Постанова 4856 № 120/2505/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2505/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна Суддя-доповідач - Сушко О.О. 02 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року (м. Вінниця, 09 вересня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача, оформленої листом від 03.05.2019 №149/К-1; зобов`язати відповідача провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача з грудня 2018 року у розмірі 84 відсотка від суддівської винагороди, визначеної відповідно до ст. 133 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ у редакції, визначеній Рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018, тобто із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, та на підставі відповідних даних пенсійної справи позивача; зобов`язати відповідача виплатити позивачу недоплачену різницю у щомісячному довічному грошовому утриманні за період з грудня 2018 року відповідно до проведеного перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з грудня 2018 року у розмірі 84 відсотка від суддівської винагороди, визначеної відповідно до ст. 133 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ у редакції, визначеній Рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018, тобто із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, та на підставі відповідних даних пенсійної справи позивача. Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на адресу суду надійшло клопотання про заміну відповідача у справі. Так, правонаступником відповідача відповідно до постанови КМУ від 22.08.2018 р. № 628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду" є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Таким чином, із врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність заміни відповідача на належного - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Також, від відповідача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 84 % від суддівської винагороди, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». 13.03.2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила провести перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці. Листом № 149/К-1 від 03.05.2019 року Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці відмовлено у проведення перерахунку з огляду на те, що посадовий оклад суддів встановлюється з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 1402-VIII) визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, № 41-45, ст. 529; 2015 року, № 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. За змістом пункту 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-45, ст. 529; 2015 р., № 18-20, ст. 132 із наступними змінами). Пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що в інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-45, ст. 529; 2015 р., № 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Матеріалами справи встановлено, що позивачу призначено на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходила. З огляду на викладене та враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 2453-VI), позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VI. В силу частини першої статті 133 Закону № 2453-VІ суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. У відповідності до частини другої статті 133 Закону № 2453-VІ суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Проте, пунктом першим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.12.2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат". У рішенні Конституційного Суду України йдеться про те, що Верховна Рада України шляхом внесення змін до Закону № 2453 Законом № 716, Законом № 76 та Законом № 192 періодично змінювала (зменшувала) розмір посадового окладу судді місцевого суду як базової складової винагороди судді. Так, згідно з положеннями частини третьої статті 129 Закону № 2453 зі змінами, внесеними Законом № 716, посадовий оклад судді місцевого суду з 1 січня 2013 року становив 10 мінімальних заробітних плат, а з 1 січня 2015 року повинен був становити 15 мінімальних заробітних плат. Проте, згідно із Законом № 76 розмір посадового окладу судді місцевого суду, встановлений частиною третьою статті 129 Закону № 2453, з 1 січня 2015 року зафіксовано на рівні 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом, без вказівки щодо можливості його подальшого збільшення. Аналогічний розмір посадового окладу судді місцевого суду закріплено в частині третій статті 133 Закону № 2453 після викладення його у новій редакції Законом №

192. Також у рішенні зазначено, що законодавець, періодично зменшуючи розмір посадового окладу судді місцевого суду, визначеного частиною третьою статті 129 Закону № 2453, та запроваджуючи правове регулювання вказаного питання двома різними законами України, а саме Законом № 2453 у редакції Закону № 192 та Законом № 1402, не врахував того, що судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у тому числі з причин, що не залежать від них особисто, та отримують суддівську винагороду за Законом № 2453 в редакції Закону № 192, не втратили гарантій своєї незалежності, передбачених Основним Законом України, оскільки не позбавлені статусу судді. Відтак, суд конституційної юрисдикції зауважив, що зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Отже, після ухвалення рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 року частина третя статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року викладена у первинній редакції: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат". Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року № 2136-VIII (далі Закон № 2136-VIII) до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України(конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Згідно зі статтею 91 Закону № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. З огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення, на думку позивача, їй слід нараховувати та виплачувати суддівську винагороду із застосуванням мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас, позивач помилково трактує приписи частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року в редакції, що передбачає встановлення посадового окладу судді місцевого суду у відповідному розмірі мінімальних заробітних плат, виходячи саме із розрахункової величини - мінімальної заробітної плати, адже вказана норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для обрахунку розміру посадового окладу. Спеціальною нормою, якою визначено розмір мінімальної заробітної плати для обрахунку розміру посадового окладу судді місцевого суду, є пункт третій Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року. Тобто, таким приписом законодавець заборонив застосовувати при обчисленні розміру посадового окладу, в тому числі й суддям, таку розрахункову величину, як мінімальна заробітна плата, запровадивши при цьому іншу величину при такому обрахунку - прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначивши, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини така застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року. Більше того, зі змісту рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 року слідує, що орган конституційної юрисдикції, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192-VIII, дійшов висновку, що розмір посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу на суддю. Тобто, у рішенні Конституційного Суду йдеться про розмір посадового окладу (15 чи 10), а не про розрахункову величину, з якої слід виходити, обраховуючи розмір такого окладу. Натомість, такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року, що передбачено пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIІІ від 06.12.2016 року. На обґрунтованість застосування до спірних правовідносин пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року вказує й те, що вказаний пункт не визнавався неконституційним, є чинним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, відтак положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року не втручаються у регулювання відносин судоустрою, адже ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини, в тому числі й при обрахунку розміру посадового окладу судді. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.