Постанова 4810 № 419/1403/20

Головуючий суду 1 інстанції - Мартинюк В.Б. Доповідач -Гаврилюк В.К. Справа № 419/1403/20 Провадження № 22-ц/810/77/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2021 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаврилюка В.К., суддів: Карташова О.Ю., Луганської В.М., за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 14 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Мартинюка В. Б. за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності, в с т а н о в и в: У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності, в обґрунтування заяви зазначив, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він постійно проживає, належав йому на праві власності до 07.04.2014 року, поки відповідач обманним шляхом змусила його підписати договір дарування. В силу свого похилого віку та безпорадного стану він не розумів, який насправді документ підписав та помилився щодо правової природи правочину. Насправді, хотів скласти заповіт або договір довічного утримання, оскільки на даний час постійно потребує сторонньої допомоги та підтримки. Наразі відповідач проживає в м. Луганськ, ніякої матеріальної і моральної допомоги йому не надає та взагалі не спілкується, оскільки перейшла на місцевий зв`язок. Вказав, що договір дарування не відповідає його внутрішній волі та життєвим обставинам. 08.09.2020 року позивачем подано уточнену позовну заяву в якій позивач додатково зазначив, що він один проживає та зареєстрований в будинку. Через похилий вік та хронічні хвороби вже не може підтримувати будинок та земельну ділянку у належному стані, а тому вирішив їх продати, щоб купити собі квартиру. При підготовці та зборі документів, необхідних для оформлення договору купівлі-продажу він виявив, що наразі він не є власником ні будинку, ні земельної ділянки. Так, згідно даних інформаційної довідки від 21.08.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - земельної Ділянки площею 0,2269 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ця земельна ділянка є власністю відповідача. Право власності набуто відповідачем на підставі договору дарування за реєстровим номером № 209, виданим 07.04.2014 року приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Голеусенко О. В. Навесні 2014 року дійсно був разом з донькою у нотаріуса і підписував якісь документи, але що це були договори дарування, він дізнався лише зараз. Вважає, що відповідач вмовила його укласти і підписати договори дарування, пообіцявши йому, що це лише формальність, і він і в подальшому буде власником будинку і земельної ділянки, зможе розпоряджатися ними на свій розсуд, вона ж стане повноправним власником лише після його смерті. Позивач був впевнений, що підписує заповіт або договір довічного утримання, тобто помилявся щодо природи правочину, через стан свого здоров`я та не розумів, що насправді підписав. Позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Голеусенко Оксаною Вікторівною 07.04.2014 року за реєстром № 207, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 4423155100:40:002:0002, площею 0,2269 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Голеусенко Оксаною Вікторівною 07.04.2014 року за реєстром № 209, визнати за ним право власності на житловий будинок, з господарськими і побутовими будівлями і спорудами, у складі якого: житловий будинок А-2Ж житловою площею 65,10 кв.м. загальною площею 126,50 кв.м, сарай Б, сарай В, сарай Ж, гараж Г, погріб П, погріб П1, душ Д, вбиральня У, спорудження № 1-4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 4423155100:40:002:0002, площею 0,2269 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 14 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсним та визнання права власності залишено без задоволення. Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть незважаючи на поважний вік дарувальника, відповідний договір є дійсним. Суд вважав, що позивач та її представник в порушення вимог діючого законодавства не довели суду належними та допустимими доказами, що договір дарування будинку від 07.04.2014 був укладений позивачем під впливом помилки, а саме, що через похилий вік, тяжкі обставини наявність хвороби він неправильно сприйняв правову природу правочину, права та обов`язки сторін, наслідки договору і це вплинуло на його дійсне волевиявлення, укладаючи договір дарування будинку, позивач не міг не розуміти, що йдеться саме про договір дарування, враховуючи зміст договору і роз`яснення нотаріуса щодо змісту та правових наслідків укладення правочину. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 14 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, які мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Позивач вказує на те, що будинок та земельна ділянка належали йому, наразі він сам проживає та зареєстрований у будинку. Через похилий вік та хронічні хвороби він вже не може підтримувати будинок та земельну ділянку у належному стані. ОСОБА_2 постійно проживає в місті Луганськ, на території, тимчасово не підконтрольній державній владі України. Договори дарування будинку та земельної ділянки було вчинено ним під впливом помилки та тяжкої обставини, а саме такої що з 2011 року він страждає на захворювання нервової системи, яке значно впливає на розумові, фізичні здібності та пам`ять. Коли він підписував договори, то був впевнений, що підписував заповіт або договір довічного утримання, тобто помилявся щодо природи правочинів. Був впевнений, що донька буде надавати йому допомогу, якщо він звернеться до неї. Вказує, що на підтвердження того, що він дійсно не розумів, що підписував 07.04.2014 року, надав суду медичні довідки та копії медичних документів, які містять інформацію про стан його здоров`я та медпрепарати, які він приймав довгий час, однак на ці докази суд не звернув належної уваги. Крім того, вважає, що згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Вважає, що надані ним докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог, але суд неправильно оцінив ці докази і необґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Ухвалою Луганського апеляційного суду від 20 січня 2021 року повідомлено ОСОБА_2 про ухвалення судового рішення в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції». Роз`яснено ОСОБА_2 право подати до Луганського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі. Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 до Луганського апеляційного суду не надходив. Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, надавши пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Відповідач у судове засідання не з`явилась, про причини неявки, суд не повідомила, хоча була належним чином сповіщена про дату, час та місце судового засідання шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на офіційній сторінці веб-порталу судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач та її представник в порушення вимог діючого законодавства не довели суду належними та допустимими доказами, що договір дарування будинку від 07.04.2014 був укладений позивачем під впливом помилки, а саме, що через похилий вік, тяжкі обставини, наявність хвороби, неправильне сприйняття позивачем правової природи правочину він помилково уклав договір дарування будинку та земельної ділянки, замість договору довічного утримання. Суд вважав, що укладаючи договір дарування будинку, позивач не міг не розуміти, що йдеться саме про договір дарування, враховуючи зміст договору і роз`яснення нотаріуса щодо змісту та правових наслідків укладення правочину. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Згідно ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За нормами ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Предметом даної справи є визнання недійсним договору дарування на підставі помилки дарувальником правової природи правочину, виходячи з бажання при передачі майна отримання майнове утримання. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 229 ЦКякщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Згідно роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Судом встановлено, що 07.04.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір даруванням житлового будинку, яким дарувальник передає безоплатно у власність обдарованій дарунок житловий будинок, а обдарована приймає в дар житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями і спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 0,2269 га., яка належить дарувальнику на підставі рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 05.08.2010 року у справі № 2-963/10 та ухвали Новоайдарського районного суду Луганської області від 18.03.2014 року у справі № 419/366/14-ц, проваджені 2-др/419/5/2014, кадастровий номер земельної ділянки 4423155100:40:002:0002. Договір дарування земельної ділянки на ім`я обдарованої оформлений окремим договором (а.с. 11-12). Відчужуваний будинок та земельна ділянка належить дарувальнику на підставі договору дарування від 21.12.2001 року (посвідчений Новоайдарською ДНК за реєстровим № 1334) (а.с. 13) та на підставі рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 05.08.2010 року у справі № 2-963/10 та ухвали Новоайдарського районного суду Луганської області від 18.03.2014 року у справі № 419/366/14-ц (а.с. 31-32). Як вбачається із матеріалів справи, договір дарування житлового будинку прочитаний сторонами особисто кожною окремо. Після прочитання договору, сторони підтвердили нотаріусу, що зміст договору повністю відповідає їх дійсним намірам, питань, які залишилися б нез`ясованими і незрозумілими для них не має. Одночасно стверджували, що однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать їх особисті підписи на договорі. Цей договір складено та підписано за згодою сторін, у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, із яких зберігається у справах приватного нотаріуса. Договір підписано сторонами у присутності нотаріуса. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 житлового будинку перевірено (а.с. 12). Апеляційний суд погоджується з висновком суду про те, що сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. Позивач на час посвідчення спірного договору дарування власноруч зазначив своє прізвище та поставив свій підпис, тим самим засвідчивши, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення договору дарування житлового будинку. Крім цього в договорі роз`яснено зміст ст. ст. 717, 728 ЦК Українищодо поняття договору дарування та змісту договору дарування ст. ст. 744-757 ЦК Українищодо поняття та змісту договору довічного утримання, ст. 1233, 1236 ЦК Українищодо поняття та змісту заповіту, ст. ст. 1302, 1308 ЦК України, щодо поняття спадкового договору, з метою усвідомлення поняття правочинів, викладених у зазначених статтях та не допущення помилки, щодо дарування. Спірний договір дарування будинку укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом. Таким чином, укладаючи договір дарування будинку, позивач не міг не розуміти, що йдеться саме про договір дарування, враховуючи зміст договору і роз`яснення нотаріуса щодо змісту та правових наслідків укладення правочину. Доказів порушення нотаріусом вимог ст. 44 Закону України «Про нотаріат»щодо встановлення дійсності намірів сторін укласти саме договір дарування будинку, а не договір довічного утримання, роз`яснення вимог законодавства щодо змісту і правових наслідків договору судом не отримано. Доводи апеляційної скарги про те, що договір дарування будинку від 07.04.2014 був укладений позивачем під впливом помилки, а саме, що через похилий вік, тяжкі обставини наявність хвороби він неправильно сприйняв правову природу правочину, права та обов`язки сторін, наслідки договору і це вплинуло на його дійсне волевиявлення, тобто він помилково уклав договір дарування будинку та земельної ділянки, замість договору довічного утримання, не заслуговують на увагу з підстав викладених вище. Крім того, судом зазначено та апеляційний суд погоджується з тим, що у відповідності ст. 334 ЦК Україниправо власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Обдарована (відповідач) зареєструвала право власності на житловий будинок та земельну ділянку, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 40-40 а). Таким чином, якщо договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть незважаючи на поважний вік дарувальника, відповідний договір є дійсним. Про правильне сприйняття позивачем умов договору дарування та усвідомленого волевиявлення позивача щодо укладення договору дарування, свідчить також факт того, що позивач на протязі майже 6 років, не пред`являв до відповідача жодних вимог про його утримання, надання житла, харчування чи догляду. Будь яких доказів з цього приводу суду надано не було. Погіршення стосунків сторін після укладення правочину та не спілкування відповідача з позивачем не можуть бути підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки передбачені законом підстави недійсності правочину мають існувати на момент його вчинення. Ураховуючи викладені вище обставини, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що укладаючи договір дарування будинку, позивач не міг не розуміти, що йдеться саме про договір дарування, враховуючи зміст договору і роз`яснення нотаріуса щодо змісту та правових наслідків укладення правочину. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 14 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року. Головуючий В.К. Гаврилюк Судді О.Ю. Карташов В.М. Луганська