Постанова 4824 № 754/8097/20

справа № 754/8097/20 провадження № 22-ц/824/3407/2021 головуючий у суді І інстанції Клочко І.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трирічного віку, - В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її користь до досягнення дитиною трирічного віку. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 11 жовтня 2014 року вона з ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1665. Від шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З листопада 2019 року вона з дітьми проживає окремо, діти повністю знаходяться на її утриманні. Вона працевлаштована, але на даний час знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, самостійно забезпечувати себе та дітей їй дуже важко, а відповідач не надає жодної матеріальної допомоги на їх утримання. Відповідач є фізичною особою-підприємцем. Його дохід у зв`язку із здійсненням підприємницької діяльності є регулярним та достатнім для гідного забезпечення. Ним відкрито депозитний рахунок у відділенні банку та здійснюються відповідні зарахування. З огляду на це ОСОБА_1 вважає доцільним визначити аліменти у твердій грошовій сумі. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на своє утримання у розмірі 3 000 грн до досягнення ОСОБА_4 трьох років. Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трирічного віку задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини в розмір 1500 грн, щомісячно, починаючи з 02 липня 2020 року до досягнення дитиною - ОСОБА_4 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн 80 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року та стягнути з ОСОБА_2 на Користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини, з якою проживає дитина до досягнення дитиною трьох років, грошові кошти у розмірі 3 000 грн щомісячно, починаючи з 08 квітня 2020 року та до досягнення дитиною ОСОБА_4 трьох років. Скарга мотивована тим, що присуджуючи ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1 500 грн, судом першої інстанції не було зазначено жодних підстав чи мотивів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні питання про зменшення розміру заявлених позовних вимог. Скаржник зазначає, що нею були заявлені вимоги про стягнення аліментів з відповідача з 08 квітня 2020 року (з моменту вжиття заходів звернення до відповідача у порядку ч. 2 ст. 79 СК України), проте, суд першої інстанції не дослідивши змісту позовних вимог та матеріалів справи, необґрунтовано прийняв рішення про стягнення аліментів на її користь лише з моменту пред`явлення позовної заяви до суду (з 02 липня 2020 року). Вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставин справи, а саме: матеріальний стан відповідача, що здійснює власну підприємницьку діяльність та отримує систематичні доходи від провадження такої діяльності; факт наявності у відповідача депозитного рахунку в банку та здійснення ним відповідних зарахувань; факт неодноразових звернень до відповідача з приводу її матеріального утримання, зокрема, у письмовому вигляді. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористався. Відповідно до частини 3 статті 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини 1 статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з принципу справедливості та розумності та з урахуванням потреб дружини і можливостей відповідача. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи із наступного. Статтею 84 СК Українивстановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Отже, за змістом вказаної норми права, можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі №712/4702/19. Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 жовтня 2014 року, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1665 (а.с. 10 зворот). Від шлюбу сторони мають двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 11). Відповідно до судового наказу Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року з ОСОБА_2 стягнено на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 09 січня 2020 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с. 12). Також судом встановлено, що ОСОБА_1 працює старшим контролером-касиром в акціонерному товаристві «Ощадбанк», проте, на даний час знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с.13). Згідно з довідкою Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_1 з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року перебуває на обліку та отримує соціальну допомогу при народженні дитини ОСОБА_4 . З січня 2020 року по червень 2020 року отримала допомогу у розмірі 5 160 грн (а.с. 14-15). ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем. Позивачем указано, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність та отримує доходи, однак жодних доказів щодо розміру отримуваних відповідачем доходів, витрат та його матеріального стану позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. Також, на підтвердження позовних вимог, ОСОБА_1 надала суду квитанцію № MONO 825150196 від 13 січня 2020 року із якої убачається, що ОСОБА_2 переказав кошти на депозитний рахунок у розмірі 1 198, 39 грн. Однак, факт наявності у відповідача депозитного рахунку в банку відкритого на його ім`я та здійснення ним відповідного зарахування у розмірі 1 198, 39 грн не може бути належним доказом про можливість сплачувати аліменти на утримання дружини у розмірі 3 000 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем систематично здійснюються відповідні касові операції із перерахування грошових коштів на депозитний рахунок не знайшли свого підтвердження. Доказів неможливості отримання самостійно указаних доказів позивач не надала та до суду з клопотанням про здобуття таких доказів не зверталась. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років у заявленому у позові розмірі. Визначений статтею 13 ЦПК Українипринцип диспозитивності цивільного судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини містить висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, та обґрунтування щодо доводів позивача по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційна скарга не містить жодних доводів стосовно помилковості висновку суду першої інстанції у вказаній частині вимог, зокрема що відповідач може надавати матеріальну допомогу на утримання дружини на підставі статті 84 СК України у заявленому нею розмірі. Тому апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, а оскаржуване судове рішення у цій частині вимог таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення аліментів за минулий час апеляційний суд визнав їх недоведеними з урахуванням наступного. Згідно з ч.1 ст.191 СК Україниаліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Згідно з ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. У апеляційній скарзі позивач вказує на те, що нею були заявлені вимоги про стягнення аліментів з відповідача з 08 квітня 2020 року ( з моменту вжиття заходів звернення до відповідача у порядку ч. 2 ст. 79 СК України), проте, суд першої інстанції не дослідивши змісту позовних вимог та матеріалів справи, необґрунтовано прийняв рішення про стягнення аліментів на її користь лише з моменту пред`явлення позовної заяви до суду (з 02 липня 2020 року). На підтвердження вказаного, позивач надала суду інформацію про факт звернення до відповідача 08 квітня 2020 року, а саме: лист від 08 квітня 2020 року та опис вкладення у цінний лист, фіскальний/операційний чек поштового відправлення № 0206400122960 від 08 квітня 2020 року. Однак даний доказ не може свідчити про те, що відповідач отримав дану вимогу та ухилявся від її виконання, тому колегія суддів не приймає його до уваги та погоджується із рішенням суду першої інстанції про стягнення аліментів з моменту пред`явлення позовної заяви, а саме: 02 липня 2020 року. Оскаржуване рішення не містить мотивів стосовно відхилення вимог позову про стягнення аліментів за період, що передував зверненню до суду, однак судом апеляційної інстанції обставини для присудження аліментів за минулий час також не встановлено. Тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення внаслідок порушення норм процесуального права, які не є обов`язковою підставою, передбаченою ч. 3 ст. 376 ЦПК, та які не призвели до помилкового вирішення спору. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба