Постанова 4823 № 731/319/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 04 березня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 731/319/20 Головуючий у першій інстанції Савенко А. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/26/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бечка Є.М., суддів Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, дата складання повного тексту рішення 17 листопада 2020 року, місце його ухвалення смт.Варва, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 01 вересня 2019 року до 06 жовтня 2020 року та з урахуванням збільшених позовних вимог просила стягнути 15547 грн 07 коп. та понесені витрати на професійну допомогу в сумі 3500 грн. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2019 року з ОСОБА_2 на її користь стягуються аліменти на її утримання, до досягнення дитиною трирічного віку, у розмірі 1/6 (однієї шостої) частки усіх доходів відповідача, щомісячно. Відповідач ухиляється від виконання судового рішення, систематично не сплачує аліменти у повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість на загальну суму 13677 грн 80 коп. Вказує, що оскільки відповідач не наводить причин затримки з виплатою, в добровільному порядку не сплатив заборгованість за аліментами, а тому заборгованість виникла з його вини, а отже, відповідно до ст.196 СК України, вона має право на стягнення неустойки в розмірі 1% від простроченої суми. Заочним рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що статтею 196 СК України передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів, які зокрема визначені у главі 15 СК України, яка регулює правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття і не поширюється на правовідносини щодо визначення заборгованості по аліментам на утримання одного із подружжя. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неповно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у позову, оскільки повинен був застосувати аналогію закону та керуватись ст.196 СК України, яка передбачає при виникненні заборгованості з вини особи, що зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, право одержувача аліментів на стягнення неустойки у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Вказує, що аналізуючи ст.8 СК України, ч.1 ст.9 ЦК України, ст.11, 49, 549 ЦК України можна зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, в тому числі і до ст.196 СК України. Крім того, в ст.196 СК України чітко не визначено, що одержувач аліментів, а саме дружина (позивач у справі) не має права на стягнення неустойки. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України, справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2020 року, розглядається судом апеляційної інстанції без виклику учасників справи. Учасники справи повідомлялись про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін, у встановленому законом порядку. Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам заочне рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено, що 30 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.9). Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.8). Відповідно до виконавчого листа по справі №731/400/19, виданого 04 листопада 2019 року Варвинським районним судом Чернігівської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , стягуються аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частки усіх доходів відповідача щомісячно, починаючи з 23 серпня 2019 року до досягнення дитиною трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11). З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №60618560 від 01 жовтня 2020 року за виконавчим листом № 731/400/19, наданого головним державним виконавцем Варвинського районного відділу ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Коротун О. вбачається, що станом на 30 вересня 2020 року заборгованість по аліментам становить 18599 грн 81 коп. (а.с.33). Збільшуючи позовні вимоги 06 жовтня 2020 року, позивачка надала розрахунок неустойки (пені), з якого вбачається, що за період з 01 вересня 2019 року по 06 жовтня 2020 року сума нарахованої пені становить 15547 грн 07 коп. (а.с.34-35). Відповідно до ч.1 ст.196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Вказана стаття міститься у главі 15 Сімейного кодексу України «Обов`язок матері, батька утримувати дитину та його виконання», а відтак регулює відносини з приводу сплати неустойки у випадку прострочення виплати аліментів саме на утримання дитини. Тобто вказана правова норма не може слугувати підставою для стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів на утримання дружини та не регулює спірні правовідносини сторін у даній справі. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що Главою 9 Сімейного кодексу України (права та обов`язки подружжя по утриманню) не передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів на утримання дружини, а відповідно до ст.196 Сімейного кодексу України, що передбачає право одержувача аліментів на стягнення неустойки (пені), одержувачем аліментів є дитина, а не дружина, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку. Відповідно до ст.8 СК України, якщо особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, батьками, дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідальність за прострочення сплати аліментів СК врегульована, проте на правовідносини, що виникли (гл.9 СК України) не розповсюджується, оскільки дана норма передбачена главою 15 СК України, яка регулює правовідносини, щодо обов`язку матері, батька утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Безпідставними є посилання позивачки на ст.196 СК України, згідно якої при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, оскільки до даних правовідносин вона не застосовується. Інші аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: