Постанова 4824 № 754/16031/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Клочко І.В. Єдиний унікальний номер справи № 754/16031/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3992/2021 ПОСТАНОВА Іменем України 04 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Верланова С.М., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дмитраш Олександр Миколайович, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Полонської районної державної адміністрації Хмельницької області, про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, встановив: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що з початку 2011 року по 2014 рік вона з ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах. Від фактичних шлюбних відносин у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 3336. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року (справа №754/5484/18-ц) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2000 грн щомісячно, із наступною індексацією згідно чинного законодавства України до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27 квітня 2018 року, з урахуванням сплачених ОСОБА_2 коштів у період з 27 квітня 2018 року по 16 травня 2019 рік. На виконання вищезазначеного судового рішення, державним виконавцем відкрито виконавче провадження №59510165. Згідно з розрахунком заборгованості за аліментами за період з 27 квітня 2018 року по вересень 2019 року заборгованість відповідача складає 21 869 грн. Також зазначала, що при подачі позовної заяви у справі № 754/5484/18 нею не було заявлено вимоги щодо стягнення аліментів з відповідача на її корить на утримання дитини за період з січня 2016 року по квітень 2018 року, який становить 54 000 грн. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини з січня 2016 року по березень 2018 року у сумі 54 000 грн, пеню за несплату аліментів за 2016 рік у розмірі 54 000 грн, пеню за період несплати аліментів протягом 2016 року (кінцевий строк прострочення 31 березня 2018 року, оскільки з 27 квітня 2018 року аліменти зобов`язано сплачувати відповідача судовим наказом у справі 754/5484/18) в розмірі 21 869,00 грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дмитраш О.М., подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. У апеляційній сказі вказує, що суд не застосував до спірних правовідносин норму ч. 4 ст. 81 ЦПК України та не зобов`язав відповідача надати суду докази належного виконання ним своїх батьківських обов`язків. Посилається також на те, що суд не врахував наявні у матеріалах докази та пояснення позивачки щодо вжиття нею усіх необхідних дій щодо отримання аліментів за період з січня 2016 року по березень 2018 року. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 зазначає, що його вина в утворенні заборгованості за аліментами відсутня, рішення суду він виконує, аліменти сплачує сумлінно та своєчасно, тому рішення суду ухвалене на підставі належних та допустимих доказів, є законним та обґрунтованим. Вказує, що підстави для його скасування чи зміни відсутні. Стверджує, що апеляційна скарга є надуманою та безпідставною, такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства та зводиться до переоцінки доказів. Просить залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення аліментів за минулий період часу та пені за прострочення спати аліментів у загальному розмірі 129 869,00 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що з початку 2011 року по 2014 рік ОСОБА_1 з ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах. Від фактичних шлюбних відносин у сторін у справі народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року (справа №754/5484/18-ц) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2000 грн щомісячно, із наступною індексацією згідно чинного законодавства України до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27 квітня 2018 року, з урахуванням сплачених ОСОБА_2 коштів у період з 27 квітня 2018 року по 16 травня 2019 рік (а.с. 51-54). На виконання вказаного судового рішення, 26 червня 2019 року Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №754/5484/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2000,00 грн., щомісячно, із наступною індексацією згідно чинного законодавства України до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27 квітня 2018 року, з урахуванням сплачених ОСОБА_2 коштів в період 27.04.2018р. по 16.05.2019р., державним виконавцем відкрито виконавче провадження №59510165. Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 17 вересня 2019 року, виданого старшим державним виконавцем Черухою О.М., заборгованість по аліментам з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання (17 вересня 2019 року) - відсутня. Загальний розмір заборгованості станом на 17 вересня 2019 року становив - 22 869 грн (а.с. 10). Також встановлено, що, відповідно до постанови старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві про скасування заходів примусового виконання від 17 квітня 2020 року, станом на 17 квітня 2020 року заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 погашена у повному обсязі. Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст.150 Сімейного кодексу України). Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині. Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18, провадження №61-14531св19. ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача, які вона не могла одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що посилання ОСОБА_1 на те, що вона у січні 2016 року зверталась з позовом до суду про стягнення з відповідача аліментів на її користь на утримання неповнолітньої дитини, проте за її заявою позов залишено без розгляду є безпідставними. Як убачається із ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року справа № 754/190/16-ц (а. с. 60), позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що до початку розгляду справи по суті позивач подала заяву про залишення її позову без розгляду, відповідно до пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції 2004 року). Суд першої інстанції правильно зазначив, що подання заяви про залишення позову без розгляду не свідчить про ухилення відповідача від сплати аліментів, так як це диспозитивне право позивача, передбачене ЦПК України, яке не містить обмежень у його реалізації. Оскільки позивачка не довела належними і допустимими доказами підстави стягнення аліментів з відповідача за період з січня 2016 року по квітень 2018 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що і вимоги щодо стягнення пені за 2016 рік є безпідставними. Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Так, за правилами ч.1 ст.195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (ч.2 ст.195 СК України). Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом. Згідно зі ст. 196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Як роз`яснено у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Відповідно до вимог чинного законодавства, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Встановлено, що обов`язок щомісячно сплачувати аліменти покладено на ОСОБА_2 заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року (справа № 672/198/19-ц), яке набрало законної сили у червні 2019 року, виконавчий лист у справі № 672/ 198/19-ц видано 26 червня 2019 року (а.с. 63), виконавчий лист пред`явлено до виконання 17 вересня 2019 року (а. с. 10). Згідно з розрахунками заборгованості державного виконавця від 28 квітня 2020 року та 01 грудня 2020 року заборгованість згідно вищезазначеного виконавчого листа щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини відсутня. Отже, заборгованість зі сплати аліментів до дня пред`явлення виконавчого листа до виконання (17 вересня 2019 року) утворилась не з вини ОСОБА_2 , оскільки останній не був обізнаний про виконання заочного рішення суду, у подальшому сплачував аліменти, що вбачається із матеріалів справи. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Ураховуючи наведене та те, що позивачем не доведено існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі частини другої статті 191 СК України, що є її процесуальним обов`язком, не надала належних та безспірних доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, відповідно до 196 СК України, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача аліментів за минулий період часу та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги оцінюються колегією суддів критично, оскільки жоден із наведених позивачем аргументів не доводить ухилення відповідача від сплати аліментів за період з січня 2016 року по березень 2018 року, а також не підтверджує наявність вини ОСОБА_2 у виникненні заборгованості за час, що передував пред`явленню виконавчого листа про стягнення аліментів до виконання. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: С.М. Верланов С.І. Савченко