Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 368/770/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 368/770/20 Головуючий у 1 інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Глущенко Я.Б. Черпіцької Л.Т. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та стягнення грошової допомоги, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати вихідної допомоги при звільненні та стягнути з Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві одноразову (вихідну) грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожні повні дванадцять календарних років служби. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову (вихідну) грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні дванадцять календарних років служби. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивач на час звільнення з Національної поліції вислуги, необхідної для призначення пенсії, згідно норм Закону № 2262-ХІІ, не мав, а отже, не набув права на пенсію, і, як наслідок, на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закон № 2262-ХІІ. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 з 17 листопада 2006 року працював в службі органах внутрішніх справ та 06 листопада 2015 року був звільнений з органів внутрішніх справ по переводу до Національної поліції України. 07 листопада 2015 року був прийнятий на службу до Національної поліції України та 31 травня 2018 року звільнений зі служби в Національної поліції України. Наказом Управлінням поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві №85 о/с від 29 травня 2018 року лейтенанта ОСОБА_1 було звільнено за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Станом на день звільнення стаж служби позивача в поліції складає 12 років 05 місяців 16 днів. ОСОБА_1 звернувся до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві з заявою щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Проте, 17 червня 2020 року листом за №Б-7/43/46/01-2020 Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві відмовило ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки, відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однією з обов`язкових умов виплати одноразової грошової допомоги є наявність права на призначення пенсії на підставі вказаного Закону, однак, таке право у ОСОБА_1 відсутнє. Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. У відповідності до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII). Згідно пункту 4 частини 3 статті 13 Закону № 580-VIII, у складі поліції функціонують, зокрема, поліція охорони. За приписами статті 60 Закону № 580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 статі 102 Закону № 580-VIII визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII), право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські. За приписами частини другої статті 9 Закону № 2262-ХІІ, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Аналогічне положення закріплено в абзаці четвертому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, за змістом якого, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Управлінням поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві №85 о/с від 29 травня 2018 року, лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0026278), інспектора роти № 4 Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві, з 31 травня 2018 року, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням). Станом на день звільнення стаж служби в поліції при звільненні складає 12 років 05 місяців 16 днів (а.с. 13). Відповідно до листа Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві від 17 червня 2020 року № Б-7/43/46/01-2020, ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою, зареєстрованої в Управлінні за № Б-7 від 15.06.2020 року щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 11-12). Однак, вищевказаним листом позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки, враховуючи положення частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», факт виникнення в особи права на пенсію повинен обов`язково передувати звільненню, а тому, особам, які звільнені за власним бажанням та не мають права на пенсію на день звільнення, одноразова грошова допомога не виплачується. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2202 року у справі № 520/1365/2020 зазначив наступне: «…Положення пункту 10 Порядку № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію. Системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше. Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами, які перебували на службі в Національній поліції, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги». Також, вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі №821/3762/15-а, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17. З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, що позивач на час звільнення з Національної поліції вислуги, необхідної для призначення пенсії, згідно норм Закону № 2262-ХІІ, не мав, а отже, не набув права на пенсію, і, як наслідок, на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закон № 2262-ХІІ, колегія суддів вважає необгрунтованими. Враховуючи вищевказане, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно зобов`язано Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову (вихідну) грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні дванадцять календарних років служби. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Глущенко Я.Б. Черпіцька Л.Т.