Постанова 4821 № 695/228/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2022 року м. Черкаси справа № 695/228/19 провадження № 22-ц/821/193/22 категорія 301030300 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І. секретар: Захарченко А.Д. учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 представник позивачів адвокат Гнатюк Анастасія Іванівна відповідачі: Гельмязівська сільська рада, Приватне акціонерне товариство «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» представник Приватного акціонерного товариства «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» - адвокат Штундер Ярослав Григорович розглянув у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Гельмязівської сільської ради, Приватного акціонерного товариства «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 23 січня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Гельмязівської сільської ради, ПрАТ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Позов обґрунтовано тим, що позивачі є подружжям та з вересня 1977 року проживають в будинковолодінні по АДРЕСА_1 . Вказаний будинок був наданий позивачам в постійне користування Гельмязівським РТП, яким позивачі користуються більше 41 року, а тому мають намір приватизувати його, як своє особисте. З цією метою позивачі неодноразово звертались до керівництва ПАТ «Гельмязівське РТП», яке лише обіцяло сприяти у вирішенні даного питання та жодних дій не вчинило. Окрім того позивачі звертались до сільської ради щодо оформлення права власності на вказаний будинок, однак вказаний будинок на виконання Постанови КМУ № 891 від 06 листопада 1995 року «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій» у комунальну власність не передавався, а тому сільська рада позбавлена можливості передати їх у власність громадян. Позивачі наполягають, що проживаючи у вказаному будинковолодінні, вони здійснили його ремонт та підключення до водопостачання, водовідведення та газопостачання, оплачували комунальні послуги, зберігають там всі свої особисті речі, це помешкання є для них єдиним місцем проживання, жодної заборгованості по його утриманню у них немає, отримали технічний паспорт на будинковолодіння. Позивачі володіють ним відкрито, інших осіб, які б мали право на дане нерухоме майно, немає. За таких обставин, керуючись ст. 344 ЦК України просять визнати за ними право власності за набувальною давністю на вказане будинковолодіння та визнати право спільної сумісної власності на будинок з відповідною частиною надвірних будівель за адресою АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що під час розгляду справи було встановлено, що позивачі знали про відсутність підстав для набуття саме права власності на вказане домоволодіння, оскільки останнє надавалось їм саме для відповідного службового користування. Таке користування майном відбувалось із відома власника, а саме майно із володіння підприємства не виходило. Суд першої інстанції врахував, що протягом усього часу позивач та його сім`я не могли не знати, що будинок, в якому вони проживають був їм наданий як службове майно, воно має власника та із його власності це майно не виходило, а відповідач сплачує відповідні податки за його утримання, що стверджується доданими останнім податковими деклараціями за період з 2015-2019 роки. Водночас судом не здобуто жодних доказів про те, що власники відмовились від права власності на належне їм майно. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено всіх підстав для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, визначених статтею 344 ЦК України, а обраний спосіб захисту порушеного права задоволенню не підлягає. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 оскаржили вказане рішення суду до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати рішення Золотоніського міськраойнного суду Черкаської області від 20 жовтня 2021 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скрага мотивована тим, що під час розгляду справи суд неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд не врахував, що відповідач ПрАТ «Гельмязівське РТП» з 1997 року фактично відмовився від управління спірним майном. Крім того, відповідачі не надали суду правовстановлюючих документів на житловий будинок, а отже вони не підтвердили тієї обставини, що являються власниками спірного майна. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві, що надійшов від представника ПрАТ «Гельмязівського ремонтно-транспортного підприємства» - адвоката Штундер Я.Г. зазначено, що суд, вирішуючи спір правильно врахував, що позивачі не надали належних та допустимих доказів наявності підстав для набуття права власності за набувальною давністю. Позивачі знали про відсутність підстав для набуття права власності, оскільки володіння відбувалось із відома власника майна. На момент надання будинку позивачі були обізнані у тому, що майно перебуває на балансі ДП «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство». 10 вересня 1996 року державне Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство було перетворене у Відкрите акціонерне товариство «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство», а житловий фінський будинок (інвентарний номер 26) був включений до складу цілісного майнового комплексу об`єкта приватизації та станом на 01 червня 1996 року був оцінений балансовою вартістю 106 212 крб. 15 листопада 2001 року Черкаським бюро технічної інвентаризації було видане реєстраційне порсвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, до нежитлових приміщень було включено також жилий фінський будинок (Г-1, Д-1), про що за реєстровим записом № 53 в реєстрову книгу № 1 внесено відповідні відомості. Право власності у вказаному свідоцтві визначено колективним, а саме акціонери товариства відповідача у відповідному процентному співвідношенні мають майнові права на нерухоме майно товариства. Позивач був обізнаний, що право власності на вказане майно належить відповідачу, проте порушує питання про отримання технічного паспорту на майно. Родина позивача користувалася спірним майном на відповідній правоій підставі, зокрема на умовах найму житла, що виключає можливість набуття у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник, а як користувач.