приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . Підставою відмови стала та обставина, що документи, подані для проведення державної реєстрації права не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», наявні зареєстровані обтяження речових прав. При опрацюванні поданих документів встановлено, що станом на момент звернення до державного реєстратора одна зі сторін договору є припиненою у зв`язку з визнанням її банкрутом вже понад 13 років, відповідно до даних ЄДР, і не може виступати учасником цивільних правовідносин. Сторонами не дотримано вимоги ЦК України щодо форми договору, істотних умов та моменту набуття права власності за договором. Також, документи містять суперечності та не відповідають інформації, що міститься в ЄДР. Інформація про сторони договору не містить відомостей, необхідних для вірної ідентифікації сторін. Про продавця зазначена інформація про найменування, яка не відповідає відомостям ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутній ідентифікаційний код продавця. При зазначенні сторін договору визначено роль НВДЕФ «Стугна», як продавця, фізична особа ОСОБА_1 зазначений «з другої сторони», без зазначення податкового номеру, паспортних даних чи відомостей про місце реєстрації. Сторонами договору не надано ні документів, ні інформації, яка б підтверджувала право продавця на момент продажу розпоряджатися предметом договору, а особливо передавати право власності на нього іншій особі. Сторонами помилково визначено сплату вартості об`єкту згідно умов договору, як момент переходу права власності. Для державної реєстрації було подано технічний паспорт, який містить характеристики об`єкту нерухомого майна, що нібито є предметом договору. Однак, відповідно до договору об`єкт має загальну площу 432 м.кв., в технічному паспорті міститься інформація про об`єкт загальною площею 398,7 м.кв. Поданий технічний паспорт не відповідає вимогам Інструкції, зокрема не містить відомостей про особу, яка здійснила перевірку та її підпису. Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на момент укладення договору усе майно продавця було арештовано відповідно до постанови ДВС Обухівського РУЮ, а отже не могло бути відчужене. Сторонами при укладенні договору не був дотриманий принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, що суперечить Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, ЗУ «Про оренду землі» та іншим нормативно-правовим актам. 31.03.2023 року на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено Технічний паспорт на будівлю за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , площею 432 кв.м. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, третя особа ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» про визнання права власності на нежитлове приміщення за набувальною давністю, суд першої інстанції вказав на те, що сам лише факт користування позивачем спірним приміщенням не дає підстав для задоволення позовних вимог про набуття права власності на нього на підставі статті 344 ЦК України. Положення наведеної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. В ході судового провадження позивач не надав доказів, а матеріали справи таких не містять, про те, що він володіє майном не за волею власника і не знав, хто є власником вказаного майна. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року відповідає. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. Водночас володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначається як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) та від 22 лютого 2021 року у справі № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20), від 11 листопада 2022 року у справі № 547/200/21 (провадження № 61-3172св22), від 29 вересня 2023 року у справі № 1522/9367/12 (провадження № 61-1662св22). Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyondreasonabledoubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. Повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи даний спір, суд 1-ї інстанції правомірно виходив з того, що як вбачається з позовної заяви, позивачу достеменно були відомі всі обставини, за яких як і ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат», так і НВДЕФ «Стугна» володіли/користувалися приміщенням павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 432 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що позивач не знав і не міг знати, що володіє чужою річчю. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не є добросовісним набувачем та безтитульним набувачем приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 432 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2022 року у справі № 547/200/21 (провадження № 61-3172св22). Оскільки позивачем особисто в позовній заяві зазначено про те, що йому достеменно були відомі всі обставини, за яких як і ПрАТ «Київський картонно-паперовий комбінат», так і НВДЕФ «Стугна» володіли/користувалися приміщенням павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 432 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 не знав і не міг знати, що володіє чужою річчю та є добросовісним володільцем спірного майна, а відтак підстави для задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на приміщення павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 432 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач та третя особа фактично визнали позовні вимоги в повному обсязі, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне. Частиною шостою статті 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні. Вказана правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17 (провадження № 61-39156св18), від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, доводи, викладені представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Стельниковичем Сергієм Анатолійовичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Стельниковича Сергія Анатолійовича. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника позивачаОСОБА_1 адвоката Стельниковича Сергія Анатолійовича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Стельниковича Сергія Анатолійовича залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 грудня 2023 року. Головуючий Судді: