Постанова 4803 № 202/4713/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2175/21 Справа № 202/4713/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А., суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В., за участю секретаря Заворотного К.Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шпака Володимира Івановича на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в домоволодінні В С Т А Н О В И Л А: У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в домоволодінні. В обґрунтування позовних вимог, які уточнювалтся в ході розгляду справи, позивач посилалася на те, що Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська розглянуто цивільну справу № 202/8482/14-ц за позовом ОСОБА_2 до неї, ОСОБА_1 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення з приватного будинку. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі. Позивач вказувала, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 18 червня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Криворотько В.І. та зареєстрованого в реєстрі за №1-3539, належить домоволодіння АДРЕСА_1 . В ході розгляду цивільної справи № 202/8482/14-ц ОСОБА_2 визнав ту обставину, що за рахунок коштів, які були отримані нею від продажу частки спадкового майна квартири померлих батьків, було зроблено ряд поліпшень у домоволодінні АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 визнав те, що було проведено капітальний ремонт житлових приміщень, замінено столярку, зроблено вигрібну яму, встановлено паркан та здійснено інші будівельні роботи. ОСОБА_2 не заперечував, що для проведення ремонтних та будівельних робіт у вказаному домоволодінні нею були надані грошові кошти у сумі, яка була еквівалентна 3000 доларів США станом на момент проведення будівельних робіт. Вважає, що чином внаслідок її грошових затрат значно збільшилась вартість належного її чоловікові майна домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується висновком судового експерта Івченко В.В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №4073/4074-16 від 23 лютого 2017 року та висновком судового експерта Харченко В.В. за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №932/06-19 від 28 жовтня 2019 року. Тому просила суд визнати домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та її, ОСОБА_1 , та визнати за нею право власності на 13,5/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнати право вланості на 86,5/100 частин зазначеного домоволодіння. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у домоволодіння відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 . Адвокат Шпак В.І. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 10 лютого 2009 року ( т.1 а.с.1). На підставі договору дарування від 18 червня 1997 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори В. Криворотько за реєстровим № 1-3539, ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (т.3 а.с. 72-77). Актом від 05 липня 2016 року сторони у справі погодили період часу та об`єми будівельних робіт у спірному домоволодінні. Так, ремонтно-будівельні роботи виконувалися у період шлюбу у 2002-2003 роках та після розірвання шлюбу з 2009 по 2014 рік (т.1 а.с.177 -183). Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровска від 27 липня 2016 року призначено у справі судово-будівельну експертизу (т.1 а.с. 185, 186). Відповідно до висновку судового експерта Івченко В.В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №4073/4074-16 від 23 лютого 2017 року вартість проведених у домоволодінні АДРЕСА_1 будівельних робіт, виходячи із погоджених сторонами обсягів будівельних робіт, які викладені в акті про погодження сторонами обсягів будівельних робіт та період часу їх виконання складає: - робіт, зазначених у таблиці № 1 п.п.4-28, 38-70, 74, 79-87, 89, 99, 101, які були здійснені, у період 2002-2003 роки 63 298 грн.; - робіт, зазначених у таблиці №1 п.п.1-3, 29-37, 71-73, 75-78, 88, 90-98, 100, які були здійснені у період 2009-2014 роки 40 201 грн.; - разом робіт, які були здійснені у період 2002-2014 роки 103 798,00 грн. Найбільш ймовірна ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 23 лютого 2017 року становить 532 851 грн. (т.1 а.с. 192-215). Відповідно до висновку судового експерта Харченко В.В. за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №932/06-19 від 28 жовтня 2019 року, складеного за заявою ОСОБА_1 , дійсна ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 на день проведення експертизи, з урахуванням проведених будівельних робіт складає: 547 034,00 грн.; дійсна ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 на день проведення експертизи, без врахування проведених будівельних робіт, відповідно до Акту від 05 липня 2016 року, про погодження сторонами обсягів будівельних робіт складає, 451825 грн.; будівельні роботи, які проведені в житловому будинку АДРЕСА_1 , відповідно до Акту від 05 липня 2016 року, про погодження сторонами обсягів будівельних робіт є невід`ємними поліпшеннями (т.2 а.с. 167-195). Відповідно до приписів статті 5 Цивільного кодексу України та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, норм розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України правовий статус майна, щодо якого виник спір, визначається нормами матеріального права, яке діяло на час його придбання ( утворення). Майнові відносини, які склалися між сторонами урегульовано як Кодексом про шлюб та сім`ю України 1969 року так і Сімейним кодексом України. Згідно зі ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідно до ст.24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до зі статтею 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Згідно зі ст.25 КпШС України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно до ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Вказаних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц. Встановлено, що власником спірного домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18 червня 1997 року є відповідач ОСОБА_2 . У зазначеному домоволодінні виконувалися ремонтні та будівельні роботи в період перебування сторін у шлюбі, вартість яких становить 63298 грн., що встановлено вищевказаним висновком судового експерта Івченко В.В. за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №4073/4074-16 від 23 лютого 2017 року. Частка позивача (1/2) від цієї суми становить 31648,50 грн. - 6% від загальної вартості домоволодіння з урахуванням поліпшень - 532821 грн. Судом встановлено, що вартість проведених у період шлюбу ремонтних та будівельних робіт за ці кошти не призвела до істотної зміни вартості домоволодіння. Позивачем не доведено, що на проведення ремонтних та будівельних робіт в указаному домоволодінні ОСОБА_1 витрачено 3000 доларів США. Роботи із заміни газового котла, колонки, утеплення будинку, часткове будівництво паркану, облаштування коридору сайдінгом на загальну суму 40201 грн. були проведені після розірвання шлюбу, а тому вказані аргументи позивача обґрунтовано не були прийняті до уваги судом. Доказів на підтвердження того, що після проведення ремонтних робіт у будинку у період шлюбу сторін істотно збільшився спірний обєкт нерухомого майна суду не надано. Встановивши вказані обставини, відповідно до наведених норм закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину домоволодіння. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази у справі є необгрунтованими. Доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання права власності на частину домоволодіння належними доказами у справі не підтверджуються. Посилання в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шпака Володимира Івановича - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді