Постанова 4873 № 910/7491/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2021 р. Справа№ 910/7491/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Шаптали Є.Ю. Дикунської С.Я. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі № 910/7491/20 (суддя Плотницька Н.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Юг» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 39 796,37 грн В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Оіл Юг" (далі - ТОВ «Оіл Юг») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ "Українська залізниця") про стягнення 39 796, 37 грн. штрафу за прострочення термінів доставки вантажу. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач на підставі залізничної накладної СМГС № 0487027 здійснив позивачу доставку вантажу залізничним транспортом з простроченням термінів, у зв`язку з чим позивачем нараховано 39 796 грн 37 коп. штрафу на підставі ст. 24, § 1, 2 ст. 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС). Короткий зміст заперечень проти позову Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що: - позивачем порушено §3 статті 47 УМВС, оскільки позов подано до спливу строку, встановленого на розгляд претензії; - здійснений позивачем розрахунок суми штрафу - є невірним, оскільки при розрахунку суми штрафу позивач обгрунтовує його розмір, виходячи із розміру провізних платежів в сумі 132 654,37 грн., що суперечить §2 статті 45 УМВС, оскільки при здійсненні розрахунку неустойки за перевищення строку доставки, базою є провізна плата без додаткових зборів і платежів - 118 993,80 грн., а тому розмір неустойки складає 35 698,14 грн.; - відповідач листом № ЦМ-У-918/20 від 22.06.2020, тобто у строк, визначений ст. 46 УМВС, надано відповідь про задоволення претензії позивача на суму 35 698,14 грн., а також оплачено суму неустойки в розмірі 35 698,14 грн. згідно платіжного доручення № 2884687 від 09.07.2020. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його постановлення Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі 910/7491/20: - провадження у справі № 910/7491/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіл Юг" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 35 698,14 грн. - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України; - позов задоволено частково: стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Оіл Юг" штраф у розмірі 4 098,23 грн., оскільки з залізничної накладної № 0487027 не вбачається, що провізна плата складає 118 993,80 грн., а додаткові збори - 13 555,25 грн. та 105,50 грн., а в залізничній накладній № 0487027 підсумовано всі три суми, які дорівнюють 132 654,55 грн., яка і є провізною платою. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/7491/20 в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким у цій частині відмовити. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині щодо стягнення штрафу у розмірі 4 098 грн. 23 коп, порушено норми матеріального права та неправильно застосовані норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині було ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник посилався на те, що суд першої інстанції неправильно застосував §2 статті 45 УМВС, оскільки при здійсненні розрахунку неустойки за перевищення строку доставки, базою є провізна плата без додаткових зборів і платежів - 118 993,80 грн. Також, позивачем порушено §3 статті 47 УМВС, оскільки позов подано до спливу строку, встановленого на розгляд претензії. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/7491/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/7491/20 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків. 04.12.2020 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у встановленому розмірі визначеному законом. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 поновлено АТ «Українська залізниця» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/7491/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/7491/20, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали, призначено до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/7491/20 без повідомлення учасників справи, зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі №910/7491/20 до закінчення його перегляду у апеляційному порядку. Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 отримана учасниками справи: - позивачем - згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення 0411632995997; - відповідачем - згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення 0411632996012, 0411632996004. Приписами ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином". Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 17.07.2020. Отже, з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності з 17.07.2020, строк на подання учасниками справи додаткових заяв та клопотань, заперечень на відзив - сплив, і на адресу Північного апеляційного господарського суду відповідні документи не надходили. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України). У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 17.11.2019 позивачем було здійснено оформлення залізничної накладної № 0487027, відповідно до якої відповідачу було передано для перевезення вантаж у вагонах № № 75082867, 75069377, 73175358 за маршрутом: станція "Бугяняй" Литовської залізниці до станції "Одеса-Застава 1" Одеської залізниці, про що зазначено у графі 22 накладної. Факт укладення договору перевезення підтверджується графою 26 накладної. Як зазначав позивач у позові, здійснення залізницею відповідного перевезення було обумовлено тим, що 20.12.2018 між Акціонерним товариством "Орлен Летува" (продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оіл Юг" (покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу № LT/19/011/R/TN/E, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав товар або товарну партію за умовами, зазначеними в даному договорі. Також, у залізничній накладній № 0487027 містяться відомості про те, що датою укладення договору перевезення є 17.11.2019 (графа 26), датою прибуття вантажу є 20.12.2019 (графа 27), відповідач здійснював перевезення за маршрутом Бережесть - Одесса-Застава І (графа 22). Крім того, вартість перевезення складає: 132 654,55 грн (118 993,80 грн. + 13 555,25 грн. + 105,50 грн.) (графа 45). При цьому, позивач, вказуючи, що згідно з залізничною накладною від 17.11.2019 № 0487027, відповідачем були порушені строки доставки, що стало підставою для нарахування неустойки в розмірі 39 796 грн. 37 коп., виходячи з суми нарахування 132 654,55 грн., що складає загальну суму провізної плати. В свою чергу, відповідач посилався на те, що здійснений позивачем розрахунок суми штрафу - є невірним, оскільки при розрахунку суми штрафу позивач обгрунтовує його розмір, виходячи із розміру провізних платежів в сумі 132 654,37 грн., що суперечить §2 статті 45 УМВС, оскільки при здійсненні розрахунку неустойки за перевищення строку доставки, базою є провізна плата без додаткових зборів і платежів - 118 993,80 грн., а тому розмір неустойки складає 35 698,14 грн. 16.01.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією №пр-7-1, в якій просив сплатити штраф за прострочення доставки вантажу в розмірі 39 796,37 грн. Вказана претензія №пр-7-1 від 16.01.2020 була направлена позивачем відповідачу 16.01.2020, що підтверджується фіскальним чеком поштової установи та описом вкладеного у цінний лист, а також отримана відповідачем 20.01.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач листом № ЦМ-У-918/20 від 22.06.2020 надав відповідь про задоволення претензії позивача на суму 35 698,14 грн., а також оплачено суму неустойки в розмірі 35 698,14 грн. згідно платіжного доручення № 2884687 від 09.07.2020. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи п вилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України). За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інакше не встановлено договором або законом( стаття 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов`язання, що виникає між суб`єктами господарювання, визнається господарським зобов`язанням, а за змістом частини 2 цієї статті одним із видів господарського зобов`язання є майново-господарські зобов`язання. Зокрема, відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, серед іншого, із господарського договору та інших угод. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 2 статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої та другої статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, який затверджено наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009р. №317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009р. за №340/16356, Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002р. №873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009р. за №030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки перевезення вантажу оформлено між позивачем та відповідачем залізничною накладною від 17.11.2019 № 0487027, а тому між сторонами спору виникли правовідносини за договором перевезення залізничним транспортом. Позивач стверджує, що за залізничною накладною УМВС від 17.11.2019 № 0487027, відповідачем були порушені строки доставки. Відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог та зазначав, що позивачем порушено норми параграфу 3 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, оскільки позивач звернувся до суду до спливу строку, встановленого на розгляд претензії; позивачем невірно здійснено розрахунок штрафу. Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Частинами 1 та 3 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України). Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт", законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт", нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Згідно з пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 (надалі - Статут), Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Згідно ст. 4 Статуту залізниць перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення. За приписами ст. 10 Цивільного кодексу України, чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України. Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951р. (надалі - УМВС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно якої здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою. Угода про міжнародні вантажні сполучення встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничо - поромному сполученні (параграф 1 ст. 3 УМВС). Згідно зі ст. 6 Статуту, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. У відповідності до пунктів 22, 23 Статуту залізниць України, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Параграфом 1 ст. 14 УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов`язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною. З наведених норм права вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничної накладної № 0487027 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні між Литовською Республікою, Республікою Білорусь та Україною. Умовами статті 24 УМВС передбачено, що якщо відправником і перевізником не погоджене інше, термін доставки визначається на весь шлях прямування вантажу і не повинен перевищувати терміну, обчисленого виходячи з норм, які містяться у цій статті. Термін доставки вантажу визначається виходячи з таких норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км. Термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу. Строк доставки вантажу продовжується на весь час затримки на шляху слідування з причин, що не залежать від перевізника. Перебіг терміну доставки вантажу починається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі одержувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу розраховують як за повну. Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу. Згідно статті 23 Статуту, дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Згідно відомостей, які зафіксовані у накладній від 17.11.2019 № 0487027, вантаж був відправлений з станції відправлення 17.11.2019 (пункт 26 накладної), а тому у відповідності до статті 24 УМВС, перебіг терміну доставки вантажу розпочався з 18.11.2019. Відповідно до календарного штемпеля станції Одеса-Застава 1 у пункті 27 накладної, вантаж прибув на станцію призначення та був переданий отримувачу 20.12.2019, тобто, через 33 доби з дати відправлення. Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що не заперечувалось учасниками спору, загальна відстань перевезення становить 1762 км, з яких: ЛГ 0024 Бугяняй (код станції 126302) - Кяна (код станції 120202) - відстань складає 349 км + БЧ 0021 Гудогай - Словечно - відстань складає 544 км + УЗ 0022 Бережесть - Одесса-Застава 1 - відстань складає 869 км. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується висновками суду першої інстанції про те, що термін доставки вантажу за накладною від 17.11.2019 № 0487027 складає 10 діб (1762/200 м = 8,81 діб = 9 діб + 1 доба на операції, пов`язані з відправленням вантажу), проте, фактичний термін доставки вантажу за вказаною накладною перевищує термін доставки на 23 доби, адже вантаж виданий вантажоодержувачу на станції призначення 20.12.2019. Параграфом 1 статті 45 УМВС визначено, що якщо перевізником не був дотриманий термін доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24, перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки. Згідно параграфу 2 статті 45 УМВС, розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме: - 6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки; - 18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки; - 30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки. Як підтверджується календарним штемпелем на накладній УМВС від 17.11.2019 № 0487027, відповідачем доставлено вантажоодержувачу вантаж із порушенням встановленого ст. 24 УМВС терміну доставки, що у відповідності до ст. 45 вказаної Угоди є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді неустойки у розмірі 30% провізної плати, що, за розрахунками позивача складає 39 796,37 грн. (30% від ставки провізної плати - 132 654,37 грн.). Доводи скаржника про те, що здійснений позивачем розрахунок суми штрафу - є невірним, оскільки при розрахунку суми штрафу позивач обгрунтовує його розмір, виходячи із розміру провізних платежів в сумі 132 654,37 грн., що суперечить §2 статті 45 УМВС, оскільки при здійсненні розрахунку неустойки за перевищення строку доставки, базою є провізна плата без додаткових зборів і платежів - 118 993,80 грн., а тому розмір неустойки складає 35 698,14 грн. - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необгрунтовані з огляду на наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, у накладній від 17.11.2019 № 0487027 містяться відомості про те, що вартість перевезення складає 132 654,55 грн. (118 993,80 грн. + 13 555,25 грн. + 105,50 грн.) (графа 45). При цьому, з залізничної накладної № 0487027 не вбачається, що провізна плата складає суму саме 118 993,80 грн., а 13 555,25 грн. та 105,50 грн. - є додатковими зборами, оскільки у вказаній накладній підсумовано всі три суми, які дорівнюють 132 654,55 грн., і у вказаній накладній не містяться будь-які узгоджені двосторонньо сторонами відмітки стосовно будь-якої іншої правової природи складових провізної плати з посиланням на нормативні акти, які б їх встановлювали. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме сума у розмірі 132 654,55 грн. є провізною платою, розмір якої застосовується для визначення розміру неустойки за перевищення терміну доставки вантажу в розумінні параграфу 2 статті 45 УМВС. Відповідно до параграфу 1 статті 47 УМВС, позов може бути пред`явлено тільки після пред`явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред`явлена претензія. Параграфом 2 статті 47 УМВС передбачено момент виникнення права на пред`явлення претензії та позову, за умовами якого право пред`явлення претензії та позову про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки, виникає з дня видачі вантажу одержувачеві. Як підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання вимог УМВС з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією від 16.01.2020 № Пр-7-1 про сплату штрафу за прострочення доставки вантажу у розмірі 39 796 грн 37 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 16.01.2020 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 16.01.2020 № 650916606740. Вказана претензія була отримана відповідачем 20.01.2020, що учасниками спору також не заперечувалось. У відповідь на претензію, відповідач листом від 17.03.2020 повідомив, що у зв`язку із впровадженням на території України карантину, термін на розгляд і надання відповідей на претензії буде продовжено згідно з пунктом 1 постанов Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215 та від 11.03.2020 № 211 до врегулювання ситуації. Параграфами 7 та 8 статті 46 УМВС визначено, що перевізник зобов`язаний в 180-денний строк від дня одержання претензії розглянути її, дати відповідь претендателю та при повному або частковому визнанні претензії сплатити претендателю належну суму. При частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє претендателю підстави відхилення претензії та одночасно повертає документи, прикладені до претензії. Згідно з параграфом 3 статті 47 УМВС, позов може бути пред`явлено, якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково. З урахуванням викладеного, доводи скаржника позивачем порушено §3 статті 47 УМВС, оскільки позов подано до спливу строку, встановленого на розгляд претензії - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необгрунтовані. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що наявними матеріалами справи підтверджується, що відповідач листом від 22.02.2020 № ЦМ-918/20 задовольнив претензію частково на суму 35 698,14 грн. та здійснив оплату на вказану суму, внаслідок чого судом першої інстанції провадження у справі у вказаній частині закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. У наведеній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і відповідно, у суду апеляційної інстанції відсутні обумовлені ст. 269 Господарського процесуального кодексу України підстави для виходу за межі позовних вимог. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 098,23 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізничним транспортом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду ґрунтуються на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в рішенні в оскаржуваній частині, рішення в оскаржуваній частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення у оскаржуваній частині за наведених скаржником доводів та мотивів апеляційної скарги. Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 було зупинено дію оскаржуваного рішення згідно з ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, а за наслідками апеляційного розгляду справи судом винесено постанову, якою оскаржуване рішення залишається без змін, а тому дія оскаржуваного рішення підлягає поновленню. Розподіл судових витрат Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі № 910/7491/20 в частині задоволених вимог - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі № 910/7491/20 в частині задоволених вимог - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством «Українська залізниця».

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 у справі № 910/7491/20.

5. Матеріали справи № №910/7491/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді Є.Ю. Шаптала С.Я. Дикунська