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом № 176 від 09 жовтня 1975 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ДП «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» на посаду шофера 1-го класу. У зв`язку із працевлаштуванням останнього ОСОБА_1 надано у користування житловий фінський будинок. Вказана обставина не заперечилася жодною із сторін по справі та стверджується поясненнями позивачів, відповідачів та свідків під час розгляду справи в суді першої інстанції. 10 вересня 1996 року вказане ДП «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» було перетворено у ВАТ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство», що стверджується наказом Фонду державного майна України № 570-АТ від 10 вересня 1996 року. Житловий фінський будинок був включений до складу цілісного майнового комплексу об`єкта приватизації та станом на 01 червня 1996 року був оцінений балансовою вартістю 106 212 тис. карб., що стверджується відповідною відомістю розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв за станом на 01 червня 1996 року 15 листопада 2001 року Черкаським бюро технічної інвентаризації було видано реєстраційне посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам. Згідно з довідкою Золотоніського відділку КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 03 червня 2019 року ПрАТ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» на підставі вказаного реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, виданого на підставі наказу фонду державного майна України № 1740-ПА від 28 січня 1999 року, зареєстрований комплекс нежитлових будівель по АДРЕСА_1 , до складу якого включені також житлові будинки Г-1, площею 81,5 кв. м. та Д-1, площею 77,5 кв.м.. Як вбачається з листів виконавчого комітету Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 16 квітня 2015 року № 271 та від 28 липня 2015 року № 514 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звертались до сільської ради по питанню оформлення права власності на будинки, що знаходяться за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Однак вирішення даного питання сільською радою неможливе, оскільки вказані житлові будинки не є комунальною власністю сільської ради, а остання не є розпорядником цього майна. Відповідно до довідки № 2497 від 27 жовтня 2017 року, яка видана виконкомом Гельмязівської сільської ради позивач та його родина проживають за адресою АДРЕСА_1 , що стверджується даними по господарської книги 10 за 1977-1979 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 . Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивачі на підтвердження своїх доводів позивачем надано до суду технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок, площею 73.4 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 . Вказали, що рішенням виконавчого комітету Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 23 липня 2018 року №67 «Про зміну поштової адреси внаслідок ідентичності» була змінена адреса вказаного будинку, однак рішенням сесії Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 24 квітня 2019 року №37-12/УІІ вказане вище рішення було скасовано за зверненням ПрАТ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство». Вирішуючи спір суд проаналізувавши вказані докази дійшов висновку, що позивачі знали про відсутність підстав для набуття саме права власності на вказане домоволодіння, оскільки останнє надавалось їм саме для відповідного службового користування. Таке користування майном відбувалось із відома власника, а саме майно із володіння підприємства не виходило. Апеляційний суд погоджується з тим, що твердження позивача про відсутність власника вказаного домоволодіння, а також безхазяйність останнього спростовується доказами, що зазначені вище. Доводи позивачів про наявність підстав встановлених ст. 344 ЦК України для набуття права власності на вказаний будинок за набувальною давністю спростовуються наступним. Так, згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч.,ч. 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає і не повинен знати про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Додатково суд наголошує на тому, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18. Аналогічний висновок міститься у рішеннях Верховного Суду у справах № 199/9518/15-ц від 07 травня 2018 року; № 307/51/17року від 10 травня 2018 року та № 295/6949/17 від 19 вересня 2018 року. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Районний суд, врахувавши висновки Верховного Суду дійшов правильного висновку, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Як було зазначено вище, протягом усього часу позивач та його сім`я не могли не знати, що будинок, в якому вони проживають був їм наданий як службове майно, воно має власника та із його власності це майно не виходило, а відповідач сплачує відповідні податки за його утримання, що стверджується доданими останнім податковими деклараціями за період з 2015-2019 роки. Водночас судом першої та апеляційної інстанцій не здобуто жодних доказів про те, що власники відмовились від права власності на належне їм майно. За таких обставин висновок суду про те, що позивачем не доведено всіх підстав для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, визначених статтею 344 ЦК України, а обраний спосіб захисту порушеного права задоволенню не підлягає є правильним. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував всі обставини справи надав їм відповідну оцінку та дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суд здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»). Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Гельмязівської сільської ради, Приватного акціонерного товариства «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 14 липня 2022 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді О.В. Карпенко Л.І. Василенко