Постанова 4873 № 910/6974/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" квітня 2023 р. Справа№ 910/6974/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Козир Т.П. Кравчука Г.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6974/22 (суддя В.С. Ломака) за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 6 150,24 грн., УСТАНОВИВ: Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 6 150,24 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем покладених на нього обов`язків із своєчасної доставки вантажу за залізничною накладною № 23280480, у зв`язку з чим виникли правові підстави для застосування до Акціонерного товариства "Українська залізниця" передбачених статтею 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 року (далі - УМВС) штрафних санкцій у виді штрафу в розмірі 6 150,24 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6974/22 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" 307 (триста сім) грн. 51 коп. неустойки та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення неустойки за перевищення доставки вантажу в сумі 6 150, 24 грн проте враховуючи, що відповідач в умовах воєнного стану має для країни вкрай важливе стратегічне значення, судом задоволено клопотання відповідача і зменшено розмір неустойки до 5 %. Не погодившись з прийнятим рішенням, Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині зменшення розміру неустойки до 5 % та відмови у задоволенні частини позовних вимог та постановити нове рішення про задоволення позову повністю. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує відсутністю підстав для зменшення неустойки, оскільки вона розрахована на підставі і у відповідності до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а дана Угода не містить норм, які б надавали господарському суду право зменшувати розмір стягуваної неустойки і звертає увагу суду на те, що доставка вантажу здійснювалась до запровадження воєнного стану в країні. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2022 апеляційну скаргу у справі №910/6974/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Чорногуз М.Г., Козир Т.П. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2022 у зв`язку з перебування судді Чорногуза М.Г. у відпустці апеляційну скаргу у справі №910/6974/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6974/22 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. У листопаді 2021 року відповідач на підставі накладної від 25.11.2021 № 23280480 взяв на себе зобов`язання відправити зі станції Барбаров Білоруської залізниці до станції Кременець Львівської залізниці (Україна) вантаж (бензин моторний з вмістом свинцю). Накладна складається з двох частин: паперова накладна засвідчує факт перевезення вантажу на території Білорусі, а електронна - на території України. Відповідно до графи 51 накладної № 23280480 провізна плата становить 34 168,00 грн. Загальна відстань по території Білорусі - 272 км. Час перебування вантажу на території Білорусі - 2 доби. Згідно з графою 38 накладної загальна відстань по території України складає 234 км. Водночас, відповідно до графи 32 "Продовження строку доставки" залізничної накладної № 23280480 вантаж був затриманий на 1 добу для митного оформлення на станції Сарни Львівської залізниці, у зв`язку з чим, строк доставки вантажу збільшено на 1 добу відповідно до параграфу 3 статті 24 УМВС. Вантаж прибув на станцію призначення Кременець Львівської залізниці та переданий вантажоодержувачу на під`їзні колії 01.12.2021 року, що підтверджується відміткою у графі 27 накладної. Загальна відстань по всьому шляху прямування вантажу складає 506 км (відстань по території Білорусі 272 км + відстань по території України 234 км). З огляду на викладене, загальний строк доставки вантажу не повинен перевищувати 5 діб, у той час як фактичний строк доставки вантажу становить 6 діб. У зв`язку з тим, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" перевищило термін доставки вантажу за договором перевезення, позивач 26.01.2021 року звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити 6 150,24 грн. неустойки. З долученого до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0505058658612 вбачається, що означена претензія була отримана відповідачем 28.01.2022 року, проте протягом 180-денного строку у добровільному порядку задоволена не була. Беручи до уваги те, що відповідачем було порушено терміни доставки вантажів за залізничною накладною № 23280480, визначені статтею 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача неустойку в розмірі 6 150,24 грн. на підставі статті 45 УМВС. Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. За змістом статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами (частина 5 статті 307 Господарського кодексу України). Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. За умовами пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (далі - Статут), Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Згідно зі статтею 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення. За приписами статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України. Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються УМВС, яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно з якою здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою. Угода про міжнародні вантажні сполучення встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничо-поромному сполученні (параграф 1 статті 3 УМВС). Згідно зі статтею 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Відповідно до пунктів 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Параграфом 1 статті 14 УМВС передбачено, що відповідно до договору перевезення перевізник зобов`язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною. З наведених норм права вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничної накладної № 23280480 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні, оскільки перевезення вантажу здійснювалось територіями Республіки Білорусь та України. В силу параграфів 2, 3 статті 24 УМВС термін доставки вантажу визначається виходячи з наступних норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км. Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу. За умовами параграфів 5, 7 статті 24 УМВС перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною. Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу. Відповідно до статті 2 Угоди та додатку 1 до УМВС "Правила перевезення вантажів" розділу 1 пункту 2.1 відправка - це вантаж за однією накладною (відправлення) приймається до перевезення від одного відправника на одній станції відправлення на адресу одного одержувача на одну станцію призначення. Згідно зі статтею 23 Статуту дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. З матеріалів справи вбачається, що вантаж, який перевозився за накладною № 23280480, прибув на станцію призначення 01.12.2022 року, про що свідчить відповідний календарний штемпель станції Кременець Львівської залізниці у пункті 27 означеної залізничної накладної. Тобто, вантаж за вищевказаною залізничною накладною був відправлений зі станції Барбаров Білоруської залізниці 25.11.2021 року та прибув на станцію призначення 01.12.2021 року, що становить 6 діб. Як зазначалось судом вище, загальна відстань спірного перевезення складає 506 км (відстань по території Білорусі 272 км + відстань по території України 234 км). При цьому, судом враховано, що строк доставки вантажу продовжується на весь час затримки на шляху слідування з причин, що не залежать від перевізника (параграф 4 УМВС). З урахуванням вищевказаного, а також зважаючи на збільшення терміну доставки вантажу на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу та затримку вантажу на одну добу для проведення митного оформлення, що є підставою для продовження строку доставки вантажу з причин, що не залежали від відповідача, місцевий суд дійшов висновку, що фактичний термін доставки вантажу за накладною № 23280480 перевищує нормативний термін доставки на 1 добу. Параграфом 1 статті 45 УМВС визначено, що якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 термін доставки вантажу, перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки. В силу параграфу 2 статті 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення - терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме: - 6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки; - 18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки; - 30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки. Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічні приписи закріплені у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України. Акціонерним товариством "Українська залізниця" не надано жодних доказів на підтвердження того, що мали місце незалежні від відповідача об`єктивні причини, що зумовили затримку у доставці вантажу, які згідно із законодавством дають право залізниці на збільшення терміну доставки. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності. Судом встановлено, що відповідачем доставлено позивачу вантаж із перевищенням на 1 добу терміну доставки, визначеного статтею 24 УМВС, що відповідно до статті 45 вказаної Угоди є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді неустойки. Враховуючи перевищення терміну доставки вантажу на 1 добу, відношення перевищення терміну доставки (в добі) до загального терміну доставки складає 0,2 (1:5 = 0,2). З урахуванням викладеного, у зв`язку із простроченням відповідачем термінів доставки вантажу, визначених УМВС, позивачем згідно з наданим розрахунком нараховано відповідачу 18 % неустойки у розмірі 6 150,24 грн. (виходячи з вартості послуг перевезення за залізничною накладною № 23280480 - 34 168,00 грн), розмір якої перевірений судом та встановлено, що він є арифметично вірним та відповідає положенням чинного законодавства Відповідно до частини 6 статті 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Згідно частини 4 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. У частині 1 статті 19 Господарського кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Параграфом 1 статті 46 УМВС передбачено, що право пред`явлення претензії до перевізника належить відправникові і одержувачеві. Відповідно до параграфу 1 статті 47 УМВС позов може бути пред`явлено тільки після пред`явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред`явлена претензія. Параграфом 2 статті 47 УМВС передбачено момент виникнення права на пред`явлення претензії та позову, за умовами якого право пред`явлення претензії та позову про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки, виникає з дня видачі вантажу одержувачеві. Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання вимог УМВС з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією від 26.01.2022 року № 186 про сплату штрафу за порушення терміну доставки вантажу за спірною накладною № 23280480. Як судом зазначалось вище, така претензія була отримана відповідачем 28.01.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення № 0505058658612. Відповідно до параграфу 7 статті 46 УМВС претензійні вимоги, що випливають із договору міжнародного залізничного вантажного перевезення розглядаються перевізником протягом 180 днів з дня її отримання. Згідно з параграфом 3 статті 47 УМВС позов може бути пред`явлено, якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково. Оскільки протягом встановленого параграфом 7 статті 46 УМВС 180-денного строку відповідачем не надано будь-якої відповіді щодо задоволення чи відхилення претензії позивача, у Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" з 28.07.2022 року виникло право на пред`явлення позову до відповідача про стягнення неустойки у судовому порядку. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 6 150,24 грн. Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки за несвоєчасну доставку вантажу до 0 грн, суд зазначає таке. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19). Апеляційний суд звертає увагу, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші). Суд попередньої інстанції, врахувавши, що порушення Відповідачем зобов`язань мало місце до початку військової агресії, та дійшов висновку, що наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки, з чим колегія погоджується та вважає часткове задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки до 5% від суми обрахованої судом, що складає 307, 51 грн є обгрунтованими та правомірними, оскільки АТ "Українська залізниця" є стратегічним підприємством залізничного транспорту, яке після початку збройної агресії виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні в умовах здійснення ракетних обстрілів залізничної інфраструктури та відновлення інфраструктури власними силами, засобами та коштами з метою підтримки обороноздатності держави. При цьому колегія визнає неспроможними посилання апелянта на необхідність застосування висновків Верховного суду, викладених у постанові від 16.06.2022 у справі №917/530/21, оскільки предмет спору, обставини справи та суб`єктний склад у наведеній справі та справі, що розглядається, різниться . Так у справі у справі №917/530/21 предметом спору є стягнення штрафних санкцій за рішенням наділеного владними повноваженнями державного органу, яке прийнято на підставі Закону України "Про захист економічної конкуренціїї" та є обов`язковим до виконання, що виключає можливість суду підміняти орган, рішення якого оскаржується, в тому числі і шляхом зменшення розміру штрафу, стягнутого за цим рішенням. Натомість у справі, що розглядається, наведені вище обставини відсутні, як відсутній і орган, рішення якого є обов`язковими до виконання, що не виключає можливості та права суду у застосуванні до спірних правовідносин приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо зменшення штрафних санкцій. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду та відповідно скарга задоволенню не підлягає. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на апелянта у відповідності до статті 129 ГПК України. Керуючись ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6974/22 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна". Матеріали справи №910/6974/22 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді Т.П. Козир Г.А. Кравчук