Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 334/7768/19(ЗП/280/62/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 березня 2021 року м. Дніпросправа № 334/7768/19(ЗП/280/62/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі № 334/7768/19(ЗП/280/62/20) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 06.07.2020 передано за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду справу № 334/7768/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району, в якому позивач просив визнати його учасником ліквідації аварії на ЧАЕС «саме у складі формувань Цивільної оборони у 1986 р» та підтвердити можливість отримання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» згідно із Закону України «Про статус ветеранів війни, їх соціальний захист» згідно пункту 9 частини 2 статті

7. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що має право на встановлення статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення, оскільки унаслідок виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС отримав пов`язане з цим захворювання. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року позов задоволений повністю. Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо залучення позивача саме до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом IIІ групи, захворювання якого пов`язане з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами. Позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та знаходився безвиїзно в 30-кілометровій зоні з 26.05.86 р. по 03.06.86 року, оскільки за наказом №237 від 23.05.86 року був відряджений в Поліський район Київської області по наданню допомоги на посаді лікаря. У серпні та вересні 2019 позивач звертався до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району із заявою, в якій просив надати йому статус інваліда війни та видати посвідчення, як людині, що приймала участь у формуванні загону цивільної оборони та приймала безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Утім, листами Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району від 21.08.2019 №07-08/6462 та від 02.10.2019 № 07-08/6310 позивача повідомлено про відсутність підстав для надання йому статусу інваліда війни, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі посвідчення, мотивуючи це відсутністю документального підтвердження факту залучення його до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Приймаючи рішення про задоволення позову суд зазначив, що позивачем підтверджено участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони. Переглядаючи рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ). Відповідно до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я. Стаття 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Судом першої інстанцій встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, колегія суддів зазначає, що для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. З огляду на наведене вище колегія суддів зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ у позивача, немає. Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п.9 абз.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постановах від 07.06.2018 року у справі №377/797/17 та від 13.02.2019 року у справі №676/1827/17. За викладених обставин, а також беручи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для видачі відповідного посвідчення. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надано невірну оцінку деяким встановленим у справі обставинам, що є підставою для скасування судового рішення з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі № 334/7768/19(ЗП/280/62/20) скасувати та прийняти нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко